7.6. Строфіка

Строфіка – це розділ віршування, що вивчає різновиди строфічної будови вірша. Строфа (від давньогр. strophe – букв. – оберт) – це група віршових рядків, фонічно й логічно викінчена, пов’язана певним порядком чергування, що регулярно повторюється в тексті твору. Кількість рядків у строфі може коливатися від одного до чотирнадцяти. У залежності від кількості рядків у строфі виділяються такі її різновиди:

Моностих (від давньогр. monostichos – одновірш) – строфа, що складається з одного рядка, або верса і має логічно завершену смислову будову. Вживається надзвичайно рідко. Він „повинен бути в принципі самотнім, посідати на сторінці абсолютно окреме місце” [7, 19]. У Росії трапляється в творчості О. Фета, К. Бальмонта, М. Волошина, І. Сельвінського, Д. Хармса, Л. Озерова, І. Жданова. В українській літературі представлений у творчості Б.-І. Антонича, Л. Костенко, А. Мойсієнка. Прикладом українського моностиха є такий вірш:

В мені щодня вбивають Україну

(Л. Костенко).

Дистих (від давньогр. distichos – двовірш) – це строфа, що має два рядки. У ній може бути рима, а може її й не бути. Розмір також може бути різним, кількість складів коливається переважно в межах восьми – тринадцяти. Ця строфа веде свій відлік від елегійного дистиха в стародавній Греції (Меандр, Феогнід). Особливо популярною вона була в добу бароко. У сучасній поезії дистих застосовують Д. Павличко, Б. Олійник, Ю. Андрухович, І. Римарук, І. Калинець, В. Голобородько та ін.

Прикладом неримованих дистихів є такий уривок з вірша І. Калинця “Скину на терези…”:

та чи варті всі слова

супроти творго імені

та чи варті всі слова

золотого листка дня

що з гілля осені

ось-ось зірветься.

Римовані дистихи репрезентує поезія Б. Олійника “Погоня… І Постріл… І змилений круп…”:

Погоня… І постріл… І змилений круп…

Чорніє на дубі тривічному крук.

Нажаханий вершник шмагає коня.

Насурмлений крук збайдужіло куня.

Терцет (від італ. terzetto від лат. tertius – третій) – це трирядкова строфа, що має одну риму:

На осокорі ворон кряче.

А в хаті гірко дівка плаче:

Як любить серце, то незряче

(М. Малахута).

Терцина (від італ. terzetto від лат. tertius – третій) – це трирядкова строфа, де римуються лише два рядки, а третій римується з одним із рядків суміжної строфи:

Так годі спать! виходьте на дорогу!

Людині гімн, Людині, а не богу!

Майбутньому всю душу – славний дар!

Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!

Бо стогне світ од “геніїв”-нездар.

І жить самі не будете ви двічі…

(П. Тичина).

Терцина була канонізована в „Божественній комедії” Данте Алігієрі.

Катрен (від франц. quatre – чотири) – найпопулярніший вид строфи, що складається з чотирьох рядків. Римування може набирати різних форм: суміжне, кільцеве, перехресне, неримований вірш тощо:

В сяйві недосяжного зеніту

Суть твоє вищої краси,

Музико довколишнього світу,

Вічності й Хвилини голоси!

(І. Муратов).

У наведеному прикладі ми маємо перехресне римування. Значно рідше катрен виступає як самостійний вірш:

І день іде, і ніч іде.

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки!

(Т. Шевченко).

Пентина (від давньогр. pente – п’ять) – це строфа, що складається з п’яти рядків. Як правило, така строфа має дві рими, одна – об’єднує три віршових рядки, інша – два:

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

Так наші молоти гриміли раз у раз;

І п’ядь за п’ядею ми місце здобували;

Хоч не одного там калічили ті скали,

Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас

(І. Франко).

Інша назва такої строфи квінціла (від ісп. quintilla, від лат. – quintus – п’ятий). Щоправда, тут можливі й інші варіанти римування.

Секстина (від пізньолат. cextina, від лат. sex – шість, італ. sestina) – це строфа з шести рядків на дві рими:

Осінь. Палять полини.

А вони ж і пахнуть, кляті!

Наче в корчах на багатті

Не кричить гірке прокляяття,

А регочуться вони.

Осінь. Палять полини

(І. Муратов).

Щоправда, О. Федотов вважає секстиною „вірші із шести строф по шість звичайних неримованих віршів” [7, 202].

Септима (від лат. septima – сьома) – строфа, що складається з семи рядків на три рими:

І не ваш ум – з пут брехні

До правди добитись!

Гірш, ніж птахи ті блудні,

Мете за слова марні

Весь свій вік крутитись.

Круцю, круцю, журавлі,

Ваша мати на воді!

(І. Франко).

Октава (від лат. octo – вісім) – це строфа, що налічує вісім рядків, де перші шість рядків охоплені перехресним римуванням, а останні – суміжним:

Чоловіче чи жіноче

Товариство – він любив;

Хоч ніхто вже пить не хоче,

Він аж до останку пив.

“Цур та пек! Здоров сволоче!

Щоб ти черги не хибив!

Дай нам, боже, що нам треба,

А по смерті шусть до неба!”

(І. Франко).

Якщо перехресне римування поширюється на всі вісім рядків, то таку строфу називають сициліаною.

Нона (від лат. nona – дев’ята) – це строфа з дев’яти рядків на три рими:

Так негадано ця осінь

закурликала над степом,

закружляло, заячало над чолом.

Так неждано за плечима

затужилось мені небом,

застогнало висотою під крилом.

Похилилось вечорово,

зажурилося, як вербам,

защеміло перегірклим полином

(Б. Олійник).

Децима (від лат. decima – десята) – це строфа, що складається з десяти віршових рядків. Найбільш поширеним різновидом цієї строфи є еспінела (названа за іменем іспанського поета ХVІ ст. В. Еспінеля), що має чотири рими, які постають у такому порядку: аббааввггв.

В українській літературі дециму використовували І. Максимович, І. Котляревський, Л. Первомайський, Ю. Клен, Б. Олійник:

Але глобус круглоголовий,

Уявивши, що він і справді

Ледве чи не сама Земля,

Одвернувшись і прорік пихато,

Що, мовляв, він і так навантажений

Океанами, і хребтами,

І державами із столицями,

І містами многомільйонними,

А дрібниці на кшталт Зачепилівки

Взагалі не цікавлять його

(Б. Олійник).

Зустрічаються також строфи з одинадцяти, дванадцяти, тринадцяти рядків.