10. Історіографія літературна

Історіографія літературна – (від гр. istoria – розповідь про минуле і grapho – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та накопичення знань з основ­них та допоміжних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури та літературної критики; бібліографії, текстології, палеографії та самої історіографії. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела (листи, щоденники, нотатки, мемуари тощо), присвячені творчості письменників і літературознавців.

Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, з ретельних історіографічних пошуків. У наукових розвідках досить часто міститься розділ, у якому йдеться про зроблене в даному напрямку раніше. В останні роки з’явилися праці, в яких дана дисципліна постає під назвою літературознавче джерелознавство [Див.: 23, 11]. Однак останнє поняття є значно ширшим, оскільки включає в себе й частину завдань, притаманних текстології, а саме “тексти літературних творів (од чернеток – до різних варіантів і редакцій” [23, 11], а також іншим літературознавчим дисциплінам, у т.ч. історії літератури.

У новітній історіографії є розділи, що присвячені окремим періодам історії літератури. Наприклад, доби античності, Відродження, романтизму, реалізму, модернізму тощо. Також є розділи, що пов’язані з певними персоналіями. Зокрема, це – гомерознавство, шекспірознавство, пушкінознавство, шевченкознавство, винниченкознавство, гончарознавство тощо.

Важливе місце в літературній історіографії посідають праці М. Зерова, О. Білецького, М. Гудзія, М. Марченка та ін.

1.13. Бібліографія літературна

Бібліографія літературна (від гр. biblia – книги і grapho – пишу) – наукова галузь, що займається виявленням, обліком і систематизацією друкованих творів художньої літератури та літературознавства. Перелік творів та їх видань, покажчики монографій та статей про творчість окремих письменників чи з певних питань літературознавства, про літературу того чи іншого народу укладаються в певному порядку, який допомагає науковцю чи рядовому читачеві швидко знайти потрібну книгу.

Бібліографія обліковує також узагальнюючі праці, біобібліографічні словники, такі як, наприклад, біобібліографічний словник у п’яти томах “Українські письменники”, п’ятитомна “Українська Літературна Енциклопедія” (вийшло три томи), “Шевченківський словник” (у двох томах) тощо.

Сам термін “бібліографія” датується V ст. до н. е. Він виник у Стародавній Греції, хоча перші бібліографічні праці з’явилися задовго до цього в Єгипті та Месопотамії (кінець третього – початок другого тисячоліття до н.е.). Перша друкована бібліографічна праця “Всесвітня бібліотека” К. Геснера в трьох томах з’явилася в 1545 – 1555 рр. Вона була писана латиною. 1653 роком датується “Бібліотека бібліотек” Ф.Лоббе, перший у світі покажчик, що охоплює бл. 7800 авторів.

Вітчизняна бібліографія походить від трьох справжніх і облудних книжок Іоанна Домаскіна, Григорія Богослова, Ісидора Пелусіота в “Ізборнику” Святослава (1075). Певний внесок у розвиток вітчизняної бібліографії було зроблено зусиллями Х. Алчевської, С. Маслова, М. Плевако, М. Яшека та ін.

Бібліографія поділяється на науково-допоміжну, рекомендаційну та довідкову. Це можуть бути довідники, енциклопедії, проблемно-тематичні праці, персоналії, періодичні видання.

Згідно іншої класифікації бібліографія поділяється на науково-допоміжну та рекомендаційну. Специфічним відгалуженням бібліографії є бібліографічна евристика – наука, що допомагає знайти потрібне видання й укласти необхідний список літератури.

Бібліографія літературознавча є допоміжною літературознавчою дисципліною і складовою частиною літературознавчого джерелознавства.