47) Методичні підходи до оцінювання інноваційного потенціалу підприємства

Потенціал підприємства необхідно оцінювати не тільки як уособлену категорію, але і в ув’язці з зовнішнім середовищем, в якому діє підприємство. Особливий вплив при цьому на потенціал підприємства оказує ринок, на якому діє підприємство.

Алгоритм оцінки стану та розвитку інноваційного потенціалу підприємства: 1) вибір підприємства; 2) визначення мети оцінки інноваціного потенціалу підприємства; 3) визначення ступеня залучення підприємства до інноваційного процесу; 4.1) діагностика інноваційних ресурсів (кадрових, науково-технічних, виробничо-технологічних та фінансово-економічних); 4.2) діагностика інноваційних процедур (мотиваційний механізм, інноваційна культура, роганізаційно-управлінські взаємозвязки); 5) зясування відповідності інноваційних ресурсів та інноваційних процедур підприємства; 6) висновки про стан інноваційного потеніалу підприємства.

Методики оцінювання ІП організації найчастіше базуються на системному і цільовому підходах. Також враховується ситуаційний підхід, оскільки розглядається комплекс ситуацій, що виникають в інноваційних процесах,.

Існування значної кількості як визначень ІПП, так і підходів до його трактування і аналізу, спричинили появу відповідної кількості методів його оцінювання.

Методи оцінювання інноваційного потенціалу підприємства:

1) Методи аналогій

Ресурсний підхід: експертний метод, метод DEA-аналізу, модель суперефективності;

Процесний підхід: метод суми експертних оцінок інноваційних ресурсів та каталізаторів;

Поведінковий підхід: метод мультиплікаторів;

Інтегральний підхід: матриці окремих показників, визначення інтегрального показника, середньозважена величина окремих показників з коефіцієнтами вагомості.

2) Методи оцінювання окремих складових

Ресурсний підхід: аналіз динаміки окремих якісних і кількісних показників, VRIO-аналіз

Процесний підхід: статистичний (метод опитування)

Поведінковий підхід: сукупність показників, що дозволяють сформулювати інноваційний «портрет» підприємства

Інтегральний підхід: використання модифікацій методу «Квадрат потенціалу»

3) Методи загального потенціалу підприємства

Процесний підхід: розрахунок результуючих показників використання інноваційного потенціалу, розрахунок коефіцієнту інтенсифікації виробництва

Поведінковий та інтегральний підходи: розрахунок інтегрального показника рівня інноваційного розвитку, методика інноваційного радару

48) Управління знаннями як ключовий інструмент формування інноваційного потенціалу підприємства

Знання — це результати узагальнення фактів та встановлення закономірностей, які дозволяють ставити та вирішувати задачі в певній області, знаннєві ресурси можна визначити, як знання, які контролюються підприємством і надають можливості розробляти та реалізовувати його стратегії. Ті, із знаннєвих ресурсів, що створюють додану вартість та, завдяки своїм параметрам, дають змогу формувати перевагу порівняно із іншими підприємствами стають знаннєвими активами.

Особливості: 1) знання може переміщуватись, передаватися, копіюватися тощо; 2) знання важко відділити від конкретної людини та/або організації; 3) доступ до знань ускладнений через різні бар’єри; 4) в процесі створення та використання знаннєвих активів виникає феномен зростаючої віддачі. З метою перетворення знаннєвих ресурсів у активи виникає новий напрям у менеджменті – управління знаннями.

Управління знаннями - це процес, за допомогою якого організація накопичує прибуток за допомогою знань та інтелектуальних активів, що є в її розпорядженні; або ж процес управління, збирання, організації, дифузії, застосування і експлуатації знань з метою досягнення цілей організації.

Управління знаннями — це цілеспрямоване використання колективних знань співробітників підприємства для поліпшення здатності організації створювати цінність. Воно вимагає перетворення особистих знань в корпоративні з тим, щоб вони могли бути використані у всій організації. Ефективне їх використання дає можливість організації створювати нові знання — унікальні, не подібні до жодних, вже існуючих, отримувати принципово нові переваги в конкурентній боротьбі. Причому, в системі управління знаннями мають приймати участь всі працівники компанії. а не тільки обмежене коло. Саме створення системи знань організації є тією основою, яка дозволить обґрунтовано оцінювати рівень інноваційного потенціалу підприємства, його складових, виявляти наявні вади та розроблювати заходи по підвищенню рівня знань організації. Впровадження системи управління знаннями має на меті забезпечення довгострокового розвитку компанії.

Можна виділити такі три стадії в процесі управління знаннями: формування знань (ідентифікація, отримання, нагромадження, розвиток); поширення та обмін; використання знань. На етапі ідентифікації необхідно насамперед встановити, які знання є для підприємства основними, або базовими. Після того, як основні базові знання визначено, можна приймати рішення про джерела їх одержання. Процес формування знань підприємства є невід'ємним від процесу їх накопичення, основне управлінське завдання якого – класифікація знань з метою подальшої їх кодифікації. Відібрані знання вносяться в портфель інновацій проекту. Наступним завданням на етапі накопичення знань є організація інформаційних потоків таким чином, щоб задовольняти сподівання кожного конкретного користувача. Знання витягуються з портфеля інновацій та стаються доступними завдяки відкритій бізнес-моделі проекту. Після того, як необхідні знання перетворено в інтелектуальні активи підприємства, працівники повинні навчитися досить швидко застосувати їх для здійснення завдань, вирішення проблем, прийняття рішень, пошуку ідей. Чим більш спрощеним є доступ працівників до різноманітних джерел знань та інформації на підприємстві, тим більшою є ймовірність того, що вони зможуть оригінально і творчо використовувати наявні знання. Завершальним етапом процесу управління знаннями є їх використання, що означає активне використання знань при здійсненні завдань, вирішенні проблем і ухваленні рішень. І звичайно, що нові знання, продукти і послуги можуть бути реалізовані поза межами підприємства.

До традиційних складових системи управління знаннями належать тренінги, семінари, які використовуються майже на всіх підприємствах, що запровадили систему управління знаннями. Піонерами впровадження систем управління знаннями стали консалтингові компанії. Сьогодні управління знаннями активно застосовують і виробничі підприємства.

Прикладом «навчання спільному використанню знань» може слугувати компанія ІВМ, де для того, щоб працівники змогли регулярно обмінюватись досвідом використовуються неформальні бесіди, де вони розповідають про реальні ситуації та проводять дискусії щодо методів вирішення проблеми.

Отже, сьогодні для підприємств навчання є не тільки засобом передачі нових навиків співробітникам, а і чинником збільшення інтелектуального потенціалу компанії. Тому, управління знаннями — це стратегічно значуща діяльність підприємства, мета якої — виявити та обернути на користь підприємству всю наявну у нього інформацію, досвід і кваліфікацію працівників з тим, щоб покращити якість обслуговування клієнтів та прискорити реагування на зміни ринкових умов.