24. Інвестиційна інфраструктура

Інвестиційна інфраструктура повинна сприяти рівномірному розподілу та зменшенню ризиків інвестування, ефективному використанню інвестиційних ресурсів, спрямуванню їх до пріоритетних інноваційних галузей економіки. Саме вона визначає основну послідовність практичних дій ринкових суб'єктів та всі аспекти удосконалення інвестиційних процесів, орієнтуючись на просування не тільки окремих проектів, але й на формування відповідного менталітету інвестора, шляхом здійснення інституційних змін в суспільстві. Сукупність інвестиційних інститутів обумовлює, певним чином, характер, динаміку та напрямок інвестицій. Апріорі роль державних інститутів у формуванні та подальшому розвитку інфраструктури інвестиційного ринку є визначальною.

У сучасному постіндустріальному суспільстві інновації набувають значно більшого значення, ніж такі традиційні фактори виробництва як земля, праця та капітал. Виробничим ресурсом стають знання та інформація, наукові розробки являються базисом економічного зростання, достатньо швидкими темпами розвивається ринок інвестицій в об'єкти інтелектуальної власності та інновації. 

 До основних елементів інвестиційно-інноваційної інфраструктури слід зарахувати такі:

         державні органи управління у сфері інвестиційно-інноваційної  діяльності,  інститути державної інвестиційної інфраструктури;

         нормативно-правове поле інвестиційно-інноваційної діяльності;

         національні інвестиційні компанії (фонди) інноваційного розвитку, національні асоціації інвесторів, у т. ч. і венчурного капіталу;

         венчурні фонди та фонди прямого інвестування, венчурні компанії;

         техно- та промпарки, наукові парки, інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), технополіси, інноваційні центри(технологічні, регіональні, галузеві);

         міжнародні фінансово-кредитні інституції (ЄБРР, інвестиційні банки розвитку тощо),  міжнародні асоціації венчурного бізнесу ;

         банківські та фінансово-кредитні установи, страхові компанії;

         центри інноватики та патентно-інформаційних послуг, центри трансферу технологій;

          венчурні ярмарки та форуми, виставки передових досягнень, демонстраційні центри;

         спеціалізовані біржові системи для високотехнологічних компаній;

         інформаційно-аналітичне забезпечення інвесторів (спеціалізовані видання, сучасна система науково-технічної інформації, аналітичні прогнози та  моніторинг ринку новітніх технологій тощо);

         консалтингові компанії та юридичне супроводження ведення інвестиційної діяльності на ринку, аудиторські фірми;

          технологічне та програмне забезпечення діяльності інвестора (комп'ютерні та internet системи, комунікаційні системи тощо);

         заклади з підготовки фахівців, у т.ч. державних службовців у інвестиційно-інноваційній сфері тощо.

26. Засади та принципи державної інноваційної політики

Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів. Метою інноваційної політики провідних країн світу є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм

Пріоритетні напрями реалізуються у вигляді важливих міжгалузевих проектів і програм зі створення, освоєння та поширення технологій, що здатні кардинально змінити технологічний базис економіки. 

До основних принципів державної інноваційної політики належать: 1) урядова підтримка фундаментальних досліджень; 2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом; 3) свобода наукової і науково-технічної творчості; 4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності; 5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти; 6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності; 7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР; 8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії; 9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій; 10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва; 11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва; 12) ефективність (економічність) інноваційних процесів. Пріоритет інновацій над традиційним виробництвом передбачає визнання за наукою провідної ролі в системі продуктивних сил. Тільки використовуючи на практиці результати наукових досліджень, можна забезпечити конкурентоспроможність продукції та самих підприємств.

Свобода наукової та науково-технічної творчості в контексті інноваційної діяльності забезпечується відповідними законодавчими актами та Конституцією держави. Інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти зміцнює взаємозв'язки між системою освіти та науково-виробничими системами, що дає змогу прискорити впровадження інновацій у виробництво, а наукову діяльність орієнтувати на вирішення виробничих проблем. Принцип підтримки конкуренції у сфері науки, техніки й інноваційній діяльності означає поєднання стимулювання з функціонуванням інноваційних структур в умовах конкурентного середовища. Держава стимулює інноваційну активність, сприяє розвитку науки, малого інноваційного підприємництва й обмежує діяльність підприємств-монополістів через антимонопольне законодавство. Зростає чисельність інноваційних фірм, які конкурують між собою, що стимулює інноваційний розвиток.