4.4.2. Компоненти сюжету

Рушійною силою кожного твору є конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення). Конфлікт – це передусім зіткнення різних інтересів, загострення суперечностей, які в художньому творі розв’язуються через розвиток їхніх сюжетів. Сюжет при цьому проходить різні стадії розвитку – експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку.

Експозиція (від лат. expositio – виклад, опис) – це вступна частина художнього твору, що є вихідною частиною їхнього сюжету. У ній коротко окреслюється ситуація, яка передує зав’язці твору, змальовується час і місце, де будуть розгортатися події. Наприклад, у новелі М. Хвильового „Я (Романтика)” експозицією є своєрідний лірико-романтичний зачин, що налаштовує читача на сприйняття складного внутрішнього світу героїв. Зовні здається, що автор передає звичайний діалог матері й сина. Однак пейзажні штрихи, які помічає зірке око сина (безгранні поля, кургани, самотня пустельна скеля, мовчазний степ), викликають відчуття тривоги. Це відчуття посилюється в міру того, як наближається грозовий фронт. Сльози в очах матері завершують експозицію новели на високому регістрі напруження. Експозиція в новелі „Я (Романтика)” розміщена автором на початку твору. Така експозиція називається прямою, якщо ж вона подається вже після початку дії, її називають затриманою („Хіба ревуть воли як ясла повні” Панаса Мирного), наприкінці дії – обернутою, якщо є експозиція подана окремими порціями впродовж усієї дії – розпорошеною („Таврія” Олеся Гончара). У творах малих жанрових форм (новела, оповідання, нарис тощо) експозиції може й не бути.

Зав’язка – це той елемент сюжету твору, що безпосередньо вводить читача в сутність основного конфлікту, саме тут починається зіткнення протилежних сил, герої починають діяти. У новелі М. Хвильового „Я (Романтика)” саме поява сліз на очах героїні („Мати каже: „Надходить гроза!” І я бачу: в її очах стоять дві хрустальні росинки”) є зав’язкою твору. У романі чи епопеї („Війна і мир” Л. Толстого, „Диво” П. Загребельного) є кілька зав’язок, кожна з яких відповідає окремій сюжетній лінії.

Розвиток дії – це розгортання подій, що демонструється загостренням конфлікту, наростанням напруги серед героїв, що врешті решт приводять конфлікт до вищої його точки. У згаданій вище новелі М. Хвильового розвиток дії – це ускладнення ситуації на фронті, постійні ворожі атаки, наростання паніки й безкінечні зміни в настроях героя, від сподівань на краще до повної безвиході.

Кульмінація (від. лат. culminis – вершина) – найнапруженіший момент сюжету художнього твору, що знаменує собою початок розв’язки конфлікту. У третій частині новели М. Хвильовий показує, як його герой – чекіст, що змушений вибирати між синівськими почуттями й революційним обов’язком, іде на злочин – убивство власної матері („...Охоплений пожаром якоїсь неможливої радости, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів мавзера й нажав спуск на скроню. Як зрізаний колос, похилилася вона на мене”). У творах великих жанрів (епопея, роман), як правило, є кілька сюжетних ліній, кожна з яких має власну кульмінацію.

Розв’язка – заключний компонент сюжету художнього твору, який характеризується вирішенням конфлікту, є логічним завершенням дії. У творі „Я (Романтика)” М. Хвильового розв’язкою є руйнування особистості героя, який заради фанатичної віри в майбутнє гармонійне суспільство („тихі озера загірної комуни”) пішов на зречення загальнолюдських ідеалів, відмовившись від віковічних народних традицій. Розв’язка переважно буває в кінці твору, значно рідше – на його початку („Новина” В. Стефаника).

Крім основних компонентів сюжету зустрічаються також інші, присутність яких не є обов’язковою в творі. Мова йде про передісторію, наступну історію, пролог та епілог.

Передісторія (термін є калькою з нім. Vorgeschichte) – це повідомлення в тексті твору про попереднє життя його героїв, що дає можливість читачеві краще зрозуміти логіку формування їхніх характерів. Саме таку функцію виконує передісторія Чичикова („Мертві душі” М. Гоголя), викладена в останньому розділі першої частини роману.

Наступна історія (термін є калькою з нім. Nachgeschichte) повідомляє про долю героїв після розв’язання конфлікту твору. Особливо часто наступна історія використовувалася в класиці ХІХ століття („Батьки і діти” І. Тургенєва).

Пролог (від давньогр. prologos – вступ, передмова) – це початковий епізод художнього твору, де автор повідомляє читачеві про власні наміри, коротко викладає майбутні події, створюючи у нього відповідний настій. Цікавими є прологи в романі В. Гюго „Собор Паризької богоматері”, поемі Т. Шевченка „Гайдамаки”. Найчастіше пролог використовується в епічному, драматичному чи ліро-епічному творі.

Епілог (від давньогр. epilogos – заключення, післямова) – завершальна частина в творі. Найчастіше автор сам (інколи устами героя) звертається до читачів (глядачів – у драмі), дякує їм за увагу, або розповідає про подальші долі героїв через значний часовий проміжок („Дорогою ціною” М. Коцюбинського, „Серед темної ночі” Б. Грінченка). У поемі Т. Шевченка „Гайдамаки” в епілозі йдеться про головного героя Галайду, про якого співають гайдамаки. Також тут є вказівка на джерела створення цього твору.