7.2. Античне віршування

Віршування зародилося в різних народів на ранніх етапах їхнього розвитку. Воно пов’язане з певними колективними ритуальними обрядами, що супроводжувалися ритмічними вигуками, що пізніше дали спершу примітивні, а пізніше – складніші народні пісні, на основі яких почала формуватися літературна віршова творчість.

Велику роль для розуміння природи віршової творчості дає античне віршування, що сформувалося в стародавній Греції, а пізніше – в Римі. Система віршування в античних літературах отримала назву метричної (від давньогр. metron – міра). Давньогрецька та латинська мови мали довгі та короткі склади. Їхнє чергування у вірші забезпечувало його ритмічну будову. Тривалість звучання короткого складу дорівнювала одній морі (від лат. mora – проміжок часу, пауза). Довгий склад вимовлявся протягом двох мор. Склади, довгі й короткі, поєднувалися в стопи. Довгі склади при відтворенні схеми твору позначалися знаком – , а короткі – знаком .

Стопа – це найменший відрізок співмірності певного віршового метра, сполучення якоїсь кількості довгих та коротких складів, що повторювалися у віршовому рядку, чим створювало ритмічність звучання. Кількість складів у стопах коливалася від двох до чотирьох. Найважливішими були:

а) двоскладові стопи:

хорей (від давньогр. choreios від choros – хор). Інша назва – трохей (від давньогр. trochaios – той, що біжить). Це стопа, що складалася з одного довгого та одного короткого складів. Її схема була такою: – .

ямб (від давньогр. hjambos – двокроковий танець). Це стопа, що складається з одного короткого та одного довгого складів. Схематично це можна зобразити так: – .

пірихій (від давньогр. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок). Це стопа, що складалася з двох коротких складів. Її схема була такою: .

спондей (від давньогр. spondeios, від sponde – принесення в жертву). Ця стопа складалася з двох довгих складів, що схематично зображалися так: – – .

б) трискладові стопи:

дактиль (від давньогр. dactylos – палець) – це стопа, що складається з довгого й двох коротких складів. Її схема була такою: – .

амфібрахій (від давньогр. amphibrachys – з двох боків короткий) – це стопа, де довгий склад знаходиться в позиції між двома короткими, що схематично виглядала так: – .

анапест (від давньогр. anapaistos – відбитий назад) – це стопа, що складалася з двох коротких і одного довгого складів. Її схема була такою: – .

Окрім згаданих стоп до трискладових належать бакхій, антибакхій, амфімакр. Їх схеми були відповідно такими: – – ; – – ; – – .

в) чотирискладові стопи:

пеони (від давньогр. paian – гімн богу Аполону) – стопи, що складалися з чотирьох складів, де один був довгий, а решта короткими. Відповідно, яку позицію посідав довгий склад, розрізняють пеон перший, пеон другий, пеон третій, пеон четвертий. Схематично пеони можна позначати так: пеон перший – ; пеон другий – ; пеон третій – ; пеон четвертий –.

Названі стопи не вичерпують всіх варіантів поєднання довгих і коротких складів у античному віршуванні. Їх кількість становить 28.

Найчастіше в античному віршуванні застосовувався гекзаметр (від давньогр. hex – шість і metron – міра). Цей розмір складався з шести дактилічних стоп. Іноді стопа дактилю замінювалася стопою спондею. Ритм від цього не страждав, оскільки обидві стопи були чотириморними. Остання шоста стопа була двоскладовою: спондей або хорей. „Гекзаметр в античній метриці посідав особливе місце: він вважався престижним метром, а честь його винаходу приписувалася покровителю поезії богу Аполлону” [6, 44]. Гекзаметром писалися наймонументальніші твори стародавнього світу, зокрема, обидві поеми Гомера (“Іліада” та “Одіссея”), дидактична поема Гесіода („Труди й дні”), “Енеїда” Вергілія, “Метаморфози” Овідія тощо.

Вірші, написані гекзаметром, ділилися ритмічно-інтонаційною паузою навпіл. Пауза отримала назву цезура (від лат. caesura – перетин). Графічно цезура в схемі вірша позначалася таким знаком //.

Поширеним у античній поезії був також пентаметр (від давньогр. pente – п’ять і metron – міра). Цей розмір складався з п’яти стоп з такою метричною схемою: : – – – // – – . Однак самостійно пентаметр не використовувався, він у поєднанні з гекзаметром був складовою частиною елегійного дистиху, першу частину якого становив гекзаметр, а другу – пентаметр. Елегійний дистих – це форма елегії, що на ранніх етапах розвитку літератури була пов’язана з оплакуванням померлих.

Античне віршування завдало суттєвого впливу на версифікацію більшості європейських народів. Було запозичено й надано нового змісту значній частині термінів, що використовувалися в давньогрецькому та латинському віршуванні.