Протиаритмічні засоби іс групи

Механізм дії етмозину, етацизину і пропафенону подібний до механізму дії препаратів групи ІА. Препарати діють на всі відділи серця, зменшують проникність клітинної мембрани для іонів Na⁺ і уповільнюють діастолічну деполяризацію (фаза 4). Але препарати не впливають на мембранну проникність для іонів К⁺ (фаза 2). Необхідно зазначити, що етацизин має М-холінолітичну, а пропафенон - -адренолітичну активність і пригнічує кальцієву активність. Введення препаратів групи ІС супроводжується такими змінами ЕКГ: збільшується тривалість інтервалу P-Q і комплексу QRS. Тривалість інтервалу QT не змінюється. Препарати зменшують скоротливу здатність міокарда і дещо знижують артеріальний тиск. Пропафенон зменшує, а етацизин збільшує частоту серцевих скорочень.

Етмозин призначають всередину і вводять внутрішньовенно краплинно. Із шлунково-кишкового тракту препарат добре всмоктується, біодоступність близько 38%. Не більше 10% препарату зв`язується з білками плазми. Ефект розвивається через 10-20 хв при внутрішньовенному введенні і через 2-3 дні під час приймання всередину. Препарат майже повністю метаболізується у печінці, виводиться через нирки. Показаний етмозин при тяжких шлуночкових аритміях на фоні стенокардії, при тріпотінні та мерехтінні передсердь. Для препарату типові побічні ефекти, зумовлені блокуванням М-холінорецепторів (сухість у роті, тахікардія, затруднене сечовипускання). Крім того, при терапії етмозином можливі болі у шлунку, шкірний свербіж, оніміння язика, запаморочення.

Етацизин вводять внутрішньовенно і призначають всередину. Він добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, але біодоступність при цьому становить 40%, оскільки значна кількість препарату інактивується при першому проходженні через печінку. Ступінь зв`язування з білками плазми дуже низький. При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через 10-15 хвилин, а при прийманні всередину - через 1-2 дні. Біотрансформація етацизину відбувається у печінці з утворенням неактивних метаболітів, які виводяться через нирки. Препарат показаний при шлуночкових і суправентрикулярних аритміях. Етацизин може стати причиною таких небажаних ефектів, як нудота, оніміння язика, запаморочення, порушення акомодації. Внутрішньовенне введення супроводжується додатковими побічними ефектами: шумом у вухах, онімінням різних частин тіла, “сіткою” перед очима.

Пропафенон вводять внутрішньовенно і призначають всередину. При ентеральному введенні таблетку не можна розжовувати, оскільки при цьому розвивається поверхнево-анестезувальний ефект і з`являється виражений гіркий смак у роті. Біодоступність препарату із шлунково-кишкового тракту становить 50%. При прийманні всередину ефект розвивається через 1 годину і триває 6-7 годин. Ступінь зв`язування препарату з білками крові високий - 95%. Виводиться пропафенон із організму через нирки і печінку. Призначають його 4 рази на день при шлуночкових і суправентрикулярних аритміях на фоні міокардіодистрофій, пороків серця та інших патологічних станів. Побічні ефекти пропафенону можливі у вигляді зниження скоротливої функції міокарда, атріовентрикулярних блокад, порушення функції синусового вузла, диспептичних розладів.

-АДРЕНОБЛОКАТОРИ

Основою протиаритмічної дії анаприліну, окспренололу, піндололу, метопрололу, талінололу, атенололу та ін. є блокування ₁-адренорецепторів у серці й усунення аритмогенного впливу катехоламінів. Крім того, деякі препарати (анаприлін) впливають на кальцієву та натрієву провідність у фазах 4 і 0 (“хінідиноподібний” мембраностабілізувальний ефект). Однак цей ефект добре виражений лише при призначенні великих доз препаратів, а у діапазоні звичайних доз має другорядне значення. -Адреноблокатори зменшують потребу міокарда в кисні. Тим самим препарати усувають гіпоксію і пов`язані з нею порушення енергетичного обміну і функціональних властивостей клітинних мембран, патологічні зміни електролітного балансу. -Блокатори дещо прискорюють вихід іонів К⁺ із клітин і укорочують фазу 2 реполяризації, зменшуючи ефективний рефрактерний період. У результаті посилення впливу катехоламінів на діастолічну деполяризацію пригнічуються автоматизм синусового вузла і активність ектопічних осередків збудження. Провідність через атріовентрикулярний вузол під впливом -адреноблокаторів уповільнюється. На ЕКГ спостерігається подовження інтервалу P-Q. Суттєве значення має седативна дія препаратів на ЦНС.

Застосовують -адреноблокатори при суправентрикулярних і шлуночкових тахіаритміях, зумовлених високим симпатоадреналовим тонусом (нейрогенні, гормональні порушення ритму, початковий період інфаркту міокарда і т.п.). При пароксизмальних порушеннях серцевого ритму анаприлін вводять внутрішньовенно струминно повільно як засіб невідкладної допомоги.

Одним із найбільш серйозних побічних ефектів -адрено-блокаторів є пригнічення скоротливої здатності міокарда аж до гострої серцевої недостатності. Через це застосовування -блокаторів є небезпечним у гострому періоді інфаркту міокарда за наявності ознак серцевої недостатності. Крім того, під час приймання препаратів можливі атріовентрикулярні блокади. Препарати неселективної дії (анаприлін, окспренолол, надолол та ін.) за рахунок блокування ₂-адренорецепторів можуть викликати бронхоспазм, порушення кровопостачання кінцівок, головний біль та ін. Селективні ₁-адреноблокатори (метопролол, талінолол, атенолол) подібних побічних ефектів не викликають.