0. 5. 6. 10. Ремейк

Ремейк (від англ. remake – переробка) – жанр, природа якого пов’язана з розвитком кіноіндустрії, коли з часом режисери знімають фільми, за мотивами й сценаріями, що були реалізовані в попередні десятиліття. Сьогодні ремейк стосується не лише кінофільмів, а й пісень, спектаклів, логотипів, ком’ютерних ігр і, звичайно ж, – художніх творі.

У художній літературі ремейк ще не зовсім вивчене поняття. На погляд Н. Шмельової, „літературний ремейк – це переписування відомого тексту на мову сучасності. Як продукт вторинної культури, він зорієнтований на конкретний класичний зразок, розрахований на впізнавальність першотексту і є тінню класики, оскільки його художня самостійність знижена. Він покликаний епатувати, написаний на злобу дня, спирається на масову свідомість, наочний, легкий, зоровий” [41, 137].

Ремейк почав формуватися під впливом пародіювання чи травестіювання. Проте як самостійний жанр сформувався лише в ХХ столітті. Як приклади, можна навести твори „Доктор Фаустус” Т. Манна, що має виразний перегук з „Фаустом” Гете, „Улісс” Дж. Джойса, який співвідноситься з „Одіссеєю” Гомера.

Особливо плідним цей жанр виявився в літературі постмодернізму з її спрямованістю на інтелектуальну гру. „Специфіка ремейку така, що він надає сучасним проблемам класичне обґрунтування. Апеляція до відомого зразка репрезентує ремейк як модифікацію класичного твору („Батьки і діти” Івана Сергеєва, „Анна Кареніна” Льва Ніколаєва, „Ідіот” Федора Михайлова) чи текст-продовження („Чайка” Б. Акуніна, п’єса „...Чума на обидва ваші будинки” Г. Горіна)” [41, 138]. Своєрідність постмодерністської естетики є такою, що ремейк, як жанр, який виразно тяжіє до пародії, стимулює інтерес до класики.

5. 6. 11. Лімерик

Лімерик як віршовий жанр зароджується в Англії. Його назва походить від ірландського міста Лімерик. За однією з версій вона сходить до куплетів, що їх співали ірландські воїни, які служили французькому королю Людовіку ХІV. У рефрені нібито звучала назва міста – Лімерик. Сьогодні лімерик – це короткий твір переважно з п’яти рядків, що римуються за схемою AABBA. У його основі лежить нісенітниця. Серед відомих авторів лімериків є англійські поети Е. Лір, Е. Керролл, В. Коуп. Росіянин Б. Акунін використовує цей жанр у структурі своїх романів (“Алтин-толобас”).

Зараз цим жанром активно користуються самодіяльні поети в мережі Інтернету. В українській літературі лімерик зустрічається у творчості А. Качана, Ю. Позаяка.

Література

1. Академические школы в русском литературоведении. – М.: Наука, 1975. – 515 с.

2. Античные гимны. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 363 с.

3. Аристотель. Поетика (Об искусстве поэзии). – М.: Гослитиздат, 1957. – 183 с.

4. Банк Н. Нить времен. – Ленинград: Советский писатель, 1979. – 246 с.

5. Барахов В. С. Литературный портрет (Истоки, поэтика, жанр). – Ленинград: Наука, 1985. – 312 с.

6. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. – М.: Художественная литература, 1986. – 543 с.

7. Белинский В. Г. Собрание сочинений: В 3 т. / Под ред. Ф. М. Головенченко. – М.: Гослитиздат, 1948. – 927 с.

8. Бернацька Н. І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. – К.: Академвидав, 2004. – 368 с.

9. Білецький Ф. М. Жанри прозаїчних творів // Українська мова і література в школі. – 1965. – № 9.

10. Бовсунівська Т. В. Основи теорії літературних жанрів: Монографія. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2008. – 519 с.

11. Васильковский А. Т. Жанровые разновидности русской советской поэмы. К.: Вища школа, 1979. – 199 с.

12. Галич В. М. Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. – К.: Наук. думка, 2004. – 816 с.

13. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. – 4-е вид., стереотипне. – К.: Либідь, 2008. – 488 с.

14. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. – М.: Искусство, 1968 – 1971.

15. Гоголь Н. В. Собрание сочинений: В 7 т. – М.: Худ. литература, 1986. – Т. 6. – 543 с.

16. Днепров В. Г. Черты романа XX века. – М.; Ленинград: Советский писатель, 1965. – 548 с.

17. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка: Українська поетика. Мюнхен: Український вільний університет, 1993. – 177 с.

18. Іванова Наталя. Специфіка есею як жанру художньо-небелетристичної літератури” // Слово і час. – 2007. – № 9. – С. 15 – 25.

19. Каверин В., Новиков В. Новое зрение. Москва.: Книга, 1988. – 320 с.

20. Колесса Ф. М. Українська усна словесність. Львів: Накладом фонду ”Учітеся, брати мої”, 1938.– 643 с.

21. Костюк Г. Записники Володимира Винниченка // Винниченко В. Щоденник. – Едмондтон; Нью-Йорк, 1980. – Т. 1. – С. 11 – 28.

22. Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – М.: Советская энциклопедия, 1962 – 1978.

23. Кузьмин А. И. Повесть как жанр литературы. – М.: Знание, 1984. – 112 с.

24. Литературные манифесты западноевропейских классицистов. – М.: МГУ, 1980. – 609 с.

25. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – Т. 1. – 624 с.; Т. 2. – 624 с.

26. Лужановский А. В. Жанровая специфика рассказа // Принципы анализа литературного произведения. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – С. 137 – 143.

27. Мотылева Т. Свободная форма // Вопросы литературы. – 1978. – № 12.

28. Поспелов Г. Н. Лирика. – М.: Высшая школа, 1976. – 432 с.

29. Прокопович Ф. De arte poetica. Могилев: Друкарня могильовського архієпископа, 1786. – Кн. 3.

30. Савенко І.Л. Жанрово-стильові особливості біографічного роману-пошуку: Монографія. – Луганськ: СПД Рєзников В. С., 2008. – 184 с.

31. Семенюк Г. Ф. Українська драматургія 20-х років. Київ: РВЦ “Проза”, 1993. – 201 с.

32. Стенник Ю. В. О специфике жанровой природы басни // Русская литература. – 1980. – № 4. – С. 106 – 119.

33. Теория литературы: Основные проблемы в историческом освещении: В 3 т. – М.: Изд-во АН СССР, 1962 – 1965.

34. Теорія родів і жанрів художньої літератури. Тези доповідей республіканської наукової конференції 20 – 22 лист. 1975. – Одеса: ОДУ, 1975.

35. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник. – 2-е вид., випр. і доповн. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. – 448 с.

36. Українська літературна енциклопедія: У 5 т. – К.: Українська радянська енциклопедія, 1990. – Т. 2. – 496 с.

37. Франко І. Зібрання творів: У 50 т.– К.: Наукова думка, 1976 – 1986.

38. Фролова К. П. Цікаве літературознавство. – К.: Рад. школа, 1991. – 192 с.

39. Хализев В. Е. Драма как род литературы. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 260 с.

40. Шеллинг В. Философия искусства. – М.: Мысль, 1966. – 496 с.

41. Шмелева Н. Ремейк как форма борьбы текста за художественное пространство // Вопр. литературы. – 2009. – №1. – С. 134 – 145.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте сутність понять „рід”, „жанр” та „жанровий різновид”. Дайте обґрунтування необхідності їхнього використання в літературознавстві.

2. Підготуйте реферат на тему „Метажанр”.

3. Проаналізуйте жанрову систему епічної літератури, з’ясуйте її природу та еволюцію.

4. Чим відрізняється повість від роману та оповідання?

5. Яка різниця між новелою та оповіданням?

6. З’ясуйте природу лірики, розкрийте особливості її жанрової системи.

7. Дайте характеристику драми як роду літератури.

8. Охарактеризуйте основні жанрові форми драми.

9. Що таке метажанрові, міжродові та суміжні утворення?

10. До якого роду літератури можна віднести жанр поеми?

11. Підготуйте повідомлення про мемуари як метажанрове утворення.

12. У чому сутність художньої біографії?

13.На прикладі творчості Олеся Гончара охарактеризуйте основні епічні жанри.