Франц Шуберт (1797-1828)

Перший композитор-романтик, Шуберт – одна з найбільш трагічних фігур в історії світової музичної культури. Життя його, недовге і небагате подіями, обірвалося, коли він був в розквіті сил і таланту. Він не почув більшої частини своїх творів. Багато в чому трагічно складалася і доля його музики. Безцінні рукописи, що зберігалися частиною у друзів, частиною комусь даровані, а часом просто втрачені в безконечних переїздах, довгий час не могли бути зібрані воєдино.

У його творчості немає творів, пов'язаних з боротьбою за щасливе майбутнє людства. Його музиці мало властиві героїчні настрої. За часів Шуберта вже не було мови про загальнолюдські проблеми, про перевлаштування світу.

Основною його темою стала тема знедоленості, трагічної безвихідності. Тема ця не вигадана, вона узята з життя, відобразивши долю цілого покоління, в тому числі і долю самого композитора. Як вже було сказано, свою коротку творчу дорогу Шуберт пройшов у трагічній безвісності. Його не супроводжував успіх, природний для музиканта такого масштабу.

Пісня була стихією Шуберта, в ній він досяг небувалого. Як відмітив Асаф’єв: «Те, що зробив Бетховен в області симфонії, те Шуберт зробив в області пісні-романсу...» У повному зібранні творів Шуберта пісенна серія представлена величезною цифрою – більше 600 творів. Але справа не лише в кількості: у творчості Шуберта здійснився якісний стрибок, що дозволив пісні зайняти абсолютно нове місце у ряді музичних жанрів. Жанр, що відігравав в мистецтві віденських класиків явно другорядну роль, став рівним за значенням опері, симфонії, сонаті.

Пісня не лише як матеріал, пісенність як принцип – ось що істотно відрізняє Шуберта від його попередників. Потік пісенних мелодій, що широко ллється, в симфоніях і сонатах Шуберт – це дихання і повітря нового світовідчування.

Хорова творчість

Любов до хорової музики прокинулася у Франца Шуберта ще в роки навчання у віденському імператорському конвікті. Тут він вперше познайомився з хоровими творами Йозефа і Міхаеля Гайдна, Ст А. Моцарта, А. Сальері, Л. Керубіні, Л. Бетховена. За п'ять років співу в хорі конвікта, майбутній композитор знайомиться з основами хорового звучання і використання співацьких голосів в хорі. Саме до цього часу відносяться перші твори Шуберта, у тому числі і вокальні.

У історію музики, Шуберт увійшов в першу чергу, як неперевершений майстер вокальної лірики, проте, в творчій спадщині композитора хорова музика займає значне місце. Ним написано понад сорока духовних творів, серед яких шість мес, німецька меса, німецький реквієм, «Stabat Mater» на вірші Клопштока, латинський «Stabat Mater». Так само, композитором написано більше 80 світських хорових творів для різних виконавських складів. З крупних творів слід згадати незавершену ораторію «Лазар» (1820), «Пісня духів над водами» на слова Гете (1821), кантату «Переможна пісня Маріам» (1828). Окрім хорових творів крупної форми, Шуберт написав безліч хорових мініатюр. Серед них зустрічаються п'єси у формі куплетної пісні. До них відносяться 7 дво- і триголосних пісень для чоловічих або жіночих голосів у супроводі фортепіано, дванадцять ансамблів для трьох чоловічих голосів a caрpella, 11 триголосних канонів і інші ансамблеві твори. Хоровому письму композитора багато в чому властиві риси хорового стилю його сучасника – Вебера. Так, в змішаних складах Шуберт віддає перевагу чоловічим голосам.

Меса № 2, G-dur (1814р.)

Друга меса типова для трактування композитором-романтиком старого духовного жанру. Місце величних урочистих образів зайняли ліричні, камерні, на зміну крупним складним поліфонічним формам прийшли мініатюрні тричастинні або строфічні. Лише один короткий епізод — Osanna, що завершує 4-ту частину і повторений в кінці 5-ої, використовує традиційні поліфонічні прийоми розвитку. Навіть оркестр тут лише струнний з додаванням органу. Все пронизано настільки характерною для шубертівських творів пісенністю.

Загальний світлий ліричний характер визначається вже в 1-ій частині, Kyrie eleison (Господи помилуй): музика хору нагадує колисанку, схвильоване благання виконуючого соло сопрано — романс.

Найхарактерніші межі стилю Шуберта зосереджені в 5-ій частині, Benedictus (Благословенний): сопрано, потім тенор і бас співають простодушну плавну мелодію, а в оркестрі розгортаються варіації на неї.

Фінал, Agnus Dei (Агнець Божий) — типово шубертівська лірична мініатюра: діалог солістів (сопрано, бас) і хору, що обмінюються елегійними, повними смутку і більш утихомиреними фразами.

Меса № 6, Es-dur (1828р.)

Шоста меса — масштабний твір із значно крупнішими формами, ніж в попередніх месах Шуберта, з широким використанням поліфонічних прийомів розвитку, що традиційно властиво цьому жанру. Проте і тут досить багато типово шубертівського, романтичного. Показовий в цьому відношенні підхід до тексту латинського богослужіння: як і в піснях, композитор удається до багаточисельних повторів.

Нерідкі зіставлення частин традиційних і романтичних. Так, за першою, Kyrie eleison (Господи помилуй) з пісенною мелодикою в тричастинній формі, слідує Gloria (Слава) — величава, з завершальним розділом у формі фуги.

Схожий внутрішній контраст і в масштабній 3-ій частині, Credo (Вірую). Ліричному світлому терцету солістів, що оповідає про «вочеловечение» Христа – Et incarnatus, протистоїть зловісний хор в ритмі траурного маршу, що малює розп'яття – Crucifixus, а для воскресіння – Et resurrexit) композитор використовує повторення початкової теми Credo.

У ліричній 5-ій частині Benedictus (Благословенний), тема то варіюється як в пісні, то розвивається канонічно як в поліфонічних формах.

А єдиний похмурий, драматичний епізод — початок 6-ої частини, Agnus Dei (Агнець Божий) — прямо перекликається з музикою бароко: незграбна тема фугато графічно нагадує хрест, що такий характерний для Баха.