1500 Мл на добу 4 % розчину натрію гідрогенкарбонату з одночасним контролем кислотно-основного стану.

Висока швидкість і великий об’єм форсованого діурезу, який досягає 10-20 л сечі на добу, мають потенційну небезпеку швидкого “вимивання” з організму електро­ літів плазми (Ха‘, К~).

Форсований діурез протипоказаний у випадках інтоксикацій, ускладнених гос­ трою і хронічною недостатністю кровообігу, а також зниженої функціональної здат­ ності нирок Для підвищення природних процесів детоксикації організму застосовують л ік у ­ вальну гіпервентиляцію. Застосуванняапараташтучноївентиляціїлегеньдаєзмо­ гу значно підвищувати хвилинний об’єм дихання. Це має особливе значення, коли токсичні речовини видаляються з організму через легені (наприклад, сірководень, хлоровані вуглеводи, чадний газ). Проте тривала гіпервентиляція є неможливою у зв’язку з порушенням газового складу крові і кислотно-основної рівноваги. Гіпер­ вентиляцію слід проводити по 15-20 хв повторно через 1-2 год протягом усієї ток- сикогенної стадії отруєння. Однак застосування гіпервентпляції лімітується тим, що з часом розвивається порушення газового складу крові (гіпокапнія, дихальний алкалоз).

(олігурія, азотемія).

58.Причини гострих отруєнь. Симптоми гострих отруєнь лікарськими засобами різних фармакологічних груп. Принципи симптоматичної терапії гострих отруєнь.

У багатьох випадках не вдається встановити причину інтоксикації через немож­ ливість з’ясування анамнезу у зв’язку з тяжким станом хворого. Часто таким хво­ рим ставлять діагноз інтоксикації невідомою токсичною речовиною. У подібних ситуаціях, а також у випадках недостатньої ефективності аптпдотних засобів при­ значають лікарські засоби, які, діючи на ту чи іншу ланку патогенезу інтоксикації, усувають або зменшують симптоми захворювання, тобто призначають засоби симп­ томатичної терапії.

Особливо велике значення симптоматична терапія має прп отруєннях речовина­ ми, у тому числі ліками, котрі не мають спеціальних антидотів.

Засоби симптоматичної терапії застосовуються з метою ефективності фармако­ логічної регуляції життєво важливих функцій: кровообігу та дихання. Застосовують серцеві глікозиди, вазотоніки, засоби, що покращують мікроциркуляцію, оксигено­ терапію, стимулятори дихання. Судоми ліквідують застосуванням сибазону. При набряку головного мозку проводять дєтідратаційну терапію (фуросемід, маніт), за­ стосовують анальгетикн, проводять корекцію кислотно-лужного стану крові. При зупинці дихання переводять хворого на штучну вентиляцію легень з комплексом реанімаційних заходів.

Особливістю інтенсивної терапії тяжких гострих отруєнь хімічної етіології є необ­ хідність одночасного проведення двох основних видів лікувальних заходів - штуч­ ної детоксикації і симптоматичної терапії, що направлена на підтримання загаль­ ного гомеостазу, а також функцій тих органів і систем організму, котрі у більшому ступені потерпають від дії даної отрути.

Таким чином, невідкладна допомога при гострих екзогенних отруєннях полягає у поєднаному проведенні наступних лікувальних заходів:

1. Прискореного виведення токсичних речовин із організму шляхом застосуван­ ня методів активної детоксикації.

2. Невідкладного застосування засобів специфічної (антидотної) терапії, які мо­ дифікують метаболізм отрути або зменшують її токсичність.

3. Застосування засобів симптоматичної терапії, спрямованої на захист та під­ тримку тієї функції організму, яка переважно пригнічується даною отру­ тою.

59. Методи активної детоксикації. Поняття про антидоти. Види антидотної терапії.

Антидоти (протиотрути) - це лікарські засоби, які при введенні в організм в умовах гострої інтоксикації можуть зв’язувати (інактивувати) отруту з утворенням нетоксичних сполук, що легко екскретуються з організму.

Антидотиа терапія є високоспецпфічною і тому може бути використана тільки за умови клініко-лабораторної ідентифікації гострого отруєння. При помилковому введенні антидоту у великій дозі можливий також його токсичний вилив на орга­

нізм потерпілого. Залежно від механізму дії умовно можна виділити такі групи антидогів:

1. Антидоти фізико-хімічні універсальні (наприклад, вугілля активоване, си-

лікс), дія яких ґрунтується на фізико-хімічиих процесах (адсорбція, розчи­

нення). 2. Антидоти хімічні - механізм дії ґрунтується на хімічних реакціях, внаслідок

чого токсичні речовини інактивуються і виводяться у вигляді нешкідливих

речовин. 3. Антидоти фізіологічні (функціональні) - дія спрямована не на хімічну інак­

тивацію токсичних речовин, а на усунення їх токсичних ефектів. 4. Імунологічні протиотрути (антитоксичні сироватки) - використовують для

лікування при отруєннях тваринними отрутами (укуси гадюк, комах тощо).

1. Антидотно-лікувальні засоби змішаної дії. Детальне вивчення шляхів токсикокінегики хімічних речовин в організмі, зо­

крема їх біотрансформації і реалізації токсичної дії, дозволяє реально оцінити мож­ ливості антидотної терапії і визначити її значення в різні періоди гострої патології хімічної етіології.

Антидотна терапія зберігає свою ефективність тільки в ранній токснкогенній фазі гострих отруєнь, тривалість якої різна і залежить від токсикокінетичних особливос­ тей отрути. Найбільша тривалість цієї фази і, отже, термінів антидотної терапії від­ значається при отруєнні сполуками важких металів (8-12 діб), найменша - при дії на організм високотоксичних та швидкометаболізуючих сполук, наприклад, ціані­ дів, хлорованих вуглеводнів тощо.

Ефективність антидотної терапії значно знижується у термінальній стадії гострих отруєнь при розвитку тяжких порушень системи кровообігу і газообміну, що потре­ бує одночасного проведення необхідних реанімаційних заходів. Антидотна терапія відіграє значну роль у профілактиці гострих отруєнь.

Отже, однією з найважливіших вимог антидотної терапії слід вважати якнайко­ ротший час введення антидоту після отруєння. Чим раніше застосовано протиотру­ ту, тим ефективніша її лікувальна дія.

Сьогодні в арсеналі лікарів є порівняно невелика кількість засобів антидотного типу. Разом з тим існуючі антидоти при раціональному їх використанні врятовують життя багатьом потерпілим.