45. Лікарські засоби для лікування хворих на лямбліоз (метронідазол, тинідазол, фуразолідон, амінохінол).

Ф у р а з о л ід о н має більшу активність відносно грамнегативних бактерій кишкової групи (збудників дизентерії, черевного тифу, паратифу), ніж грампозитпвнпх, і йому властива менша токсичність. Крім того, має протитрихомонадну і протплямбліозну активність, впливає на Helicobacterpylori. Менше впливає на збудників інфекційної, зокрема газової гангрени. У механізмі антибактеріальної дії властиве пригнічення МАО, тому фуразолідон не можна поєднувати з іншими інгібіторами МАО - напри­ клад, з трициклічними антидепресантами (імізин), непрямими адреноміметиками, анорексигепппми засобами (фепранон). При застосуванні треба дотримуватись ді­ єти, вилучати продукти, які містять тирамін (сир, кава, вершки). Крім того, фура­ золідон має тетурамоподібну дію, сенсибілізуючи організм до алкоголю, і його не можна призначати хворим на алкоголізм.

Показання: всередину при інфекційно-запальних захворюваннях сечовивідної системи, після хірургічних втручань на сечовивідній системі, місцево призначають при інфекційно-запальних захворюваннях сечовивідної системи, гнійних і інфіко­ ваних ранах, опіках, фістулах, кератиті.

Побічна дія: диспепсичні явища, алергічні реакції, кровоточивість та порушення менструального циклу (антиагрегантна дія); можливі метгемоглобінемія, неврит, порушення функції нирок.

46. Лікарські засоби, що застосовують для лікування хворих на токсоплазмоз (хлоридин, хінгамін, амінохінол, сульфаніламідних препаратів).

Хінгамін (хлорохін, делагіл) бувзапропонованийдлялікуваннямаляріїу1943р.

Препарат вважають одним із кращих гематошизоптотропшіх засобів. У гострих випадках хінгамін знімає малярійну лихоманку протягом 24-48 годин, а через 2-3 доби малярійні плазмодії зникають із периферичної крові. Препарат застосовують для профілактики і лікування всіх видів малярії. Поряд із протималярійною дією

хінгамін виявляє протизапальну активність і широко застосовується для лікуван­ ня поліартриту, системного червоного вовчака, склеродермії та інших колагенозів. Також хінгамін виявляє амебоцидну, протилямбліозну, протпбалантпдіазну та дея­ ку антигсльмінтну активності. Препарат використовується при серцевих аритміях (екстрасистолії, парокспзмальній формі миготливої аритмії), має десенсибілізую­ чий ефект.

Фармакокінетика. При прийомі всередину хінгамін всмоктується швидко і пов­ ністю. Близько 50 % препарату зв’язується з білками плазми крові, нуклеїновими кислотами та меланіном. Метаболізується в печінці і у вигляді метаболітів на 90 % виводиться нирками, на 10 % - з калом. Індуктори мікросомальних ферментів пе­ чінки прискорюють інактивацію, а луги - виведення препарату з організму.

Фармакодинаміка. Механізм дії. Хінгамін, а також примахін, хіноцид, хінін, ме- флохін пригнічують синтез ДНК, як інтеркалюючі агенти. Цей ефект може відбу­ ватися як у мікробних клітинах, так і в клітинах хазяїна, у зв’язку з чим вибіркова токсичність цих препаратів залежить від їх накопичення у клітині плазмодіїв. За молекулярним механізмом дії на синтез нуклеїнових кислот згадані препарати від­ носять до інтеркалюючих агентів, які призводять до втручання чужорідної молеку­ ли між сусідніми парами основи подвійної спіралі ДНК. Зв’язування двох спіралей ДНК інтеркалюючим агентом перешкоджає розплетеншо ланцюгів ДНК, внаслідок чого синтез нової макромолекули ДНК (редуплікація), як і матричної РНК, стає неможливим. Хінгамін також ущільнює оболонку лізосом, що порушує засвоєння гемоглобіну внутрішньоеритроцитарними формами плазмодіїв. Зазначені особли­ вості протималярійних засобів також зумовлюють неоднакову їх ефективність від­ носно збудника малярії на різних стадіях його розвитку.

Хінгамін володіє антипротозойним ефектом: викликає загибель безстатевих ерит- роцитарних форм усіх видів малярійних плазмодіїв, а також володіє гіротигаметною властивістю. Хінгамін також має імунодепреснвну, протизапальну активність і про­ являє антиаритмічну дію (подібно антиаритмічним препаратам першого класу за­ вдяки мембраностабілізуючому впливу).

Показання: всі види малярії, позакишковий амебіаз, склеродермія, системний червоний вовчак, фотодерматоз.

Побічна дія. Приймання препарату може супроводжуватися головним болем, ну­ дотою, блюванням, втратою апетиту, порушенням функції печінки, запаморочен­ ням, шумом у вухах, порушенням слуху (рідко) і акомодації, зниженням гостроти зору, відкладанням пігменту в рогівці, лейкопенією, колапсом, дистрофічними змі­ нами міокарда, депігментацією, алопецією.

47. Класифікація протигельмінтних препаратів. Фармакологія протигельмінтних (протиглисні) препаратів (при немотодозах (левамізол, пірантел, піперазину адіпинат, діетилкарбамазин), трематодозах (празіквантел); цестодозах (фенасал (ніклозамід).

Протигельмінтні засоби - це хіміотерапевтичні препарати для лікування захво­ рювань, які викликаються паразитарними червами та їх личинками. Паразитарні чер­ ви поділяються на круглі (нематоди), стрічкові (цестоди) та плоскі, або сисуни (цес- тоди).

класифікаціцїих засобів. За спектром дії:

1. Засоби ііадширокого спектра дії - альбендазол.

2. Засоби широкого спектра дії - мебендазол, карбеидацим (меламін), ирази- квантел.

3. Засоби, які застосовують при кишкових гельмінтозах: 3.1. Засоби, які застосовують при кишкових нематодозах, - левамізол, піраптел, піперазину адиііінаг, дифезил, квітки цитварного полину (цитварне насіння). 3.2. Засоби, які застосовують при кишкових цестодозах, - ніклозамід (фена- сал), оксиклозамід, рафоксанід.

4. Засоби, які застосовують при позакишкових гельмінтозах, - дитразину цит­ рат, антимоніл-натрію тартрат, емотину гідрохлорпд.

За механізмом дії:

1. Уражують зовнішню оболонку гельмінтів - ананасовий сік; 2. Пригнічують рухливість гельмінтів шляхом впливу на нервово-м’язову пе­ редачу - піраптел, піперазин, дитразин, левамізол, празиквантел, ніклозамід

(фенасал) та ін. 3. Впливають на енергетичні процеси гельмінтів - левамізол, мебендазол та ін.

Протигельмінтні засоби надширокого спектра дії

Альбендазол

Протигельмінтні засоби широкого спектра дії До цієї групи належать похідні карбаматбензімідазолу та ізохінолінпіперазину. Похідні карбаматбензімідазолу

Мебендазол (вермокс)

Похідні ізохінолінпіразину

Празиквантел (більтрицид)

Засоби, які застосовують при кишкових нематодозах

Похідні імідазотіазолу - Левамізол (декарис) буловпровадженоуклінічнупрактикув1970році.

Фармакокінетика. Швидко адсорбується в кишечнику (максимальний рівень у крові через ЗО хв). Метаболізується в печінці. Виводиться протягом 48 год через нирки та кишки. Може виводитись через дихальні шляхи.

Фармакодинаміка. Блокує сукцпнатдегідрогеназу та фумаратредуктазу нематод, порушуючи біоенергетичні процеси гельмінтів. Крім того, чинить деполяризую- чий ефект на гангліоподібні утворення нематод, викликаючи спочатку контракту­ ру, а потім параліч м’язів гельмінтів. Найчутливішими до левамізолу є аскариди, менше - анкілостоми, а також трихостронгіли та вугриця кишкова. Препарат має імуномодулюючу дію, у зв’язку з чим використовується при імунодефіцитних ста­ нах, ревматоїдному артриті та деяких інших колагенозах.

Показання: аскаридоз (високоефективний), анкілостомідоз, с гронгілоїдоз. Дози та спосіб застосування. При нормальній перистальтиці кишечнику одночас­ не призначення проносних засобів не потрібне і паралізовані нематоди виводяться з організму протягом 24 годин після прийому препарату. Хворим на аскаридоз до­

статньо одноразового прийому 150 мг препарату, що дає можливість застосовувати його для масової дегельмінтизації. Для лікування при інших нематодозах левамізол призначають у такій самій дозі протягом 2-3 днів, проте ефективність його не за­ вжди достатня.

Протипоказання: підвищена чутливість до препарату.

Побічна дія: алергічні реакції, головний біль, запаморочення, шлунково-кишкові розлади, тахікардія, лейкопенія.

Похідні піримідину ■'Пірантелу памоат (гельмінтокс)

Похідні піперазину

Піперазину адипінат

Засоби, що застосовуються при кишкових цестодозах Саліциланіліди (похідні фенолу) Ніклозамід (фенасал) єосновнимзасобомдлялікуванняприкишковихпестодо-

зах, поряд з празиквантелом.

Празиквантел (більтрицид)

Фармакокінетика. У кишках швидко адсорбується, максимальна концентрація у крові досягається через 1,7-2,8 год. Проникає у більшість тканин, у тому числі в ЦНС. Метаболізується до 80 % і виводиться із сечею у вигляді метаболітів до 90 % протягом доби.

Фармакодинаміка. Механізм дії пов’язаний з тим, що празиквантел змінює струк­ туру клітинних мембран гельмінтів та їх йонних каналів, зумовлює більше надход­ ження йонів кальцію до клітин, внаслідок чого розвивається спазм мускулатури гельмінтів. Крім того, пізніше виникають деструктивні зміни у клітинах гельмінтів і через кілька днів настає їх лізис.

Показання: трематодози (опісторхоз, клонорхоз, парагонімоз, фасціольоз, метаго- німоз, шистосомоз), цестодози (теніоз, теніаринхоз, дифілоботріоз, гіменоленідоз), а також личинкові стадії цестод. Статевозрілі трематоди чутливіші до препарату, ніж їх нестатевозрілі форми.

Дози та спосіб застосування. Призначають усередину: трематодоз - по 40- 75 мг/кг на прийом протягом і дня; шистосомоз - 20-60 мг/кг на 1-3 прийоми; парагонімоз - дводенний курс; теніоз та теніаринхоз - одноразове призначення

10 мг/кг забезпечує дегельмінтизацію майже в 10 % випадків; дифілоботріоз та гіменолепідоз - по 25 мг/кг. Схему лікування цистицеркозу остаточно не розроб­ лено. Малоефективний у випадках цистицеркозу мозку. є одним з найефективніших препаратів для лікування хворих на шистосомоз та трематодоз печінки. Завдяки ефективності прп одноразовому прийо­ мі та малій токсичності препарат вважають перспективним для масового лікування хворих на трематодоз та цестодоз.

Протипоказання: цистицеркоз ока, дітям до 4 років.

Побічна дія: алергічні реакції, головний біль, запаморочення, шлунково-кишкові розлади, сонливість (під час прийому препарату не можна керувати автомобілем та за­ йматися операторською діяльністю), потенціювання дії засобів, що пригнічують ЦНС.

48. Протигельмінтні засоби широкого спектру дії: мебендазол, альбендазол.

Мебендазол (вермокс)

Фармакокінетика. При звичайному режимі харчування у кишках адсорбується слабко (5-10 %) та діє переважно на кишкові форми гельмінтів. Щоб поліпшити адсор­ бування у випадку позакишкових гельмінтозів, препарат потрібно вживати у вигляді суспензії в соняшниковій олії. В крові 90 % речовини зв’язується з білками плазми, метаболізується в печінці. Концентрація в крові досягає максимуму через 2-4 год. Ви­ водиться переважно фекаліями та сечею у формі декарбоксильованого деривату.

Фармакодина,чіка. Механізм дії полягає у з’єднанні з тубуліном - головним білком мітотичного апарату гельмінтів, що призводить до порушення його полімеризації та утворення мікротрубочок. Внаслідок цього гальмується всмоктування і транспорт речовин, порушується обмін глюкози та утворення АТФ. В результаті виникає аутоліз травного каналу гельмінта і його загибель.

Показання: кишкові нематолози (аскаридоз, ентеробіоз, анкілостом ідоз, трихоце­ фальоз, стронгілоїдоз, трихостронгілоїдоз, нскатороз); кишкові цестодози (теніоз, теніаринхоз, гіменоленідоз); гюзакишкові нематодози (філяріоз), позакишкові цес­ тодози (ехінококоз).

Дози та спосіб застосування. Під час лікування немає потреби дотримуватися спеціальної дієти та приймати проносні засоби. Таблетки приймають після їди. пе розжовуючи, та запивають водою. Найчастіше мебендазол призначають по 100 мг 2 рази на добу протягом 3 днів (апкілостомідоз, трихоцефальоз - по 0,1 г 3 рази на добу протягом 5-12 днів). Препарат має певну активність у випадках трсматодозу печінки та цестодозу кишок. У хворих на ентеробіоз ефективні коротші курси (по 0,1 г одноразово), а гіри інтенсивні інвазії волосоголовцями дозу можна подвоїти. Повторне застосування можливе через 2 тижні. Хворим на ехінококоз призначають тривалі курси (50 мг/кг протягом 14 днів), більший ефект має препарат на ранніх стадіях захворювання. Ефективним є застосування мебендазолу при латентному перебігу опісторхозу.

Побічна дія: алергічні реакції, запаморочення, шлунково-кишкові розлади, підвищення активності ферментів печінки, алопепія, пригнічення кровотворення, анафілактичний шок після прориву кіст ехінокока.

Протипоказання: вагітність (в експериментах на тваринах виявлено тератоген- ний вплив), годування немовлят, дітям до 2 років.

До засобів широкого спектра протигельмінтної дії належить також карбендацим (медамін) та ін.