1.3. Літературознавство та мистецтвознавство

Предметом літературознавства є художня література, котра в свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство (вуж­че – театро- та кінознавство). Отож, між літературо- та мистецтвознавством є чимало спільного. Насамперед обидві ці науки вивчають літературні твори, які містять у собі образну інтерпретацію дійсності. Однак мистецтвознавець звертається, крім літературних, ще й до творів живопису, скульптури, архітектури, музичного мистецтва, яким також притаманне образне відтворення дійсності. Живопис, скульптура, архітектура фіксують лише мить з безкінечного потоку життя. Художник діє на глядача своїми барвами, скульптор – позою героїв, архітектор – просторовими розв’язками. Музикант передає певні переживання в часовій тривалості. Мистецтво театру наближається до реального життя. Однак література серед названих і неназваних видів мистецтва є найуніверсальнішим, оскільки їй підкоряється все – час і простір. Літературознавець, маючи справу з літературою, водночас враховує дані мистецтвознавства про скульптуру, музику, театр, образотворче мистецтво тощо. Зокрема, хіба можна аналізувати драматичний твір, скажімо, комедію М. Ку­лі­ша “Мина Мазайло” без її театральної історії, ролі в постановці п’єси режисера Леся Курбаса тощо. Тут на допомогу досліднику літератури прийде мистецтвознавець. Із появою кіно- та телемистецтва все частіше твори художньої літератури стають об’єктом їх втілення на кіно- і телеекранах. І в цьому випадку літературознавцю в його пошуках прийде на допомогу дослідник мистецтв.

1.4. Літературознавство та фольклористика

Літературознавство має чимало спільного в предметі дослідження з фольклористикою, наукою, яка вивчає усну народну творчість певного народу. Фольклор є джерелом зародження писемної літератури, своєрідною її передісторією. “Перші елементи літературознавства спостерігаються ще у фольклорі” [19, 10]. Спільними зусиллями фольклористів і літературознавців часом удається встановити авторство окремих художніх творів, які раніше вважалися народними. Є чимало спільного в жанрових системах літератури й усної народної творчості, частина їхніх жанрів збігається. Спільними для мистецтва слова і фольклору є різноманітні художні засоби. Деякі з них, такі як сталі епітети, порівняння, метафори, що поширені в усній народній творчості, дають нову якість у художній літературі. Саме тому між фольклористикою і літературознавством завжди існувала й існує певна взаємодія, що базується на словесній природі обох наук.

1.5. Літературознавство та журналістикознавство

Чимало спільного літературознавство має з журналістикознавством, „молодою галуззю гуманітарного знання” [15, 23]. Зокрема, продуктом як художньої літератури, так і журналістики є твір, загальні підходи до вивчення якого будуть спільними. Це аналіз змісту та форми, сюжету та композиції, образної природи, образотворчих засобів, мови, стилю тощо. Зміст включає в себе предмет відображення в творі та бачення його автором, що є й у художньому й журналістському творах. Чимало спільного є в побудові сюжету, де присутні такі обов’язкові елементи, як експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка. Як і в літературознавстві в журналістикознавстві існує поділ творів на роди, жанри, жанрові різновиди. „Основні поняття жанрології, – вважає І. Михайлин, – виникли в надрах літератури та науки про неї і лише потім були транспольовані в журналістику й використані її практикою й теорією” [15, 218]. Сучасна журналістика, особливо та її частина, що репрезентує художньо-публіцистичну творчість, увібрала в себе родові ознаки епосу, лірики й драми. В. Галич вважає, що „між публіцистичною та художньою літературою здавна існував своєрідний союз, що випливав з їхньої природи” [5, 31].

Література є медіа, як і інші засоби соціальної комунікації, а тому зв’язок літературознавства із журналістикознавством у цій площині є незаперечним. „Медіа підтримують літературу, але примушують її переймати техніки масової розкрутки: просування літератури до читача, підготовка майбутньої аудиторії у вигляді форм промоушена, реклами. Медіа міняють щось у техніках самого письма, що легше показати не на прикладі телебачення чи кіно, а на прикладі Інтернету. На наших очах уже склалася мережева література як особливий тип літератури, який навіть не збирається набувати паперової форми” [7, 265].