Блокатори кальцієвих каналів

Класифікація препаратів:

І покоління: верапаміл (ізоптин), ніфедипін (фенігідин), дилтіазем.

ІІ покоління: галопаміл, амлодипін, фелодипін, нітрендипін, нікардипін, німодипін.

ІІІ покоління: нафтопідил, емопаміл.

Препарати ІІ покоління порівняно з І характеризуються більшою тривалістю дії і більш вибірковим впливом на кальцієві канали судин. ІІІ покоління – це препарати з додатковими властивостями: нафтопідил проявляє -адренолітичну, а емопідил - симпатолітичну активність. Препарати всіх поколінь проявляють антиангінальну, протиаритмічну й антигіпертензивну дії.

БКК порушують проникнення іонів кальцію через повільні кальцієві канали L-типу із екстрацелюлярного простору у м`язові клітини серця і судин. Зменшення концентрації вільних іонів Са<sup>2+</sup> у міокардіоцитах супроводжується зниженням затрати енергії АТФ для механічної роботи серця. Сила серцевих скорочень зменшується. Це супроводжується зниженням потреби міокарда у кисні. Зменшення роботи серця також є наслідком розширення периферичних артерій і зниженням постнавантаження. Антиангінальному ефекту сприяє також розширення коронарних судин, яке зумовлене зниженням надходження іонів кальцію у клітини гладеньких м`язів. У результаті зростає постачання міокарда киснем.

БКК покращують субендокардіальний кровотік і, ймовірно, збільшують колатеральний кровообіг.

БКК зменшують вміст кальцію в ішемізованих ділянках міокарда, у результаті чого зменшують пошкодження кардіоміоцитів унаслідок підвищення активності протеолітичних ферментів і АТФ-ази, гальмування агрегації тромбоцитів і виділення біологічно активних речовин з вазодилятуючими властивостями. Антагоністи кальцію проявляють антиатеросклеротичні і антиоксидантні властивості (зменшують продукцію вільних радикалів).

БКК вводять парентерально, призначають всередину і сублінгвально. Препарати добре (більше 90%) і швидко всмоктуються із шлунково-кишкового тракту, але при першому проходженні через печінку зазнають пресистемної елімінації. Біодоступність БКК приблизно 35% (для ніфедипіну, нітрендипіну і амлодипіну вона коливається від 65 до 90%). Близько 90% кількості препаратів, що надходить у системний кровотік, зв`язується з білками плазми. БКК добре проникають у різні органи та тканини, у тому числі й у ЦНС. Тривалість дії препаратів І покоління 4-6 годин, ІІ покоління - 12 годин. БКК майже на 100% біотрансформуються печінкою з утворенням неактивних метаболітів. Винятком є верапаміл і дилтіазем, метаболіти яких проявляють деяку фармакологічну активність. Екскреція препаратів проходить за допомогою нирок (80-90%) і частково - печінки.

Препарати показані для лікування всіх видів стенокардії (варіантної і стенокардії напруження). Якщо стенокардія супроводжується суправентрикулярними порушеннями ритму (тахікардією), то перевагу віддають препаратам групи верапамілу або дилтіазему. При брадикардії, порушенні атріовентрикулярної провідності й артеріальній гіпертензії показані ніфедипін та препарати його групи.

Крім того, БКК використовують під час лікування гіпертонічної хвороби, надшлуночкових тахіаритмій, тріпотінні та миготливій аритмії передсердь, для усунення судинних порушень кровопостачання, для попередження холодового бронхоспазму. БКК гальмують агрегацію тромбоцитів і виділення з них біологічно активних речовин, які спазмують судини і підвищують коагуляцію крові.

Терапія БКК може супроводжуватися головними болями, запамороченням, артеріальною гіпотензією, припливами (частіше при призначенні ніфедипіну). У перші дні лікування можуть набрякати ступні та гомілки, розвиватися запори. При застосуванні верапамілу відмічається брадикардія. Терапія ніфедипіном може супроводжуватися рефлекторною тахікардією.

При комбінації блокаторів кальцієвих каналів з гіпотензивними засобами і діуретиками посилюється їх гіпотензивна дія. Виражене розширення судин відмічається при комбінації антагоністів кальцію з α-адреноблокаторами і міотропними спазмолітиками (гідралазином, магнію сульфатом).

Приймання препаратів, які індукують ферменти печінки (карбамазепін, барбітурати, рифампіцин), зменшує ефект антагоністів кальцію, а приймання препаратів, які пригнічують печінкові ферменти – навпаки, потенціює їх дію.

Препарати верапаміл і нітрендипін підвищують концентрацію дигоксину в плазмі крові.

Комбінація ніфедипіну з β-адреноблокаторами оптимальна, оскільки посилює гіпотензивний ефект, не спричиняючи тахікардії, яка характерна для ніфедипіну, і покращуючи самопочуття хворих при фізичному навантаженні. А комбінація верапамілу з β-адреноблокаторами неприпустима, оскільки різко зростає можливість порушення провідності в серці і посилюється кардіодепресивний ефект.

Нітрати з ніфедипіном слід призначати дуже обережно, оскільки різко зростає ймовірність колапсу і тахікардії. У той самий час комбінація нітратів з верапамілом посилює антиангінальний ефект.

Абсолютно протипоказані для призначення блокаторів кальцієвих каналів вагітність, грудне вигодовування, артеріальна гіпотонія, гострий інфаркт міокарда в перші два тижні, атріовентрикулярна блокада, геморагічний інсульт, систолічна дисфункція лівого шлуночка.