7.4. Силабо-тонічне віршування.

Силабо-тонічне віршування (від давньогр. syllabe – склад і tonos – тон, наголос) – це система версифікації, в основу якої покладено принцип упорядкованого чергування наголошених і ненаголошекних складів, завдяки чому створюється ритм. Автором терміна є російський критик М. Надєждін (перша половина ХІХ ст), хоча теоретичну базу силабо-тонічного віршування на сході Європи заклали праці російських науковців В. Тредіаковського, М. Ломоносова (30-і роки ХVІІІ ст.) та А. Сумарокова (1781). В Англії силабо-тонічний вірш з’явився наприкінці ХІV ст. (Дж. Чосер), в Німеччині – на початку ХVІІ ст. (М. Опіц).

У силабо-тонічній системі використовується термінологія, характерна для античного віршування. Відмінність полягає в тому, що довгий склад міняється на наголошений, а короткий – на ненаголошений. Стопа ж – це сполучення наголошеного з одним чи кількома ненаголошеними складами, що ритмічно повторюється у віршовому рядку. Провідними розмірами є двоскладові (хорей та ямб) і трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Чотирискладові стопи зустрічаються досить рідко. Крім того, трапляються відомі з античних часів пірихій, спондей, бакхій, хоріямб, амфімакр та ін.

Важливими поняттями в силабо-тоніці є акаталектика, каталектика та гіперкаталектика. Акаталектика (від давньогр. akatalektos – неусічений) – це відповідність віршового закінчення рядка (клаузули – від лат. clausula – закінчення) обраному розміру. Каталектика (від давньогр. – katalekticos – усічений, скорочений) – це закінчення віршового рядка, у якому остання стопа має на один чи два склади менше від обраного розміру. Гіперкаталектика (від давньогр. hyper – над, надміру і katalekticos – усічений, скорочений) – це збільшення останньої стопи на зайві один чи два ненаголошені склади.

Ямб (від давньогр. hjambos – двокроковий танець) – це метр силабо-тонічного вірша, стопи якого складаються з двох складів з наголосом на другому з них:

Вітрів зібрала, рвійних і кошлатих.

Засипала пургою снігурів.

А ми солдати, ми лише солдати

Серед снігів та посеред вітрів

(М. Малахута).

– / – / – / / – /

– / / – / / –

– / – / – / – / – /

– / – / / – / –

Хорей (від давньогр. choreios від choros – хор) – це метр силабо-тонічного вірша, стопи якого складаються з двох складів з наголосом на першому з них:

Листя обліта услід за вітром –

Навесні зашелестить нове.

Ти з чола краплини поту витри.

І трудись. Вітчизна хай живе

(М. Малахута).

– / / – / – / –

/ – / / – / –

– / – / – / – / –

/ – / – / – / –

Дактиль (від давньогр. dactylos – палець) – це метр силабо-тонічного вірша, стопа якого складається з наголошеного й двох ненаголошених складів:

Пізньої осені радість моя

Світить листок, наче смуток, у вічі.

Шлях листопадом за ними курличе.

Мчить крізь комети у Всесвіт Земля

(М. Малахута).

– / – / – / –

– / – – / – / –

– / – / – / –

– / – / – / –

Амфібрахій (від давньогр. amphibrachys – з двох боків короткий) – це це метр силабо-тонічного вірша, стопа якого складається з трьох складів, де наголошений склад знаходиться в позиції між двома ненаголошеними:

Схилився довірливо колос –

Вус пучку лоскоче мені.

Ген обрій вітрильно скололи,

Як щогли, гінкі промені

(М. Малахута).

– / – / –

– – / – / –

– / – / –

– / – / –

Анапест (від давньогр. anapaistos – відбитий назад) – це це метр силабо-тонічного вірша, стопа якого складається з двох ненаголошених і одного наголошеного складів:

Вишивала сорочку у хрестик,

Раз у раз поглядала в шибки:

Може, з’явиться на перехресті

Той, що сниться все їй залюбки

(М. Малахута).

– / – / – /

– / – / –

– / – / – /

– / – / –

Той факт, що у наведених вище схемах віршів зустрічаються певні відхилення від розміру, пояснюється тим, що в українській мові слова бувають з різною кількістю складів, а наголос у слові ставиться лише один раз.

У силабо-тонічному віршуванні зустрічається також вольний вірш – ямбічний, що має рими, але кількість стоп у рядку є різною:

І сніг, і дощ…

Безлюддя й чужини розпачлива печать.

Тверді тополі серед площ

Обмерзлим віттям глухо деренчать

(М. Бажан).

– / –

– / / – / – / / –

– / – / – / –

– / – / – / / –

У наведеному прикладі маємо 2 стопи у першому рядку, 6 – у другому, 4 – у третьому і 5 в четвертому. Особливо полюбляють вольний вірш байкарі (Л. Глібов, М. Годованець, П. Красюк).

Окремо виділяється білий вірш (від англ. blank verse), або неримований вірш:

Умер давно той цар з лицем тирана,

зоставсь по ньому – круг і збитий напис.

Співці, не марте, вчені, не шукайте,

хто був той цар і як йому наймення:

з його могили утворила доля

народу пам’ятник, – хай гине цар!

(Леся Українка).

Білий вірш найчастіше використовується в жанрах драми. Його активно використовували У. Шекспір, Й.-В. Гете, О. Пушкін, в українській літературі – Леся Українка, І. Кочерга.