2.1.4. Функції художньої літератури

Художня література – процес пояснення й зміни навколишньої дійсності в естетичній сфері. Вона виконує цілу низку функцій, що є підставою твердити про її багатофункціональне призначення. Це насамперед пізнавальна, комунікативна, оціночна, естетична, емоційна, ігрова, виховна тощо.

Пізнавальна функція літератури сприяє освоєнню читачем закономірностей розвитку природи та суспільства, місця та ролі людини в історії цивілізації. Ще Аристотель відзначав, що художній твір повинен приносити насолоду людям. Поняття насолоди прямо пов’язане з пізнанням, адже завдяки пізнанню нового людина отримує задоволення, насолоду.

Комунікативна функція літератури, завдяки знаковій її природі, дозволяє стати їй потужним засобом спілкування між окремими людьми, народами, державами, континентами, врешті решт епохами в розвитку людства. Читаючи Гомерові поеми, сучасний реципієнт знайомиться з епізодами історії стародавньої Греції, осягає звичаї, традиції, суспільний устрій греків, пробує їх накласти на наш час, утворюючи таким чином своєрідний місток між різними епохами в розвитку людства. Знайомлячись з „Енеїдою” І. Котляревського, він накладає події, що відбувалися в стародавньому Римі, на українську історію часу, в який жив письменник, і свою добу.

Оціночна функція літератури виходить з того, що в кожному творі завжди можна знайти пряму чи опосередковану оцінку часу, в який живе автор, його філософії, політики, моралі. При цьому автор може писати, як, наприклад, П. Куліш у „Чорній раді” про нелегкі шляхи становлення України в добу після смерті Б. Хмельницького, але в підтексті думати про Україну середини ХІХ століття.

Завдяки естетичній функції літератури письменник отримує право впливати на світогляд людей, формувати їхні естетичні погляди, утверджувати естетичні ідеали, примушувати шукати шляхи до самовираження, отримувати насолоду від пізнання художніх текстів.

Ігрова функція літератури випливає з природи мистецтва, оскільки воно ще на ранніх стадіях свого розвитку постало з гри. Голландський учений Й. Гайзінга присвятив цій проблемі працю “Homo Ludens”. Він вважав, що письменники граються словами, у художньому творі скрізь – у поетичному звороті, розвитку мотивів, у відтворенні настроїв завжди присутня гра. Особливо цікаві форми гра набуває в мистецтві постмодернізму (У. Еко, М. Павич, Х. Борхес, Ю. Андрухович, О. Ірванець, В. Кожелянко, С. Процюк).

Емоційна функція літератури полягає в здатності письменника впливати на почуттєвий світ читача, збуджувати його творчу уяву, викликати емоції, переживання, експресію, отримувати естетичну насолоду від прочитаного, допомагати запам’ятовувати текст. Емоції – це симпатія чи антипатія автора до своїх героїв, ставлення до подій, що трапляються в їхньому житті.

Важливе місце посідає виховна функція літератури, завдяки якій читач отримує можливість розпізнавати добро та зло, прищеплювати добрі почуття та наміри, потяг до прекрасного, до ідеалу, намагання внести в світ гармонію та ясність. Виховна функція літератури наближається до дидактичної. Слушним є зауваження В. П’єцуха, котрий зазначав: „Якщо література і має якесь дидактичне значення, то полягає воно в тому, щоб сприяти перетворенню людини по формі в людину по суті” [9, 116]. У суспільстві нерідко ми стикаємося з тим, що на підтвердження якоїсь думки люди цитують фрази, запозичені з художніх текстів.

Ще одна функція літератури полягає у формуванні й розвитку літературної мови. Адже завдяки саме впливу літературної мови відбуваються зміни в розмовній мові. Письменники, бережно ставлячись до слів, ретельно добираючи їх, суттєво впливають на лексичний склад мови, борються за збереження традицій її розвитку, оберігають від чужоземних впливів.

Оригінальне бачення соціокультурних функцій художньої літератури демонструє Ю. Ковбасенко. На його погляд, важливе місце посідає інтегративна (націєтворча) функція, яка забезпечує для молодої держави України єдність, соборність і збалансованість стосунків “Схід-Захід”, “центр-регіони” [5, 63]. На друге місце дослідник ставить гностико-акумулятивну функцію, адже “художні твори акумулюють велику кількість фактів із різноманітних сфер життя” [5, 64]. Читач, споживаючи художній твір, не лише отримує насолоду від тексту, а й значну кількість інформації з різних галузей знань, яка акумулюється в його свідомості. Далі йде політична функція, адже фантазія автора, скажімо, з приводу певних історичних подій, на які сьогодні немає однозначної відповіді, досить часто “сприймається і переживається мільйонами читачів як абсолютна реальність” [5, 67], що може завдати шкоди в стосунках між окремими державами чи народами. Соціоадапційна функція “полягає в можливості сприяння соціологізації індивіда, його адаптації в суспільстві… Твори літератури тим або іншим чином пропонують громадянам країни, членам соціуму якісь моделі поведінки, приклади для наслідуванння, схеми вирішення якихось питань тощо” [5, 67]. Останньою Ю. Ковбасенко називає терапевтичну функцію, яка “своєрідно продовжує соціоадапційну, немов готуючи читача до викликів часу, життя” [5, 69]. Література при цьому ніби пом’якшує напругу, що може існувати в суспільстві, гармонізує стосунки людини й світу.

Деякі науковці не відкидають й ідеологічну функцію художньої літератури. Зокрема, І. Кондаков зазначав: „...Література є найхудожнішою ідеологією серед інших її різновидів (наприклад, у порівнянні з філософією, релігією, мораллю, правом, політичними доктринами й адміністративними приписами, тим більше – науковими теоріями). Знаходячись на стикові мистецтва та ідеології, література виявляється особливо виокремленою серед одних і серед інших явищ культури, об’єднуюючи й з’єднуючи їх і – одночасно – протиставляючи один одному і роз’єднуючи. У відношенні до феноменів ідеологічних і художньо-естетичних література виступає як фактор, що їх інтегрує, і водночас – як фактор, що своєрідно диференціює культуру – відповідно з відношенням до слова й словесності” [6, 10]. Ідеологічна функція літератури дозволяє письменникам не тільки відтворювати світ на почуттєвому, емоційному й експресивному рівнях, а й інтерпретувати й оцінювати його, відгукуючись на запити й виклики доби, беручи участь у різного роду дискусіях (політичних, філософських, естетичних, моральних тощо). Цим самим художня література впливала на світоглядні позиції реципієнтів, формувала їхні політичні, філософські, релігійні, етичні та естетичні погляди та уявлення. Багато хто з письменників ставав пророками й духовними лідерами нації. У цьому плані можна говорити про подібну роль в Україні Т. Шевченка та І. Франка в ХІХ столітті, Лесі Українки, В. Винниченка на рубежі ХІХ – ХХ століть, О. Довженка і Олеся Гончара в ХХ столітті, шістдесятників – під кінець минулого століття тощо. І це стосується не лише української літератури. Духовними вождями нації були В. Гюго у Франції, Дж. Байрон – в Англії, Г. Гейне – в Німеччині, А. Міцкевич – у Польщі, О. Пушкін – в Росії тощо.

Дехто уникає говорити про ідеологічну функцію літератури з огляду на недалеке радянське минуле, де ідеологічні категорії партійності, класовості, народності були домінуючими в оцінці художніх творів. Однак не лише комуністична, а й будь-яка інша ідеологія мають вплив на літературу та мистецтво, а тому ігнорувати ідеологічну функцію літератури не варто.