Дмитро Дмитрович Шостакович

1906. – 1975)

1. Характеристика творчості Д.Д. Шостаковича

Дмитро Дмитрович Шостакович (12(25) І 1906, Петербург 9 VIII 1975, Москва) – радянський композитор, піаніст, педагог і громадянський діяч, Народний артист СРСР з 1954., Герой Соціалістичної праці – 1966. Доктор мистецтвознавства, 1965. Депутат Верховної Ради СРСР.

Закінчив Ленінградську консерваторію по класу фортепіано у Л.В. Ніколаєва у 1923р., з композиції – у М.О. Штайнбурга у 1925 році. Спочатку концертував як піаніст. У 1927 році на першому Міжнародному конкурсі піаністів ім. Ф. Шопена у Варшаві отримав диплом. Шостакович був також видатним виконавцем своїх фортепіанних творів. З 1937 року викладав композицію в Ленінградській, у 1943-48рр – в Московській консерваторіях. З 1939 р. отримав вчене звання - професор. Серед його учнів – Р.С. Бунін, А.Д. Гаджиєв, Г.Г. Галинін, Г.В. Свиридов, К.С. Хачатурян, Б.О. Чайковський. З 1957 року був обраний секретарем СК СРСР, СК РРФСР (1960-1968р.), член Радянського комітету захисту світу з 1949р., Слов'янського комітету СРСР 1942р., Всесвітнього комітету захисту світу. З 1968р., Президент спілки СРСР – Австрія з 1958р. Шостакович член Шведської Королівської музичної академії з 1954р., Італійської академії мистецтв в Санта-Чечілія (1956р.), Англійської Королівської музичної академії з 1958р, Сербської академії наук і мистецтв з 1965 року, член Національної академії наук США з 1959р., Член-кореспондент Академії Мистецтв у НДР (1956), Баварської академії витончених мистецтв(1968), Шановний доктор Оксфордського університету (1958), Північно-Західного університету м. Еванстоун США з 1973р., Французької академії витончених мистецтв 1975р., Шановний професор Мексиканської консерваторії. Шостакович відзначений багатьма визначними нагородами світу: Міжнародна премія світу 1954р., Ленінська премія СРСР – 1958р., Державна премія СРСР (1941, 1942, 1943-44, 1946, 1950, 1952, 1968), Державна премія РРФСР ім. Глінки 1974, Державна премія УРСР ім. Шевченка 1976р., премією ім. Сібеліуса (1958).

Характеристика творчості д.Д. Шостаковича

Д. Шостакович – класик музики ХХ сторіччя. Жодний із сучасних йому композиторів не був так міцно зв’язаний з долею своєї країни, не зміг з такою силою і старанністю виразити протиріччя свого часу.

Шостакович – художник універсальної обдарованості. Немає жодного жанру, де б він не сказав свого слова.

Дуже сильні його симфонії, інструментальні концерти. Але він автор ряду пісень, які любили всі люди, а також його блискавичні обробки популярної джазової музики, якою він захоплювався у 20-30-ті роки, й досі не виходять із репертуару виконавців. Але головним жанром для нього була симфонія. Шостакович був наділений талантом театрального композитора, а робота у кінематографії давала йому можливість існувати існувати. Протягом життя композитор витримував реакційні напади з боку критики. Так, у 1936 році в газеті ,,Правда” була видана критична стаття ,,Сумбур замість музики”, яка надовго відбила в нього бажання займатись серйозним жанром – оперою. Інший напад на творчість Шостаковича був у 1948 році. Ідеолог сталінського режиму О. Жданов звинуватив композитора у антинародному формалізмі. Шостакович за своєю природою був дуже людяним, інтелігентом в кращому розумінні цього слова. Він не міг протистояти настійливості нездар, але в музиці він був відданий своїм творчим принципам.

Після смерті Сталіна, в часи Хрущовської відлиги, всі звинувачення були зняті з видатного композитора, і всі його твори знайшли шлях до слухача. Але драматизм особистої долі, що витримала стільки гонитв, наклав свій відбиток на подальші творчі пошуки митця. Він звернувся до моральних проблем буття людини на землі. Це було і лишалось його основним кредо в житті і в творчості і виділяло Шостаковича серед інших композиторів ХХ сторіччя.

Його життя не було багатим на події. Закінчив Ленінградську консерваторію з блискавичним дебютом – першою симфонією, він почав жити спочатку в Ленінграді, а потім, в роки Великої Вітчизняної війни – в Москві.

Дуже нетривалою була його викладацька діяльність в консерваторії – залишив він її не за власним бажанням. Але його учні й досі зберегли пам'ять про видатного майстра, який зіграв визначальну роль в їх творчому становленні. Вже у 1-й симфонії визначені дві риси його інструментального стилю. З одного боку – його становлення інструментального стилю – змагання інструментів, виписаних з притаманною композитору легкістю, безпосередністю; та з іншого боку – настійливий потяг надати музиці змістовність, розкрити засобами симфонічного жанру глибоку концепцію філософського значення.

Багато творів відображали неспокійну атмосферу 20-30-х років, де новий стиль народжувався у боротьбі суперечливих установок. Так, у другій, та третій симфоніях (,,Жовтню” 1927р., ,,Першотравнева” – 1929) – Шостакович використав жанр плакату – агітаційного, бойового мистецтва 20-х років. І, не випадково, він ввів до них хорові фрагменти на вірші молодих поетів О.Безіменського та С. Кірсанова. В той же час в цих симфоніях проявилась і яскрава театральність від Е. Вахтангова та Вс.Мейерхольда, саме їх спектаклі мали вплив на його першу оперу ,,Нос”, написану у 1928 році за повістю М.В. Гоголя. Їй притаманні гостра сатира, пародійність та інтонації сміху крізь сльози, які допомагають розкриттю сутності ницої людини, такої, як гоголівський майстер Ковальов.

Стиль Шостакович перейняв від таких композиторів як М.Мусоргський, Г. Чайковський та Г. Малер, але й увібрав в себе звучання музичного побуту того часу. Від населення до розважальної музики своє – з одного боку він її свідомо перебільшує, пародіює, звертається до відомих пісень і танців, але в той же час збагачує та підіймає до висот справжнього мистецтва. Таке ставлення з особливою чіткістю відобразилось у ранніх балетах ,,Золоте сторіччя” (1930) та ,,Болт” (1931) у першому фортепіанному концерті 1933, де суперником фортепіано стає соло труби та у Скерцо і фіналі Шостої симфонії (1939) Блискавична віртуозність, ексцентрика поєднуються тут з проникливою лірикою, чудовою істотністю розгортання ,,нескінченної” мелодії в І ч. симфонії.

Ще одна галузь творчої діяльності композитора, на яку треба звернути увагу – це його робота у кінематографії, спочатку як ілюстратор німих фільмів, потім – як один із основоположників створення звукового кіно. Його пісня з к/ф ,,Зустрічний” (1932) була дуже популярною.

Найгостріші конфлікти сучасного світу відобразились у творах 30-х років. Важливим кроком була його опера ,,Катерина Ізмайлова” 91932) за повістю М. Лескова ,,Леді Макбет Мценського уїзду”. Однак, найбільшого успіху композитор досяг завдяки створенню П'ятої симфонії у 1937 році. Звернення до якісно нового стилю визначилось ще в четвертій симфонії, написаній у 1936 році. Сила п’ятої симфонії в тому, що переживання її ліричного героя розкриваються у взаємозв’язку з життям людей напередодні тяжких подій світу – Другої світової війни. Це визначено композитором у підкреслюванні драматизму музики, загостренні експресії. Ліричний герой не стає в цій симфонії лише співглядачем подій, а й гостро засуджує навколишній світ. У цьому була суть громадянської позиції художника, гуманістична направленість його музики.

У роки Великої Вітчизняної війни Шостакович одразу став у перші лави боротьби проти фашизму. Його Сьома ,,Ленінградська” симфонія, яка написана у 1941 році, була сприйнята у всьому світі як живий голос народу, який вступив у боротьбу не на життя, а на смерть за право на існування в світі вищих цінностей всього людства. У цьому творі, як і у восьмій симфонії 1943 року, антагонізм двох протилежних сих знайшов безпосереднє втілення. Ніколи ще у мистецтві сили не були змальовані так рельєфно, з такою переконливістю засуджена фашистська ,,машина знищення”. Але, крім цієї теми, у роки Великої Вітчизняної війни, композитор звертається до теми розкриття людяності, духовної краси і багатства внутрішнього світу людини, яка переймається долею свого народу. Ця ідея втілюється у фортепіанному Тріо пам'яті І. Соллертинського – 1944р. Після легкої дев'ятої, написаної у 1945 році, після закінчення війни, композитор пише натхненну десяту симфонію у 1953 році. У ній підіймається тема трагічної долі художника і його відповідальність у сучасному світі.

Шостакович знову звертається до теми Революції 1905 р. у одинадцятій симфонії 1957 року, а події Революції відображені митцем у Дванадцятій Симфонії 1961 року. Роздуми над історією, над значенням дій окремих особистостей відобразились в одночасній вокально-симфонічній поемі ,,Страта Степана Разіна” у 1964 році. Події сучасного життя Батьківщини відображені майстром у тринадцятій симфонії, написаній у 1962 році за словами Є. Євтушенка. До теми віршів знаменитих поетів всіх часів композитор звертається у чотирнадцятій симфонії, і це вірші Ф. Г. Лорки, Г. Аполлінера, В. Кюхельбекера, Р.М. Рільке. Його приваблювала тема швидкоплинного життя і вічності мистецтва перед якими відступає навіть смерть. Ця тема також знайшла своє втілення у вокально-симфонічному циклі за творчістю італійського художника Мікеланджело Буонаротті, написаному у 1974 році. І в останній п’ятнадцятій симфонії 1971 року знову звучать образи дитинства.

При всьому значенні жанру симфонії у повоєнній творчості Шостаковича, в останнє 30-ти річчя свого життя створив багато видатних творів камерно-інструментального жанру. Ним було створено два скрипкових (1948 і 1967рр.), два віолончельних (1959 і 1966рр.) концерти, а також 2 фортепіанний у 1957 році. У кращих творах цього жанру – інструментального концерту – втілені глибокі думки, які можна порівняти із задумами його симфоній. Гострота зіткнення духовного і бездуховного; вищі проявлення генія людини і агресивний тиск низького, примітивного. Це рельєфно відчувається у другому віолончельному концерті, де ,,простенький” мотив життя з вулиці перевтілюється до невпізнанності, показуючи свою дійсну антигуманну сутність. Однак, і в його концертах, і в інших творах камерно-інструментальної музики розкривається віртуозна майстерність композитора, яка надихає виконавців на розкриття змісту його творів у залежності від їх обдарованості. Так, зразком досконалого виконання другого віолончельного концерту можна назвати його виконання виданим віолончелістом ХХ сторіччя Мстиславом Леопольдовичем Ростроповичем.

Поряд із симфоніями і інструментальними концертами на себе звертають увагу також його струнні квартети. Їх Шостакович створив стільки ж, скільки й симфоній – 15. Його квартети вражають своєю різноманітністю рішень від багаточасних циклів (11 – 1966р.) до одночасних (13 – 1970). В деяких своїх камерних творах – 8 квартет – 1960р., в Сонаті для альта і фортепіано -1975р. – композитор звертається до музики своїх попередніх творів, надаючи їй нового звучання.

У повоєнні роки продовжувалась робота Шостаковича і в кінематографії. Велику популярність отримала його музика до к/ф ,,Овод” (за романом Е. Войнич – 1955р.), а також екранізація трагедій В. Шекспіра ,,Гамлет” – 1964р. та ,,Король Лір” – 1971р.

Д. Шостакович мав значний вплив на розвиток радянської музики. Цей вплив відчувався не в прямому значенні, у використанні іншими характерних для нього засобів, скільки у прагненні до високої змістовності його музики, її зв’язків із проблемами життя людини на землі. Гуманістична за змістом і дійсно талановита за формою втілення творчість Шостаковича завоювала всесвітнє визнання. Стала дійсно вираженням того нового, що було у суспільстві ХХ сторіччя.