26. Світовий досвід державної підтримки інновацій

Реалізація функцій підтримки через бізнес-посередників. Ризик неефективного використання коштів зростає у тих випадках, коли державні органи безпосередньо взаємодіють з компаніями, що претендують на державну підтримку. Це пов'язано з тим, що урядовці, як правило, не володіють достатньою кваліфікацією для того, щоб оцінити якість проектів, що представляються, і пов'язані з ними ризики. Крім того, у разі прямих контактів між чиновниками і представниками бізнесу, що звертаються за підтримкою, збільшується ризик корупції. Досвід країн Латинської Америки показує, що для зменшення подібних ризиків доцільна передача функції з надання державної підтримки приватним посередникам. Так, в Чилі програми підтримки інновацій і підвищення конкурентоспроможності реалізують не міністерства і відомства, а 21 незалежне агентство, більшість з яких функціонує як приватні неприбуткові корпорації, що працюють за контрактом з урядом. Подібний "аутсорсинг" функцій держпідтримки з передачею їх приватно-державним посередникам, крім іншого, дозволяє уряду ефективніше здійснювати моніторинг і контроль реалізації відповідних програм.

Програма підтримки експорту для малого і середнього бізнесу (підприємства всіх галузей з числом зайнятих до 1000 чол.), що передбачає часткову компенсацію витрат на встановлення контактів із зарубіжними партнерами, витрат на участь в міжнародних виставках і ярмарках, стартових витрат на маркетинг і т.д. Можливий аналог – програми корпорації CORFO в Чилі.

Створення "фонду фондів" (у цілях стимулювання розвитку венчурної індустрії; можливий аналог – ізраїльська програма Yozma). Проект Фонду фондів повинен стати платформою для розвитку венчурного капіталу. В той же час він повинен бути орієнтований не стільки на акумуляцію коштів для венчурної індустрії, скільки на забезпечення управлінської експертизи для нових комерційних проектів. У більшості країн СНД нестача фінансових ресурсів є меншим обмеженням, чим відсутність технологій управління проектами. І саме в цій сфері фонд фондів повинен генерувати необхідний досвід і навики.

У Південній Кореї спочатку модернізація була побудована на запозиченні зарубіжних технологій, яке відбувалося в різних формах: контракти «під ключ», ліцензування, консультативні послуги. Вивчення іноземного досвіду відбувалося, головним чином, шляхом створення спільних венчурних фірм з японськими партнерами. В даний час, незважаючи на те, що Корея по багатьох високотехнологічних позиціях лідирує у світовому експорті, країна як і раніше багато в чому залежить від імпортної техніки з причини недостатнього розвитку власних базових технологій.

У 1998 році уряд провів реструктуризацію державних дослідницьких центрів, створюючи конкурентне середовище. З цього моменту дослідні інститути надавали спін-оффам офісні майданчики і лабораторії для проведення досліджень. Однією з відмінних особливостей інноваційного розвитку Південної Кореї є цілеспрямована підтримка, в основному, саме великих компаній. В даний час, навпаки, розукрупнення, а в ряді випадків і ліквідація фінансово-промислових корпорацій (чеболі) визнається одним з головних успіхів посткризової адаптації та структурної реформи Південної Кореї.

Корейська патентна система вважається однією з найбільш результативних у світі. Корейське відомство з інтелектуальної власності (KIPO) з 1997 року переорієнтувалося на запозичення принципів регулювання патентної діяльності США. Патентна політика зіграла важливу роль у розвитку малого підприємництва та капіталізації університетів. Раніше професорам необхідно було передавати свої патенти уряду, тому зроблені в державних інститутах винаходи вважалися надбанням Республіки.

Перегляд патентних прав полегшив технологію передачі патентів через юридичну особу.

Ключову роль у визначенні стратегії розвитку промисловості Японії, розробці промислових НДР і їхньому впровадженні відіграє Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (МВТП). Контроль за виконанням конкретних напрямків НТП здійснює Управління з науки і техніки. Під егідою МВТП перебуває і Японська асоціація промислових технологій, яка займається експортом і імпортом ліцензій. Є довгострокова програма науково-технічного розвитку країни, здійснюється стимулювання прикладних досліджень і закупівель ліцензій за кордоном. У реалізації НТП робиться опора на великі корпорації.

На сьогоднішній день в Японії державні витрати на НДР збільшилися до 3,5 % ВВП, в основному на фундаментальні дослідження і генерування принципово нових ідей. Державна політика Японії спрямована на перетворення країни з імпортера ліцензій у їхнього експортера.

МВТП Японії не тільки визначає стратегію загального й галузевого розвитку промисловості й зовнішньої торгівлі, але й має у своєму розпорядженні досить великий арсенал засобів і методів, що дозволяють конкретизувати цю стратегію. Крім традиційних економічних і адміністративних засобів впливу на розвиток експортного виробництва й експорту, таких як пільгове кредитування й страхування експорту, часткове звільнення експортерів від сплати податків, пряме субсидування, державна комплексна допомога експортерам, сприяння їхній збутовій діяльності й т.п., японські державні органи широко використовують і непрямі методи:

• цільовий розподіл фінансових ресурсів приватних банків, зосередження їх у пріоритетних галузях;

• сприяння організаціям у придбанні передової іноземної технології;

• контроль за науково-технічним обміном із закордонними країнами.

Японська модель інтеграції науки й виробництва, науково-технічного прогресу припускає будівництво нових міст-технополісів, у яких концентруються НДР і наукомістке промислове виробництво.

Стратегія технополісів - це стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого технологічного рівня, а тим самим - це стратегія інтелектуалізації всього японського господарства.

Державне регулювання інноваційних процесів в Японії також характеризується індикативним плануванням НДР, високими імпортними митними тарифами, наданням податкових і кредитних пільг у фінансуванні НДР, протекціоністською політикою у просуванні нової наукомісткої продукції.

Державне стимулювання науково-технічної й інноваційної діяльності провадиться в напрямках:

- зменшення пільгового податку на прибуток венчурних підприємств;

- податкової знижки на приватні інвестиції в НДДКР;

- гарантованого повернення (до 80 %) коштів, вкладених у венчурний бізнес;

- пільгових кредитів венчурним фондам;

- одержання малими інноваційними підприємствами поло­вини відсоткової ставки за використання кредиту;

- стимулювання малих інноваційних підприємств;

- звільнення від оподаткування пенсійних фондів малих інноваційних підприємств;

- звільнення від оподаткування відрахувань, що надходять до страхових фондів захисту від ланцюгових банкрутств;

- створення товариств взаємного кредитування