2. Бюджетний дефіцит.

• Бюджетний дефіцит – сума, на яку в поточному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит бюджету = Т - (Gс +Gї +Gі),

де Т - податки та інші надходження до бюджету;

Gс - державні витрати;

Gt - державні трансфертні платежі;

Gi - виплати по державному боргу.

• Головні причини дефіциту:

• падіння темпів виробництва і зниження його ефективності;

• нестабільність податкової політики;

• зростання державних видатків по соціальним програмам захисту від безробіття та інфляції;

• підтримка неефективних виробництв за рахунок бюджету;

• намагання знизити темпи інфляції за рахунок обмеження доходів населення.

3. Економічна сутність державних доходів та їх класифікація

Економічна суть держдоходів полягає в тому, що вони являють собою ту частину фінансів, отриману шляхом розподілу і перерозподілу вартості ВВП, котра поступає на формування фінансових ресурсів суб’єктів господарювання.

Ведучими суб’єктами цих процесів виступають з одного боку держава, з другого боку підприємства і організації.

Об’єктом – виступає сукупний суспільний продукт – ВВП.

У світовій економічній літературі широко застосовується методика розрахунку ВВП на основі тотожності доходів і видатків.

Класифікація держдоходів здійснюється по таким параметрам:

• за джерелами створення;

• за формами власності;

• за умовами формування;

• за рівнем централізації;

• за методами мобілізації.

По джерелам створення.

Дердждоходи поділяються на доходи формуємі з:

• національного доходу;

• національного багатства;

• амортизаційного фонду.

По формам власності

Держдоходи поділяються:

• на власні доходи держави, тобто доходи від державної власності;

• доходи, отримані від перерозподілу інших форм власності.

За умовами формування серед держдоходів виділяють поворотні і безповоротні.

За рівнем централізації

• Державні доходи поділяються на доходи, що використовуються за місцем їх створення (децентралізовані ).

• Доходи, які накопичуються в державному бюджеті та інших цільових централізованих фондах грошових засобів держави.(централізовані).

За методами мобілізації

Державні доходи поділяються на податкові і неподаткові (платежі).

Переважає податковий метод мобілізації держдоходів.

До неподаткових методів відносяться:

• позики;

• грошова емісія;

• різні платежі .

4. Централізовані і децентралізовані державні доходи

Система держдоходів вирішує не тільки фіскальні, але й економічні задачі: стимулює зростання виробництва та підвищення його ефективності, впливає на розміщення виробничих сил на території країни, сприяє прискоренню НТП.

Перерозподіл грошових коштів на макрорівні відбувається через централізовані фонди. Створення цих фондів дозволяє розв’язувати такі задачі

• концентрувати ресурси, необхідні для фінансування невиробничої сфери;

• здійснювати фінансування інфраструктури і нових теріторіальних комплексів;

• забезпечити реалізацію певних структурних змін у промисловості, приоритетний розвиток галузей, виробляючих споживчі товари;

• забезпечити концентрацію капітальних вкладень в галузі, забезпечуючи більш високі темпи зростання НД країни.

Головним централізованим фондом країни є державний бюджет. Обсяг держбюджету в значній мірі визначає національний дохід України. Головним джерелом поповнення держбюджету є податкові надходження.

ПДВ – це крупний стійкій і регулярний податок, який є головним джерелом держдоходів. Його пряме призначення – централізація частини доходу суспільства в держбюджеті.

Децентралізовані держдоходи формуються на підприємствах, функціонуючих у сфері матеріального виробництва. Джерелом фінансових ресурсів цих фондів є прибуток суб’єктів господарювання різних форм власності.

В процесі формування прибутку суб’єкти господарювання об’ єктивно зацікавлені у зростанні накопичених за рахунок збільшення обсягів виробництва і зниження рівня собівартості продукції.

Забезпечити стимулюючий вплив прибутку на виробництво має система його розподілу.

Фінансові ресурси, формуємі за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляються по трьом рекомендованим напрямкам:

• на фінансування заходів по розширенню виробничого процесу, фінансування НТП, витрати на модернізацію, реконструкцію, технічне переобладнання, витрати на фінансування приріста власних обігових коштів, витрати на погашення довгострокових кредитів;

• фінансові ресурси, які поступають на соціальний розвиток трудового колективу;

• витрати на додаткове матеріальне заохочування робітників, поточне преміювання.

Певну цільову роль в доходах підприємства відіграють амортизаційні відрахування. Головна функція фонду амортизації є забезпечення простого відтворення.