51) Джерела формування інвестицій інноваційних компаній

Джерела інноваційних ресурсів ― це всі види коштів у матеріальній, фінансовій та інших формах, залучених з метою задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізації їх структури з позиції забезпечення ефективних результатів інноваційної діяльності.

Традиційно їх розподіляють на власні, позикові, залучені; внутрішні та іноземні; в залежності від виду коштів на такі методи фінансування інвестиційної діяльності, як самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування за рахунок дотацій, змішане фінансування.

На рівні підприємств крім класифікації джерел за трьома основними групами (власні, боргові, залучені) логічним є їх розподіл по рівнях за пріоритетами використання, які склалися в тій чи іншій галузі країни.

Основними джерелами фінансування є:

1) Власні:

• нерозподілений прибуток;

• амортизація;

• статутний фонд.

Запозичені:

• довгостроковий банківський кредит;

• цільовий державний кредит.

3) Залучені:

• емісія цінних паперів;

• прямі інвестиції;

• державні субсидії.

Самофінансування - це спосіб фінансування компанією власних дій за рахунок чистого прибутку (не розподіленого серед акціонерів). Основним власним джерелом інвестування як зараз, так й надалі залишатимуться кошти підприємств. В структурі власних джерел інвестування головну роль безперечно має відігравати прибуток, який лишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Амортизаційні відрахування, які формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складають амортизаційний фонд. У світовій практиці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінан­сування інвестицій.

Емісія облігацій хоча поки й не одержала бажаного розповсюдження, та з року в рік кількість промислових підприємств, які використовують дане джерело формування інвестицій, зростає.

Пільгове фінансування може здійснюватися у наступних формах: прямі позики, гарантовані позики, гранти на певні проекти, пайову участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд, звичайно, висуває ті ж умови, що і банк чи інший кредитний заклад, але надані їм урядом пільги заохочують останніх прийняти участь у фінансуванні.

Субсидування - це неповернене фінансування, тобто надання грошових коштів та інших активів на засадах неповернення. Розрізняють такі види субсидування: датування, гранти, субвенції, спонсорство, донорство.

Датування - це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими організаціями влади. Як правило, дотуються соціальне важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються для фінансу­вання тільки частини інвестиційного проекту. У низці випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була проінвестована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Гранти близькі за змістом дотаціям. Відмінності їх у тому, що вони можуть надаватись на фінансування проекту загалом. Субвенції на відміну від дотацій та грантів надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підлягають поверненню. Спонсорство та донорство являють собою субсидування інвестиційних проектів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій та фондів тощо. Найчастіше спонсори та донори фінансують інтелектуальні інвестиції.

Боргове фінансування інвестицій може здійснюватися за рахунок:

- банківського кредиту;

- іпотечних позичок;

- державного кредиту;

- розміщення боргових зобов' язань;

- позичок міжнародних кредитно-інвестиційних інституцій та закордонних банків.

Податковий інвестиційний кредит ― відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на законодавчих засадах на визначений строк із метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм. Запровадження податкового кредиту не вимагає додаткових кредитних ресурсів, бо в ньому використовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме тієї частини, яка повинна відраховуватися до бюджету у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту заохочуватиме підприємства в підвищенні ефективності своєї роботи та отриманні прибутку.

Державний інвестиційний кредит надається підприємствам, що належать до державної форми власності на капітальні вкладення виробничого призначення, а також для фінансування технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які відносяться до державної власності.

Серед боргових джерел інвестування перевага надається банківському кредиту, та інвестиційному лізингу ― довгострокової здачі в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцем для орендатора з метою їх виробничого призначення. Саме інвестиційний лізинг є найбільш перспективною формою залучення боргових ресурсів, так як в умовах дефіциту інвестиційних коштів, з одного боку, та значної кількості невикористаного обладнання, з другої, створює умови для успішного функціонування промисловості.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу розглядається можливість використання акціонерного капіталу. Акціонування є найбільш розповсюдженим способом залучення капіталу на інвестиційній (початковій) стадії проекту. Емісія акцій компаній ― надійне джерело інвестицій, але ж актуальне тільки для підприємств промисловості з акціонерною формою власності. Залучається капітал шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб. Через акціонування залучається не тільки грошовий капітал, але й інші матері­альні та нематеріальні активи.

Для підприємств промисловості відмінних від акціонерної організаційно-правових форм власності, основним джерелом додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок внесків (паїв). Через цей механізм залучається більша частка іноземних інвестицій.

У західних країнах в останні роки, крім традиційних способів (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явилися нові, такі, як франчайзинг, факторинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше.

Венчурний капітал (ризиковане інвестування) впроваджується з метою швидкої окупності залучених коштів. Венчурний капітал створюється шляхом випуску нових акцій та їх розповсюдження у нових сферах діяльності. Інвестиції здій­снюються, як правило, через придбання частки акцій венчурного підприємства (венчура), або надання йому позички. Після того, як визначена статутом сума буде зібрана, фонд закривається, а зібрані кошти інвестуються у виробництво. Тим часом венчурна фірма розпочинає форму­вання іншого фонду.

Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. У цьому випадку кредитор бере на себе зобов'язання погашення дебіторської заборгованості. Фінансування фортфейтингом - це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним закладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом. Повернення капіталу (банком) здійснюється завдяки продажу боргових зобов' язань на вторинному ринку. Фортфейтингування дорожче для експортера, ніж банківський кредит, але звільняє його від кредитних ризиків та скорочує дебіторську заборго­ваність.

Фінансування на консорційних засадах - це спосіб залучення капіталу шляхом створення спільних підприємств (компаній) або створення різних видів страте­гічних альянсів: концернів, синдикатів, холдингів, промислово-фінансових груп тощо.

Франчайзинг - це передача або продаж ліцензії (франшизи) однієї фірми (франшизодавця) іншій - франшизоодержувачу на право реалізації продукції (послуг, робіт) чи заняття бізнесом на певній території з використанням товарного знаку франшизодавця та за умовою суворого виконання вимог технології та якості. Франчайзинг як спосіб залучення капіталу може здійснюватися традиційним шляхом, тобто за рахунок власних фінансових ресурсів.

Ліцензування означає передачу прав виробництва продукції (робіт, послуг) одної компанії іншій. Ліцензуванню підлягає також передача пакетів, проектів, технологій, товарних знаків, наукових розробок, комп' ютерних програм, іншої інтелектуальної власності. Ліцензія передається на певний строк і за певну винагороду. Ліцензування - це спосіб залучення капіталу власниками патентів, проектів, товарних знаків, технологій тощо.

Селенг - це окремий випадок лізингу, який передбачає двосторонню угоду майнового найму. Згідно з цією угодою, власник передає селенг-компанії права використання і розпорядження своїм майном. Він залишається власником, одержує за це окрему плату і може за першою вимогою повернути своє майно. Селенгові операції можуть стати потужним засобом залучення капіталу до виробництва.