36. Фармакологія протитуберкульозних препаратів різних хімічних груп (етіонамід, протіонамід,

етамбутол, піразинамід, ципрофлоксацин, офлоксацин, натрію пара-аміносаліцилат).

Побічні ефекти.

Етамбутол - похіднаетилендіаміну

Фармакокінетика. Після перорального прийому всмоктується біля 80 % етамбу- толу. Максимальна концентрація етамбутолу в крові досягається через 2 години. Препарат накопичується в еритроцитах, через 2 години після прийому концентрація етамбутолу в еритроцитах у 2 рази вища, ніж концентрація в плазмі крові. Препарат зв’язується з біками крові (10-40 %), проникає в тканини, через плаценту, надхо­ дить в грудне молоко. Період напіввиведення 3,3-3,5 год. Етамбутол екскретується переважно в незміненому вигляді, головним чином із сечею, повністю виводиться через кілька днів. Біля 10-20 % виводиться з фекаліями.

Фармакодина,міка. Проявляє туберкулостатичну дію на мікобактерії туберкульо­ зу, а також на атипові мікобактерії. Механізм дії - пригнічення нуклеїнового обміну.

Активний по відношенню до мікобактерій, які резистентні до інших протитуберку­ льозних препаратів.

Показання. Легенева та позалегенева форми туберкульозу (призначають лише в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами); інфекції, які викликані чут­ ливими атиповими мікроорганізмами.

Побічна дія. Неврит зорового нерва з порушенням сприйняття кольору, кро­ вовиливи в сітківку, запаморочення, головний біль, галюцинації, дезорієнтація, парестезії, периферичний поліневрит, реакції гіперчутливості, анорексія, печія, нудота, блювання, діарея, металевий присмак у роті, біль у животі, жовтяниця, по­ рушення функції печінки, рідко нефрит, лейкопенія, тромбоцитопенія, загострен­ ня подагри.

Фторхінолони призначають перорально, деякі можна застосовувати внутрішньо­ венно (ципрофлоксацин, пефлоксацин, офлоксации), вони добре переносяться па­ цієнтами, до них повільно розвивається стійкість мікроорганізмів.

Показання до застосування. Інфекції сечовивідних шляхів, венеричні захворю­ вання, за винятком сифілісу, ентерити, бронхіти, інфекції кісток і суглобів, шкіри

і м’яких тканин, пневмококові інфекції, у тому числі викликані пеніцнлінрезистенг- Цйми штамами, гостріш синуспт, загострення хронічного бронхіту, позалікарняні і позокоміальні (внутрішньолікарняні) пневмонії.

Найбільшою протимікробною активністю та найкращою переноспмістю володіє цппрофлоксацпн, тому його вважають еталонним хіміотерапевтичним препаратом (Кукес В. Г., 2006). Офлоксацпн має менший антибактеріальний спектр; норфлок- сацпн переважно концентрується в сечі, системної антибактеріальної активності не має, викликає більше побічних ефектів; ломефлоксацин проявляє помірну протп- туберкул ьозн у акти виість.

Побічні ефекти. Крім порушення розвитку хрящової тканини внаслідок пошкод­ ження хондроцптів епіфізів і хрящової тканини (заборонені дітям до 18 років та вагіт­ ним; у дорослих хворих, які отримували ці препарати протягом тривалого часу, не по­ мічено появи артралгій або пошкодження суглобів) фторхінолони іноді викликають:

1) диспепсичні явища — нудота, блювання, анорексія, відчуття дискомфорту (у 3-6 %хворих);

2) енцефалопатії — головний біль, запаморочення, головокружіння, розлади сну, зміни настрою (збудження, тривога, депресія), іноді судоми, оскільки хі- нолони є антагоністами ГАМК (у 1-4 % хворих);

3)алергічні реакції - шкірний висип (особливо геміфлоксацин), свербіж (у 2 % хворих). При застосуванні всіх хінолонів в умовах надмірної інсоляції може спостерігатись фотодерматит;

4) кристалурія; 5)підвищення ризику розриву ахіллового сухожилка (фторхінолони І поколін­

ня —цппрофлоксацин, норфлоксацпн, офлоксацпн), особливо у літніх паці­

єнтів або тих, що приймають глюкокортикоїди; 6) аритмія типу “пірует” —викликає моксифлоксацин, збільшуючи інтервал QT.

Фторхінолони не можна призначати разом з антацидами, які зменшують їх всмок­ тування, та з теофіліном і непрямими антикоагулянтами, рівень яких у крові під впливом фторхінолонів зростає.

Натрію парааміносаліцилат маєслабкупротитуберкульознудію.

Фармакокінетика. При нероральпому прийомі швидко всмоктується, але має по­ дразнювальну дію на травний канал. Препарат метаболізуєгься в травному каналі, екскретується з сечею.

Фармакодинаміка. Препарат має туберкулостатпчну дію лише на мікобактерії, які розмножуються.

Механізм дії: конкуренція з параамінобензойною кислотою. Показання. Лікування туберкульозу всіх форм і локалізацій. Побічна дія. Диспепсичні розлади (нудота, блювання, діарея, біль у животі, ано-

рексія). агранулоцитоз, гепатит, кристалурія, зоб з явищами гіпотиреозу, алергічні реакції (висини, лихоманка, артрити, еозпнофілія).

37. Противірусні лікарські засоби. Класифікація

Противірусними називають засоби різної хімічної будови, які перешкоджають проникненню вірусів у клітини, синтезу вірусних нуклеїнових кислот і білків, ре­ плікації вірусів.

Останніми роками зросла частота захворювань, які спричиняють віруси. Відомо близько 500 патогенних для людини видів вірусів. Доведено, що зараження віруса­ ми активує в організмі хазяїна ряд біохімічних процесів. Дія противірусних засобів спрямована на блокування цих процесів.

Для противірусних засобів характерні такі механізми дії: 1. Порушенняадсорбціївірусуійогопроникненняуклітинухазяїна(у-глобулін).

2.Порушеннявиходувірусногогеному(мідантан, ремантадин). 3. Порушення синтезу нуклеїнових кислот (зидовудин, ацикловір, відарабін). 4. Порушення синтезу вірусних білків:

- п о б у д о в и в і р і о н і в ( “з б и р а н н я ” в і р і о н і в ) ( м е т и с а з о н ) ;

- “п і з н і х " в і р у с н и х б і л к і в ( с а к в і н а в і р ) . 5. Препарати широкого спектра дії (інтерферони: лаф ерон, реаф ерон, бетаф е-

рон таін.). Зараз медицина застосовує близько ЗО противірусних препаратів. Усі вони, за ви­

нятком інтерферонів, - синтетичні препарати. Практичне значення мають такі групи противірусних засобів:

1) протигрипозні засоби; 2)протигергіетичні і протицитомегаловірусні засоби; 3) засоби, що впливають на вірус імунодефіциту людини; 4) засоби, які діють на ретровіруси і пікорнавіруси; 5) засоби, які діють на вірус натуральної віспи; 6) засоби широкого спектра дії (в тому числі при гепатитах В і С).

38. Фармакологічна характеристика препаратів, що призначають хворим на грип (ремантадин,

інтерферони (лаферон). Особливості застосування.

Класифікація:

1. Препарати,якіблокуютьвіруснийбілокМ;ремантадин, мідантан (амантадин)

2. Препарати, які блокують вірусний фермент нейраміназу: з а н а м ів ір , о с е л ь т а - м ів ір .

3. Препарати, які блокують вірусну РНК-полімеразу: р и б а в ір и н . 4.Різніпрепарати:арбідол, оксолін, інтерферони.

Р е м а н т а д и н . Фармакокінетика. Препарат легко всмоктується із шлунково-киш­ кового тракту, 10 % метаболізується у печінці, виводиться через нирки (90 % виво­ диться в незміненому вигляді шляхом секреції). Як правило, препарат добре пере­ носиться пацієнтами.

Фармакодинаміка. Препарат пригнічує вивільнення РНК вірусу грипу і проник­ нення в ядро клітини. Крім того, гальмує індукцію вірусної ДНК-залежної РНК- полімеразп, зменшує синтез вірусної РНК і білка. Крім того, препарат блокує нейра- мінідазу, перешкоджає поширенню вірусу, зв’язаного з інфікованими клітинами. Також порушується реплікація вірусу. Нейрамінідаза - глікопротеїн, розміщений на поверхні вірусів грипу типу А і В. Фермент сприяє проникненню вірусу всереди­ ну клітин-мішеней у респіраторному тракті.

Показання. Ремантадин ефекти впий щодо вірусу А (особливо А.,). Препарат та­ кож діє на вірус кліщового енцефаліту. Для профілактики грипу ремантадин при­ значають всередину по 0,05 г. Своєчасне приймання препарату на 50 % і більше знижує частоту захворювання грипом під час епідемій, а в разі захворювання ін­ фекція проходить у легкій формі. Приймання препарату через 2-3 дні після по­ чатку захворювання малоефективне, а через 5 днів - абсолютно марне. Для про­ філактики кліщового енцефаліту ремантадин призначають по 0,1 г (2 таблетки)

двічі на день протягом 3-5 днів (профілактику починають відразу ж після укусу кліща).

Побічні ефекти. Із побічних ефектів можливі диспепсія, роздратованість, голов­ ний біль, безсоння, запаморочення. Ремантадин протипоказаний вагітним, оскільки препарат виявляє тератогениий і ембріотоксичний ефекти.

Осельтамівір та занамівір є пролінами. Після всмоктування перетворюються в ак­ тивну форму.

Наименование: Лаферон (Laferon)

Фармакологическое действие: 

Лаферон обладает широким спектром биологической активности. Первостепенным является выраженное иммуностимулирующее и противовирусное действие, активация противоопухолевой защиты. Осуществляется регуляция между звеньями гуморального иммунитета и клеточного. Под влиянием препарата ускоряется дифференцировка, а также повышается активность клеток, являющихся естественными киллерами, и Т-лимфоцитов, определяющих активность течения реакций клеточного иммунитета.

Лаферон регулирует производство медиаторов воспаления, а также влияет на миграцию в очаг инфекции клеток воспаления, стимулирует фагоцитоз, нормализует динамику воспалительного процесса. Влияние препарата на экспрессию молекул в главном комплексе гистосовместимости и цитокинового спектра определяет их антиаллергический эффект.

Лаферон влияет на главные этапы репликации возбудителей внутри клеток, прекращая их размножение, обеспечивая эффективность лизиса инфекционных агентов. Также он обладает высокой антихламидийной и противовирусной активностью. Применение его в комплексе лечения инфекционно-воспалительных хронических заболеваний значительно позволяет снизить дозу антибактериальных, других препаратов, применяемых в лечении, уменьшая их токсическое системное действие и сокращая продолжительность лечения.

Показания к применению: 

Применяется Лаферон в комплексной терапии детей, взрослых при различных заболеваниях:

- вирусный гепатит В в среднетяжелой и тяжелой форме острый и хронический;

- острые бактериальные инфекции, вирусные и смешанные;

- септические заболевания вирусной природы и бактериальной, хронические и острые, в том числе сепсис;

- герпетические инфекции различной локализации: множественные герпетические высыпания, опоясывающий лишай, генитальные инфекции, кератоконъюнктивиты и кератоувеиты герпетической природы;

- хламидиоз хронический и урогенитальный;

- поражения нервной системы, сопровождающиеся поли- и монорадикулярными болевыми синдромами;

- папилломатоз гортани;

- рассеянный склероз;

- злокачественные опухоли: миеломная болезнь, меланома глаз и кожи, рак почки, молочной железы, мочевого пузыря, саркома Капоши;

• ^{гемобластозы}: волосатоклеточная, хроническая миелоидная лейкемия, злокачественная неходжкинская лимфома.