1.8. Теорія літератури

Вивчення світової літератури не може бути плідним без врахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідженням, узагальненням та систематизацією загальних літературознавчих понять займається теорія літератури (від гр. theoria – спостереження, дослідження).

Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені лише на основі глибокого дослідження багатьох окремих національних літератур на різних етапах їх історичного розвитку.

Система наукових понять, яку створює теорія літератури, є досить складною та різноманітною. Структурно вона поділяється на кілька розділів. Перш за все теорія літератури вивчає сутність, зміст та форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва. Далі до сфери впливу теорії літератури входить розуміння специфіки художньої творчості та аналіз, інтерпретація конкретних літературних явищ, поділ поезії на роди та жанри. Ще теорія літератури досліджує літературний процес, зміну напрямів, течій, шкіл, особливості стилю окремого письменника й у цілому літератури певної доби. Нарешті, до завдань теорії літератури входить розгляд закономірностей розвитку мови художньої літератури, особливостей віршування тощо.

Іноді вважають, що поняття теорії літератури збігається з поняттям поетики (у більш вузькому розумінні значення терміна поетикою називають коло проблем, пов’язаних з художніми особливостями творчості окремого письменника, наприклад, поетика Т. Шевченка, поетика М. Рильського чи, навіть, особливостями окремого художнього твору, скажімо, поетика “Собору” Олеся Гончара). Дослідники вважають, що поетика поділяється на загальну, або теоретичну, часткові та історичну. Загальна (теоретична) поетика займається вивченням звукової та словесно-образної будови художнього тексту. Часткові поетики досліджують сукупність притаманних окремому авторові засобів художнього зображення і вираження у певній системі взаємодії. Сферу історичної поетики становить вивчення походження та розвитку зображувально-виражальних засобів і поетичних форм, вплив на них національних традицій, іноземні запозичення тощо. А. Мойсієнко виділяє такі види поетики: „1) на рівні літературного напряму („Поетика російського реалізму” Г. Фрідлендер (Ленінград, 1971)); 2) на рівні літературного твору („Питання поетики давньоіндійського епосу”) С. Тевелєвої, (М., 1979)); 3) на рівні жанру („Поетика драматичної поеми Лесі Українки „Бояриня” О. Губара („Кримська світлиця”, 2004), („Поетика білоруських загадок” Н. Гілевича (Мінськ, 1976)); 4) на рівні структурної організації твору („Поетика заголовків” С. Кржижанівського (М., 1931)); на рівні засобів художньої організації текстової структури („Поетика й синтаксис метафори в романі М. Булгакова „Майстер і Маргарита” О. Лисюченко (К., 1997)); 6) на рівні внутрішньо динамічної організації твору („Поетика композиції” Ю. Манна (М., 1976)); 7) на власне мовному рівні („Поетика нуль суфіксації” Т. Біленко (Запоріжжя, 2004))” [17, 35 – 36].

Теорія літератури досліджує загальні й спільні для кожної окремої національної літератури (української, китайської, іспанської тощо) закони та закономірності, що пов’язують літературу з навколишньою дійсністю, а також внутрішньо літературні закони. Французький літературознавець Антуан Компаньйон (нар. 1950) розрізняє поняття “теорія літератури” і “літературна теорія”. Перша з них “розуміється як галузь загального та порівняльного літературознавства; цим терміном позначається рефлексія про передумови літератури, літературної критики і літературної історії; це критика критики, або метатеорія” [12, 27]. Літературна теорія, на його погляд, “носить більш опозиційний характер і постає скоріше як критика ідеології, включаючи ідеологію теорії літератури; вона стверджує, що в нас завжди є теорія, а якщо ми говоримо, що в нас її не має, то це значить, що ми залежимо від теорії, котра панує в даний час і в даному місці” [12, 27-28]. Зародившись в античну добу як самостійна наука теорія літератури виокремлюється в ХVІІІ ст. Основними жанрами теорії літератури є монографія, стаття, огляд, есе.