Випускники співають пісню «Дякую тобі, рідна школо»

(випускники займають місця на сцені)

Ведучий 2: Любі випускники! Сьогодні для вас настає історичний момент –  Тут - перший ваш дорослий документ,

Зароблений трудом, не так, задаром,

Він вам здавався недосяжним даром.

Ведуча 1: Ось і хвилююча ця мить, Що спогадом в серці надовго бринить: Випускникам атестати вручають І на стежину життя проводжають. Ведучий 2 : Слово для привітання і вручення атестатів надається директору школи Гурській Л.В.

Виступ директора.

Вручення атестатів

Випускник 2.1. І ось, напевно все. Школа закінчена. Уроків більше не буде. Все буде: навчальні заклади, сім’я, діти, робота, а ось школи більше не буде і дитинство вже не повернеться.

Випускниця 2.2. Воно пішло по краплині тихо і непомітно, з першими літерами: рівними-рівними у першої вчительки на дошці, з шкільними дзвінками, які найдорожчі усіх теорем на світі, із знайомим голосом учительки літератури.

Випускник 2.3. Цей останній рік навчання в школі був особливим для нас – випускників. Ви спитаєте, як нам всім жилось? Ми відповідаємо: як у казці!

Випускниця 2.4. А казка наша починається так: «Не за синіми високими горами, не за синіми глибокими морями. А ось тут – в селі історичнім жила -була Вишенська школа».

Випускник 2.5. І кожного року до неї приходять нові учні, і кожного року її поріг покидають випускники.

Випускниця 2.6. Дорогі однокласники, напевно, з вершини своїх 17 років нам дуже хотілося б зазирнути в рік 1997, в своє дитинство.

(Звучить космічна музика. Раптом гасне світло, лунає вибух і на сцені з’являється чарівник.)

Чарівник: Думаю, настав той час, коли я можу відкрити чарівну книгу. Ще 11 років тому її аркуші були зовсім чистими, а наші випускники були ще зовсім маленькими. Але ще нікому не вдалося зупинити невпинний плин часу. Діти росли і книга наповнювалася історіями їхнього життя. Тому зараз, відкриваючи її, ми можемо згадати минуле, теперішнє, зазирнути в майбутнє…

Звучить ніжна мелодія. Світло вмикається, чарівник зникає. На екрані відкривається книга – де на першій сторінці напис : «День, коли я народився…»

Плач дитини

На сцену виходить медсестра, з іншого боку – батько.

Медс. А, тато прийшов! Вітаю, у вас дівчинка!

Батько : Яка дівчинка?

Медс. Ну, дівчинка , донечка у вас народилась,

Батько: (після паузи) А що, хлопчиків уже не було?

Медс. (сміючись) Не було, за ними треба було раніше приходити.

Батько: Так я іще вчора приїжджав!..

Медс. Чоловіче, не смішіть людей, Ви маєте доньку. Помічниця вам виросте, сорочки пратиме, обід варитиме,щебетатиме, як синичка…

Батько: Так… Я знаю… А завідувача не можна побачити?

Медс. Навіщо?

Батько: Обміняти б…

Медс. Та що ви таке кажете? Хто ж це свою дитину на чужу міняє?

Батько: То це вже остаточно?

Медс. Цілком.

Батько: І тут по блату! Ну, нічого, На перший раз нехай, але наступного вам так не мине! (вибігає)

Ведуча 1: Так чекали своїх діток наші татусі. Хтось розчаровувався, а хтось радів . А дітки росли..

Ведучий 2: Здається, це було так давно, і в той же час це було так недавно

Ведуча 1: Перші кроки, перші слова, а з ними – сто тисяч "чому".

Ведучий 2: А після першого слова, речення, йшла перша самостійно розказана казка чи віршик, вивчені зі слів мами.