8.3. Поняття про інтерпретацію

Інтерпретація (від лат. interpretatio – пояснення) – це дослідницька діяльність, що безпосередньо пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони художнього тексту на різних його структурних рівнях. Предметом інтерпретації можуть бути будь-які елементи літературного твору (окремі слова, речення, тропи, фігури, персонажі, мотиви, сцени, форми нарації тощо), що взяті в його контексті чи співвідносяться з позатекстовою інформацією. Також це можуть бути художні твори як певна цілісність, коли в них і поза ними йде декодування того прихованого, закодованого, завуальованого, що поєднує всі їх компоненти в єдине ціле і робить текст неповторним, оригінальним. Часом для інтерпретації одного літературного твору мало, тоді літературна цілісність набуває вищого порядку, вбираючи в себе всю творчість письменника, а інколи й більше – літературну школу, течію, напрям, добу, в яку живе автор.

Інтерпретація веде свій відлік з доби античності, де існувало „алегоричне” тлумачення текстів. У середні віки її функцію виконувала екзегетика (від грец. γησις – тлумачення, пояснення) – християнське тлумачення язичницьких переказів. Доба Ренесансу породила критику тексту. Пізніше з’являється протестантська екзегетика, що пов’язана з періодом Реформації. Саме тоді відбулося її відмежування від герменевтики, яка стала тлумачитися як теорія будь-якої інтерпретації, свого роду наука про мистецтво розуміння.

Теоретичні проблеми інтерпретації стали популярним предметом дискусій у 70 – 80 рр. минулого століття, в перебігу яких вималювалися три позиції: 1) редукційна або об’єктивістська. Її сутність полягає в тому, що визначальним є те значення, що його надав власному творові автор (Е. Гірш, П. Югл, М. Абрамс); 2) суб’єктивістська. Тут визначальним є відносність значення тексту. Не текст детермінує інтерпретацію, а вона сама є продовженням тексту (С. Фіш); 3) раціональна. Сенс літературного твору випливає або з діалогу (М. Бахтін), або з інтеракції (В. Ізер, Ю. Крістева) між самим текстом і його споживачем – реципієнтом.

Початок ХХІ століття приніс низку нових праць з проблем герменевтики та літературної інтерпретації тексту. Польський дослідник Л. Врубель у цьому зв’язку влучно сказав: „Якщо справді спочатку було слово, то, поза сумнівом, саме герменевтика (в усіх своїх часто незвідних одна до одної іпостасях) у першу чергу дає до нього доступ людині. Тією мірою, якою людина є розумною істотою, вона є водночас герменевтом” [2, 113].

На погляд О. Чиркова, „мистецтво інтерпретації... є реалізацією художньої волі письменника до особистісного, суб’єктивного потрактування всього, що знаходиться в полі зору митця. І в цьому є свій сенс і своя правда: суб’єктивне, що лежить в основі будь-якої художньої інтерпретації, є по-справжньому творчою і творящою силою, а суб’єктивно-авторське „свавілля” – незамуленим джерелом мистецтва. Мистецтва особистостей – мистецтва інтерпретацій” [7, 11].

Література

1. Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство: Підручник. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 430 с.

2. Врубель Лукаш. Герменевтика // Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С. Яковенка / Упор. і наук. ред Д. Уліцької. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. – С. 56 – 113.

3. Гиршман М. М. Анализ поэтических произведений А. С. Пушкина, М. Ю. Лермонтова, Ф. И. Тютчева: Учеб. пособие для пед. ин-тов. – М.: Высш. школа, 1981. – 111 с.

4. Градовський А. Компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури: методологія та методика. – Черкаси: Брама, 2003. – 292 с.

5. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Учебное пособие. – 3-е изд. – М.: Флинта, Наука, 2000. – 248 с.

6. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 660 с.

7. Літературний твір: шляхи дослідження поетики // Збірка статей / За ред. проф. О. С. Чиркова. – Житомир: Полісся, 2006. – 220 с.

8. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – 624 с.

9. Марко В. П. Стежки до таїни слова: Літературознавчі й методичні студії. Навч. посіб. – Кіровоград, Степ, 2007. – 264 с.

10. Пахаренко В. І. Основи теорії літератури. – К.: Генеза, 2007. – 296 с.

11. Поспелов Г.Н. Проблемы литературного стиля. – М., Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 330 с.