39.Лікарські засоби, що застосовують при герпетичній інфекції (ацикповір, валацикловір,

бонафтон, флореналь). Можливості використання противірусних засобів у комплексному

лікуванні хворих на СНІД (зідовудин, ставудин).

Ацикловір - ефективний препарат.

Фармакокінетика. При призначенні препарату всередину до кровотоку надхо­ дить близько 20 % введеної дози. Ацикловір задовільно проникає через гематоен- цефалічнпй бар’єр. У крові 9-33 % його зв'язується з білками. В організмі препарат фосфорилюється. При внутрішньовенному введенні період напіввпведення стано­ вить близько 3 годин. Виводиться через нирки, в основному в незміненому вигляді, а 10-15 % -- у вигляді метаболітів.

Фармакодинаміка. В ураженій вірусом клітині ацикловір фосфорилюється в ацикловірмонофосфат, який під впливом тпмідпнкіназп хазяїна перетворюється на ацикловірдифосфат, а потім на активний ацикловір трифосфат, якиіі пригнічує фермент ДНК-полімеразу. Це супроводжується порушенням синтезу вірусних ну­ клеїнових кислот і пригніченням реплікації вірусів. ДНК-полімераза вірусів у 100 разів чутливіша до дії препарату, ніж аналогічний фермент людського організму.

Показання. Показаний ацикловір при простому герпесі, оперізуючому лишаї, гер- петичному ураженні очей і геніталій, а також при цитомегаловірусній інфекції. При­ значають ацикловір всередину, внутрішньовенно або місцево (у вигляді 5 % крему на шкіру, або 3 % очної мазі, яку закладають за нижню повіку 5 разів на день). При значних за об’ємом ураженнях шкіри і слизових оболонок препарат призначають всередину у таблетках по 0,2-0,4 г 5 разів на день. Внутрішньовенно ацикловір вво­ дять при герпетичних інфекціях у хворих із імунодефіцитами, при тяжких формах ураження герпесом статевих органів та ін.

Побічні ефекти. Побічні ефекти при призначенні ацикловіру спостерігаються рід­ ко. Під час приймання всередину можуть спостерігатися диспепсичні розлади (ну­ дота, блювання, пронос), головний біль, алергічні реакції. При внутрішньовенному введенні розвиваються оборотні неврологічні ускладнення (сплутаність свідомості, галюцинації, збудження), порушення функції нирок, флебіти, шкірні висипання, ге- гіатотоксичність. При місцевому застосуванні можливі відчуття припікання, лущен­ ня та сухість шкіри.

Валацикловір (валтрекс) - препарат для лікування герпесу, який характеризу­ ється вищою біодоступністю (близько 54 %) під час приймання всередину, ніж аци­ кловір. Власне валацикловір противірусної активності не виявляє. Із нього у кишеч­ нику і печінці утворюється ацикловір, який і діє на віруси.

Валацикловір краще всмоктується із шлунково-кишкового тракту, а у кишечнику та печійці перетворюється в активний метаболіт. Біодоступність препарату стано­ вить близько 60 %.

Азидотимідин (зидовудин). Фармакокінетика. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту та добре проникає через гематоенцефалічний бар’єр, швидко надходить у тканини та рідини організму. Метаболізується у печінці (близь­ ко 75 % введеної дози), виводиться через нирки (на 15- 20 % у позміненому вигляді).

Фармакодинаміка. Після проникнення вірусу СНІДу у лімфоцит відбувається синтез вірусної ДНК на матриці (вірусній РНК) під контролем ферменту зворотної транскрпптази, що призводить до пошкодження лімфоцитів. Азидотимідин (зидо­ вудин) у тканинах фосфорилюється до 2,3-діокси-аденозин-5-трифосфату, блокує цей фермент, пригнічуючи синтез ІРНК, вірусної ДНК і вірусних білків.

Показання. Препарат ефективний в основному у носіїв вірусу (до появи ознак за­ хворювання). У пацієнтів, які захворіли, зидовудин уповільнює прогресування за­ хворювання, подовжує тривалість життя, зменшує частоту і тяжкість інфекційних ускладнень. Однак при його застосуванні повного виліковування не відбувається. При тривалому застосуванні (більше б місяців) формується резистентність вірусів

до зидовудину. Препарат призначають всередину у капсулах по 0,1 г 5-6 разів на день або по 0,2 г 3 рази на день.

Побічні ефекти. Із побічних ефектів спостерігаються анемія, нейтропенія, тромбо­ цитопенія, папиитопенія, порушення функцій ЦНС. Також можливі головний біль, зміна смаку, нудота, блювання, біль в животі, діарея, лихоманка, висипи на шкірі, пору­ шення функції нирок, печінки та підшлункової залози. Після тривалого застосування зидовудину застосовують такі препарати, як зальцитабін, ставудин. Препарати мають такий самий механізм дії та побічні ефекти, як і зидовудин. Призначають їх всередину.

40. Класифікація протипротозойних лікарських засобів.

Антипротозойними називають засоби, які вибірково діють на певні види найпро­ стіших - збудників малярії, амебіазу, лямбліозу, токсоплазмозу, лейшманіозу, три- хомоніазу, балантидіазу.

Доведено, що в організмі людини можуть паразитувати і спричиняти різні захво­ рювання понад 1000 видів найпростіших. Для лікування протозойних захворювань застосовують синтетичні засоби різної хімічної структури і деякі антибіотики. До антипротозойних відносять такі групи засобів:

1. Протималярійні засоби. 2. Препарати для лікування лямбліозу. 3. Препарати для лікування токсоплазмозу. 4. Засоби для лікування балантидіазу. 5. Засоби для лікування трихомоніазу. 6. Засоби для лікування лейшманіозу. 7. Засоби для лікування хламідіозу.

41.Протималярійні лікарські засоби. Основні принципи профілактики та лікування малярії.

Класифікація протималярійних засобів (хлорохін, примахін, хінін, піреметамін). Механізм дії.

Медикаментозна терапія малярійної коми.

Принципи застосування протималярійних засобів

На основі фармакодинамічних і фармакокінетичних особливостей сучасних про­ тималярійних засобів, біологічних та епідеміологічних особливостей розвитку збуд­ ника малярії і його переносників, лікування хворих на малярію треба здійснювати з дотриманням таких правил:

1. Починати лікування слід якомога раніше, оскільки ударної стерилізуючої хі­ міотерапії малярії не існує.

2. Лікування проводити циклами або курсами, відповідно до стадій розвитку збудників. Переривчастість лікування для деяких засобів пов’язана також з небезпекою кумуляції. Лікування проводити до повного зникнення збудників не тільки з периферичної, а й із депонованої крові.

3. Лікування повинне бути комбінованим у вигляді одночасного призначення двох або трьох протималярійних засобів з різними механізмами і з різною ло­ калізацією дії для запобігання розвитку резистентності збудників.

4. Лікувальний ефект досягається призначенням усіх препаратів, які застосову­ ють усередину; в тяжких випадках їх треба вводити підшкірно, а в загрозли­ вих - внутрішньовенно (хінгамін, хінін).

5. Перед початком лікування, особливо при парентеральному введенні препа­ ратів, обов’язково з’ясувати можливу наявність ідіосинкразії, що досягається цілеспрямованим опитуванням (анамнез), спеціальними лабораторними до­ слідженнями і діагностичними пробами.

6. Протягом двох років після вилікування проводити иротирснидивне лікуван­ ня примахіпом, особливо в період можливого зараження малярісю, оскільки імунітет до неї нестійкий.

7. До комбінованого лікування хронічних хворих на малярію обов’язково вводи­ ти гамонтоцидні засоби (ирпмахін, хлоридип) для здійснення масової проти- епідеміологічної профілактики, тобто запобігання передачі малярії від хворої до здорової людини через комара.

8. ГІрп перебуванні здорової людини в небезпечному щодо захворювання на ма­ лярію районі проводити профілактику шляхом застосування засобів, які впли­ вають на преерптроцптарні форми плазмодію (хлоридип) і гематошизонто- тропних препаратів, які запобігають нападам гарячки, в порядку ранньої терапії (хінгаміп, мефлохін). Особисту профілактику слід починати за кілька днів до прибуття до вогнища малярії, провадити протягом усього періоду перебування в ньому і ще 4-6 тижнів після його закінчення, коли зараження вже неможливе.

9. У процесі приймання протималярійних засобів систематично контролювати стан органів і систем, чутливих до протималярійних засобів.

10. Для запобігання можливих ускладнень або зменшення побічної дії лікуван­ ня має бути комплексним, поєднувати застосування протималярійних засобів з препаратами загальнозміцнювальної, гепато- і кардіопротекторної дії тощо.

Примахін (примаквіну дифосфат) відомийякпрепаратпрофілактичноїдії.

Фармакокінетика. Призначають препарат всередину. Із шлунково-кишкового тракту примахін всмоктується добре. Максимальна концентрація у крові спостері­ гається через 2 години. Виводиться примахін через нирки у вигляді метаболітів.

Примахін виявляє гістошизонтоиидну дію на латентні тканинні форми (бради- спорозоїти) збудників триденної малярії, які зумовлюють рецидиви захворювання.

Препарат також впливає на статеві форми збудників триденної і тропічної ма­ лярії, які утворюються в еритроцитах хворого. Але гематошизонтотропний ефект у примахіну незначний.

Показання: для попередження рецидивів триденної малярії, можливо чотириден­ ної малярії, і для профілактики поширення малярії через переносника. Часто при­ махін комбінують з іншими протималярійними препаратами.

Побічна дія: диспепсія, метгемоглобінемія, лейкоцитоз або лейкопенія, гострий внутрішньосудиннпй гемоліз з гемоглобінурією у випадках дефіциту глюкозо-6- фосфатдегідрогенази, біль в ділянці серця, загальна слабкість, ціаноз. Не слід при­ значати з препаратами гемолітичної дії.