Література:

1. Бульвинская О. И. Сететура как литературный и социокультурный феномен // Зарубіжна література в школах України. – 2008. – № 7 – 8. – С. 77 – 82.

1. Галич В. М.Олесь Гончар – журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. – К.: Наук. думка, 2004. – 816 с.

2. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 томах 9 книгах. – К.: Либідь, 1993. – Т. 1. – 392 с.

3. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів: ПАІС, 2004. – 269 с.

4. Ковбасенко Юрій. Виклики часу і соціокультурні функції художньої літератури та літературної освіти в Україні // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 6. – С. 56 – 71.

5. Кондаков И. По ту сторону слова (Кризис литературоцентризма в России ХХ – ХХІ веков) // Вопросы литературы. – 2008. – № 5. – С. 5 – 44.

6. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. і поліпш. – К.: ЦУЛ, 2003. – 284 с.

7. О точности, о творчестве, о славе... // Вопросы литературы. – 2008. – № 6. – С. 5 – 6.

8. Пьецух Вячеслав. Дневник читателя // Октябрь. – 1999. – №11.

9. Соболь Ольга. Становлення медіально-мережевої парадигми // Філософська думка. – 2008. – № 5. – С. 3 – 15.

10. Чемеркін С. Г. Елементи техно у креолізованому художньому тексті // Мовознавство. – 2008. – № 4 – 5. – С. 64 – 71.

Запитання. Завдання

1. З’ясуйте походження терміна „література”.

2. Розкрийте взаємозв’язки художньої літератури з іншими видами мистецтв.

3. Що є предметом художньої літератури?

4. Розкрийте основні функції художньої літератури.

5. Обґрунтуйте необхідність виділення / не виділення ідеологічної функції.

6. Що є спільного й відмінного в художній і журналістській творчості?

7. Розкрийте сутність поняття „документалістика”.

8. Підготуйте реферат на тему „Мережева література”.

Розділ 3. Літературно-художній образ

Поняття про літературно-художній образ

Своєрідність літературно-художнього образу

Структура образу

Види образів

3.1. Поняття про літературно-художній образ

Мистецтво передбачає мислення в образній формі. Ця закономірність притаманна і художній літературі. Образ у літературі – це художнє втілення творчою уявою письменника загальних, закономірних проявів природи і життя в одиничних образах, конкретних емоціях чи переживаннях, що мають естетичне значення. Саме поняття „літературно-художній образ” уперше було вжите класиком німецької літератури Й. В. Гете менше двох століть тому. Однак уже в давньогрецькій „Поетиці” Аристотеля, там, де він пише про мімезис, уперше було окреслене це поняття, що свідчить про те, що розуміння специфіки образного відображення дійсності пройшло велику і тривалу еволюцію. В українському літературознавстві велике значення має праця О. Потебні „Думка і мова”, в якій образ постає як відображення в уявленні реципієнта сприйнятої почуттями дійсності, яка має ознаки науково-ілюстративні, фактографічні чи художні, пропущені через свідомість автора.

На ранніх етапах розвитку мистецтва воно прямо наслідувало якимось одиничним подіям чи людям, відтворюючи в слові, танці чи музиці окремі епізоди життя: полювання на оленів, рибальства, військових дій чи вирощування врожаю. Далі в міру розвитку естетичної свідомості людства література стала відокремлюватися від інших видів мистецтв, а в ній все частіше з’являтися образи, які репрезентували певні соціальні типи, що відтворювали в одиничних персонажах чи явищах характерні риси певних суспільних верств – дворян, ремісників, міщан, селян, як це ми бачимо, наприклад, у п’єсах Мольєра чи романах Бальзака, поезії Шевченка чи прозі Панаса Мирного. У ХХ столітті розвиток образної свідомості дав поштовх до появи не тільки відображення дійсності у життєвих формах, а в різних умовних і символічних формах, як це можна спостерігати у творчості Кафки, Борхеса, Еко, Андруховича, Кожелянка чи Ірванця.

У новітньому літературознавстві літературно-художній образ – це не лише відтворення певних життєвих явищ в конкретно-індивідуальній формі, а й використання символічних, умовних форм, що їх вимагає сучасне постмодерне мислення.

Основним будівельним матеріалом при створенні літературно-художнього образу є слово. Якщо скульптор творить свій образ, відсікаючи непотрібні шматки, наприклад, з брили граніту, музикант – упорядковуючи звукову гамму, режисер в театрі – надаючи настанови на гру акторам, то письменник – ретельно добираючи слова, поєднуючи їх у речення, розташовуючи таким чином, щоб в уяві читача розгорталися предметні, емоційні й зримі картини дійсності, зображення якої є предметом відтворення в тексті. Наприклад, у романі Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні” розкриваються картини життя українського села після селянської реформи 1861 року. Автор малює типову узагальнену картину тогочасної дійсності, але репрезентує її через долі конкретних індивідуалізованих персонажів, передусім Чіпки та Галі, кожен з яких постає як особистість, наділена характером, що поданий у розвитку, з виразними портретними характеристиками, описом обставин, що весь час змінюються, надаючи головним образам певної динаміки розвитку тощо. Читач розуміє, що герої роману Панаса Мирного є вигадані персонажі, але вони є типовими для доби, що лягла в основу зображення, оскільки творча фантазія автора базується на ретельному вивченні автором українського села пореформеної доби. До того ж, емоційний настрій, експресію, пафос роману творить слово, що під пером автора набуває багатозначності, письменник активно використовує могутній арсенал національної мови, залучаючи різні шари лексики, тропіку, синтаксичні фігури, будуючи монологи, діалоги й полілоги своїх героїв. У результаті – ми маємо високохудожній мистецький твір, будівельним матеріалом якого є слово, де суб’єктивне, авторське органічно поєднане з об’єктивним, тим, що йде від життя. До того ж, емоційна наповненість образу може викликати в читача катарсис.

З середини ХХ століття в зарубіжному літературознавстві все частіше замість поняття „образ” вживається поняття „знак”, що пояснюється впливом науки про знакові системи семіотики.