6.9.9. Дадаїзм

Дадаїзм – модерністська течія в європейських та північноамериканських літературах першої третини ХІХ століття. Термін походить від фр. dadaisme, похідного від dada – іграшковий коник у мовленні дитини. Назву течії дав румунський поет Трістан Тцара: “Мовою негритянського племені Кру воно означає хвіст священої корови, в деяких регіонах Італії так називають матір, це може бути позначенням дитячого дерев’яного коника, подвійним ствердженням у російській та румунській смовах. Це може бути й відтворенням незв’язного дитячого белькотіння. В усякому разі – дещо абсолютно безглузде…” [цит. за: 9, 419].

Засновниками напряму є подружжя Г. Баль та Е. Гікенс. Набув сили дадаїзм в Клубі Вольтера, що утворився у швейцарському Цюріху 1916 року. Особливо поширення дадаїзм набув у роки Першої світової війни в німецькій літературі (Г. Баль, Г. Ріхтер, М. Ернст, Р. Гаусман та ін.). У Берліні з’явилася „Антологія Дада” (1919), діяв „Клуб Дада”. У Франції схвально до цього напряму поставилися Л. Арагон, П. Елюар, А. Бретон. Ним цікавився художник П. Пікассо. Схвально до дадаїзму поставилися в США (М. Дюшан, Ф. Пікабія), Бельгії (М. Сефор), Чехословаччині (Я. Креч’яр), колишньому Радянському Союзі (І. Зданевич).

В українській літературі окремі спроби в цьому напрямі здійснив Г. Шкурупій.

6.9.10. Сюрреалізм

Сюрреалізм (від фр. surrealisme – надреалізм) – модерністська течія, яка спершу виникла у Франції в 10-20-і рр. ХХ віку в літературній творчості, а згодом охопила інші види мистецтв і поширилася в країнах Європи, Азії, Америки. Автором терміна “сюрреалізм” називають французького поета Гійома Аполлінера (1880 – 1918). “Маніфест сюрреалізму” був розроблений іншим французом Андре Бретоном (1896 – 1966) у 1924 році. Сюрреалізм у ньому проголошувався новим способом чистого вираження в творчому процесі. На естетику цієї течії вплинули ідеї А. Бергсона, В. Дільтея, З. Фрейда. Сюрреалістами були Л. Арагон, А. Бретон, Р. Вітрак, Р. Деснос, П. Елюар та ін (Франція), П. Нуже, Н. Леконт (Бельгія), А. Вучо, О. Давічо, Д. Матіч (Югославія, В. Незвал, Ї. Марен, К. Бібл (Чехословаччина), А. Карпентьєр (Куба), А. Пелегріні (Аргентина), П. Неруда (Чилі). Письменники, що стояли на засадах сюрреалізму, прагнули розкріпостити внутрішню енергію особистості, виявити її безпосередність. Вони надавали перевагу інтуїції в творчому процесі, не сприймали раціональне начало, послідовну логіку пізнання світу, заперечували реалізм. У малярському мистецтві під впливом сюрреалізму перебували С. Далі, І. Тангі, Р. Магрітт, П. Дельво тощо. Спад сюрреалізму розпочався в 60- роки ХХ століття, хоча окремі його ознаки помітні і в пізнішій літературі.

В українській літературі впливу сюрреалізму зазнали рання творчість П. Тичини, М. Хвильового, Ю. Яновського, а також пізніше Б.-І. Антонича, В. Голобородька, М. Воробйова, В. Кордуна, діячів МУРу (В. Петров, Ю. Косач у літературознавчих працях), письменників-емігрантів (Е. Андієвська, В. Барка, Б. Бойко, Ю. Тарнавський та ін.).