1.9. Історія літератури

Історія літератури (від гр. istoria – розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе багаточисленні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (наприклад, історія англійської літератури, історія китайської літератури, історія української літератури), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (наприклад, історія чукотської літератури, історія літератури мансі). У поле зору історії літератури потрапляють різноманітні взаємозв’язки з іншими літературами (наприклад, української на ранніх етапах з візантійською чи, пізніше, з польською та російською), різного роду взаємовпливи. Історія літератури кожного народу має специфічні особливості, які пов’язані з неповторними шляхами його історичного розвитку. Так, тривала відсутність державності українського народу, утиски його мови та культури впродовж віків знайшли своє помітне відображення в історії національної літератури в цілому, у творчості окремих її представників зокрема (наприклад, Т. Шевченка, П. Ку­ліша, І. Франка, Лесі Українки, М. Хвильового).

Своїм обсягом, значною кількістю наукових праць, багатством конкретного матеріалу історія літератури виділяється серед інших основних літературознавчих дисциплін. Історія літератури кожного народу ділиться на низку періодів. Так, наприклад, С. Єфремов виділяє три періоди в історії української літератури: доба національ­но-державної самостійності; доба національно-держав­ної залежності; доба національного відродження [9, 31]. Більш складною постає класифікація розвитку національної літератури в праці зарубіжного українського вченого Д. Чижевського: “I. Доба монументального стилю – ХI ст. II. Доба орнаментального стилю – XII-XIII ст. III. Переходова доба – XIV-XV століття. IV. Ренесанс та реформація – кінець XVI ст. V. Баро­ко – XVII-XVIII ст. VI. Класицизм – кінець XVIII ст. – 40 роки XIX ст. VII. Романтика – кінець 20-х років – початок 60-х років XIX ст. VIII. Реалізм – від 60-х років XIX століття. IX. Символізм – початок ХХ ст.” [28, 29]. Існують й інші періодизації історії української літератури.

Наукова розробка окремих проблем історії літератури веде до спеціальних досліджень, обмеження їх певною добою. Такими є, зокрема, історія української літератури ХIX чи ХХ ст., історія давньої літератури тощо. Зараз розпочалося видання 12-томної історії української літератури (побачили світ перші чотири томи), чим займається Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Творчість окремих письменників-класиків також дала цілі напрями в історії літератури, такі як: шевченкознавство, франкознавство, шекспірознавство, толстознавство і т.д.

На погляд А. Компаньйона, “літературна історія – це академічна дисципліна, що склалася протягом ХІХ ст., більш відома під назвою “філологія”, “Scholarship”, “Wissenschaft” або ж “літературознавство” [12, 24-25].

Перші історії літератури пов’язані з добою передромантизму та романтизму в Західній Європі, що зумовила пробудження національної самосвідомості народів континенту. Теоретичну базу цієї науки заклали праці Дж. Віко “Основи нової науки” (1725), Й. Г. Гердера “Ідеї до філософії історії людства” (1784-1791), Ф. Шлегеля “Критичні фрагменти” (1797) та “Лекції про драматичне мистецтво і літературу” (1809 – 1811). Найважливішими історико-літературними працями, що відображали історію окремих західноєвропейських літератур були дослідження “Досвід про критику” А. Поупа (1711), “Історія італійської літератури” Дж. Тірабоскі (1722), “Життєписи найвидатніших англійських поетів” С. Джонсона (1779 – 1782), “Ліцей, або курс давньої і нової літератури” Ж. Лагарпа (1799 – 1805). В Росії подібну роль відіграли довідкові книжки Н. І. Новикова “Досвід історичного словника про російських письменників” (1773) та Н. Ф. Остолопова “Словник давньої і нової поезії” (1821), “Досвід літературного словника” (1831).

В історії літератури побутують переважно ті ж жанри, що й у теорії: монографія, огляд, стаття, есе. Трапляються також нарис, рецензія.