Віршування

Поезія і проза

Системи віршування

Силабо-тонічна система

Сталі віршові форми

Строфіка

7.1. Поняття про поезію та прозу

Художня мова має два основних типи організації. Це – вірш і проза. Обидва типи – „це історично зумовлені форми словесного вираження. Вірш пов’язаний з синкретизмом діяльності й мистецтв, котрі дають додаткову емоційну підтримку один одному, і народжуються в період образного існування слова. Проза пов’язана з часом деміфологізації, з відокремленням словесної художньої творчості від інших видів діяльності, з розвитком понятійного мислення, коли зміст будується за законами логіки і підтверджує певний догмат, думку, ідею” [2, 144]. Проблема розрізнення вырша й прози існує ще з античних часів. Грецький учений пізньої еллінської доби Діонісій Галікарнаський (І ст. до н. е.) чи не вперше спробував провести різницю між поезією й прозою. Прозаїк може вільно оперувати різноманітністю поєднань слів і змінювати їх за своїм бажанням. „Мова прозова з усіх видів мови найбільш могутня, оскільки вона вільна давати необмежене число пауз, урізноманітнюючи ними конструкцію” [3, 181]. У поезії ж сильні й величаві ритми дають різноманітні поєднання, благородні й розкішні. „Якщо надається нам можливість створити мову суцільно з одних тільки кращих ритмів, то це буде для нас виконанням заповідних наших прагнень” [3, 181 – 182]. На сході спробу розмежувати поезію і прозу вперше здійснив на початку першого тисячоліття нашої ери китайський учений Лю Се. Він убачав в основі поезії риму, а прози – її не римованість. Однак, очевидним є те, що ні метр, ні рима, ні ритм не є визначальними у віднесенні твору до вірша, адже в літературі зустрічається римована проза („Кола Брюньон” Р. Роллана), метризована проза („Петербург” А. Бєлого), вірші в прозі („Малі поезії в прозі” Ш. Бодлера) тощо. Крім того, існує ще й верлібр, де віршові ознаки є досить розмитими, хіба що залишається поділ на віршові рядки. Отож, перш ніж перейти до розгляду віршування, слід з’ясувати його термінологію, провести різницю між поняттями поезія, вірш і проза.

Поняття „поезія” (від давньогр. poiesis – робити, створювати, творити) є багатозначним. Так називається в цілому словесне мистецтво. У більш вузькому значенні – „літературно-художня творчість у віршах і, відповідно, сукупність віршових творів, або сукупність віршових творів певного народу (російська поезія, чеська тощо), певного періоду (поезія 20-х років ХІХ ст. тощо), поета (поезія Пушкіна), групи поетів (поезія некрасівської школи, поезія акмеїстів і т. п.). Накінець, слово „поезія” на противагу „прозі” можна вживати в переносному значенні як синонім „привабленості”, „чарівності” [6, 12]. Між поняттями „поезія” і „лірика” не можна поставити знак рівності, хоча точок дотику між ними є набагато більше, ніж відмінностей. Адже віршами можна писати не лише ліричні твори, а й епічні (прикладом чого є билини чи думи), або драматичні (скажімо, „Свіччине весілля” І. Кочерги).

Вірш (від лат. versus – повтор, поворот) – це „особливий різновид поетичної мови, головною визначальною ознакою якого є упорядковане чергування закономірно повторюваних (тих, що повертаються) мовних ланцюгів (віршових рядів) [6, 12 – 13]. Крім того, вірш – це й окремий рядок у вірші, і сам твір, написаний віршами тощо. Для вірша обов’язковою є певна ритмічна організація, яка відрізняє його від прози чи живої розмовної мови.

Проза – (від лат. prose – той, що прямує вперед, антонім до терміну „вірш”). О. Федотов виокремлює такі значення терміну „проза”: „1) незв’язана мовна структура, що імітує природну розмовну мову, але не зливається з нею; 2) загальна назва літературно-художньої творчості, протилежна поетичній, або сукупність не віршових художніх творів у їхньому співвіднесенні з поезією; 3) в стародавньому слововживанні – антонім першому значенню слова „поезія”, тобто нехудожня словесна творчість або її твори – наукові, публіцистичні тощо; 4) в переносному значенні – буденність, повсякденність, низька матерія, „проза життя” [6, 13]. Проза також має свій ритм. Існує декілька концепцій його вивчення: стопоскладальна, тактовикові, силабічна, синтаксична. „Перші три концепції об’єднує намір виміряти ритм прози ритмом однієї з трьох систем віршування: силабо-тонічної, тонічної і силабічної” [6, 327]. Остання синтаксична концепція виводить вивчення ритму за межі віршування, оскільки для цього залучається синтаксис, у якому наявні словесні повтори (анафори, складносурядні речення, паралельні підрядні конструкції тощо).