5.6.2. Дума

Дума – ліро-епічний твір, написаний віршами. Генетично походить з українського фольклору, як специфічний різновид народних епічних пісень, в яких героїзувалося історичне минуле українського народу, переважно доби козаччини, оспівувався його побут і моральні засади. В науковий обіг термін „дума” запровадив М. Максимович (1827), проте існували посилання на цей термін в польських джерелах ще в XVI столітті (С. Сарницький).

У залежності від змісту й проблематики думи поділяють на два великих цикли: історичні й побутові. У думах, які належать до першого циклу, відтворюється звитяжна боротьба українського народу проти різних поневолювачів, зокрема турків і татар. Сюди належать такі твори, як „Про козака Голоту”, „Самійло Кішка”, „Отаман Матяш старий”, „Плач невільників”, „Втеча трьох братів з города Азова”, „Маруся Богуславка”. У думах, що відносяться до другого циклу, знайшли своє відображення питання моралі, стосунків у сім’ї, соціальної несправедливості („Удова і три сини”, „Брат і сестра”, „Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер” і т. д.). На відміну від інших народно-пісенних жанрів думи мають специфічну композиційну будову та своєрідну ритмічну організацію.

Специфічну інтерпретацію дум подали у власній творчості українські письменники Т. Шевченко, Є. Гребінка, П. Куліш, І. Франко, М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко, Ю. Яновський, М. Стельмах, І. Драч та ін. До цього жанру зверталися також вітчизняні композитори М. Лисенко, П. Сокальський, Д. Січинський, М. Вериківський та художники С. Васильківський, П. Мартинович, І. Їжакевич, М. Дерегус, О. Данченко.

5.6.3. Билина

Билина – героїчна, часом соціально-побутова, епічна пісня, яка побутувала в IX—XIII століттях і виконувалася речитативом. В окремих місцевостях такі пісні називали „старинами”, „старинками” або „новинами”. Авторство терміну „билина” належить І. Сахарову (40-і рр. ХІХ ст.), який запозичив його з тексту „Слова о полку Ігоревім”: „по билинам сего времени”. Фабулу билин складала розповідь про героїчні подвиги та діяння давньоруських богатирів, які відстоювали свої землі від іноземних загарбників: кочівників півдня, татаро-монголів. Часто вони змагалися з міфічними персонажами. Билинний герой постає як збірний образ ідеального героя, що втілює характерні риси реальних особистостей, що жили в далекому минулому, а його вчинки перегукуються зі справжні історичними подіями сивої давнини.

Тексти билин поділяються на два типи: 1) військові, власне героїчні. Сюди відносяться твори про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича; 2) соціально-побутові, що містять, однак, і героїчні елементи („Вольга і Микула”, „Дюк Степанович”, билини про Садка). За іншою класифікацією, билини поділяються київський та новгородський цикли. Критерієм такого поділу служить зміст творів, зокрема, де відбувалися описувані в них події.

Пізніше сюжети билини трансформувалися в українських народних казках, переказах та легендах, зберігши подекуди навіть імена героїв билин (скажімо, Ілля Муромець). Дослідники також наголошують на впливі билин на твори героїчного епосу – українські думи та історичні пісні. Схожі явища мають місце і в білоруському та російському фольклорі.