35. Фармакологія антибіотиків у лікуванні туберкульозу (стрептоміцину сульфат, канаміцин,

циклосерин, амікацин).

Аміноглікозиди практично не всмоктуються з шлунково-киш­ кового тракту. Резорбція аміноглікозидів (неоміцину, капаміцину), які зрідка вико­ ристовують для деконтамінації кишечнику, може різко зростати при запальних про­ цесах у кишечнику. Всмоктування аміноглікозидів при нанесенні на пошкоджену шкіру, наприклад, при опіках, може призвести до розвитку токсичних ефектів. З цих же міркувань аміноглікозиди не рекомендується вводити у черевну та плевральну порожнини, у суглоби, тому що звідти вони добре всмоктуються.

Для отримання резорбтивного ефекту аміноглікозиди вводять внутрішньовенно (краплинно), внутрішньом’язово, для впливу на мікрофлору кишечнику - всередину. Концентрація аміноглікозидів у плазмі крові після введення однакової дози може значно коливатися - від незначної до токсичної величини (необхідно в процесі лі­ кування контролювати їх рівень у крові). У багатьох тканинах концентрація аміно-

глікозидів становить 30-50 % від рівня в крові. Через ГЕБ вони проникають пога­ но, навіть при менінгіті. Для досягнення ефекту прп цьому захворюванні аміканин, гентаміцин, тобраміцин іноді вводять сндолюмбально. Аміноглікозпдп проникають через плацентарпнй бар’єр.

Виводяться аміноглікозпдп у незміненому вигляді через нирки шляхом клубочко- вої фільтрації, створюючи високу концентрацію у сечі. Період напіввиведення всіх препаратів цієї групи у дорослих з нормальною (функцією нирок становить 2-4 год, при нирковій недостатності він може зростати до 70 та більше годин.

Аміноглікозпдп мають здатність накопичуватись у клітинах ниркових канальців. Концентрація аміноглікозндів (за винятком стрептоміцину) у корі нирок у 100 разів перевищує їх концентрацію у сироватці крові. Навіть через 25 днів після припинення

лікування аміноглікозпдп визначаються у тканині нирок. Це, з одного боку, робить їх надзвичайно ефективними препаратами для лікування інфекцій сечових шляхів, зокрема пієлонефриту, з іншого - є підгрунтям для розвитку нефротокспчпості. Ан­ тибактеріальний ефект аміноглікозндів, які належать до дозозалежних антибіотиків, прямо залежить від їх концентрації в інфекційному вогнищі. Тому доцільнішим є одноразове введення аміноглікозндів у повній добовііі дозі: гентаміцину, нетилміци- иу та тобраміцину - 4-7 мг/кг, амікацину - 15 мг/кг - за необхідності з наступною корекцією дози після повторних визначень концентрації препаратів у крові.

Доведено, що при рН сечі 7,5 антибактеріальна активність аміноглікозндів при урологічних інфекціях зростає. Тому при їх застосуванні за цим показанням реко­ мендуються молочно-рослинна дієта та натрію гідрокарбонат (останній - до 10-15 г на добу).

При введенні аміноглікозндів 1 раз на добу відбувається істотне зростання ан­ тибактеріальної ефективності препаратів та зменшується ступінь їх накопичення у кірковому шарі нирок, а отже, і нефротоксичність.

Перевагу традиційній схемі введення (багаторазове протягом доби) аміногліко- зидів віддають при інфекційному (насамперед ентерококовому) ендокардиті, ней- тропенії, випадках, коли змінюється їх фармакокінетика, зокрема при опіках.

Застосування. Аміноглікозпдп показані прп тяжких інфекціях, що викликані чутливими до них грамнегативнпми бактеріями або стафілококами: септицемії, аб­ домінальному сепсисі, сепсисі на ґрунті інфекції органів малого таза, перитоніті та абсцесі черевної порожнини, ускладнених інфекціях респіраторного тракту, сечо­ вивідних шляхів, часто - для емпіричної терапії бактеріальних інфекцій з тяжким перебігом. Аміноглікозпдп також показані при бактеріальному ендокардиті, який викликаний ентерококами, стрептококами або стафілококами.

У перелічених випадках гептаміцин, амікацин, нетилміцин є препаратами вибору; тобраміцином краще лікувати хворих з інфекціями, спричиненими синьогнійною паличкою; амікацин слід залишити для лікування інфекцій, причиною яких є стійкі до гентаміцину мікроорганізми.

Неоміцин, мономіции використовують місцево (прп захворюваннях шкіри, очей, вух), мономіции, канаміцин - перорально (для стерилізації кишечнику перед опе­ ративним втручанням, перед застосуванням імунодепресантів, при амебіазі, у комп­

лексній терапії печінкової коми - для зменшення кількості мікроорганізмів v шлун­ ково-кишковому тракті і, відповідно, утворення аміаку).

Стрептоміцин, канаміцпн призначають хворим на туберкульоз, на туляремію, чуму.

Тривалість терапії аміноглікозидами не повинна перевищувати 7-10 днів. Для де- контамінації кишечнику їх застосовують протягом 1-2 днів.

Амікацин (лорикацин, флекселіт) заантибактеріальноюдієюпереважаєгента- міцпн та інші аміноглікозпди, особливо відносно родин Klebsiella і Providencia. Діє бактерицидно. Показаний при госпітальних формах бронхолегеневих захворювань, ендокардиті, менінгіті, перитоніті, сепсисі (в тому числі викликаному P. aemginosa), захворюваннях сечостатевої системи, шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів, інфі­ кованих опіках та ін.

Амікацин застосовують внутрішньом’язово у добовій дозі 15-20 мг/кг (1-2 ін’єкції). У тяжких випадках і при інфекціях, викликаних P. aeruginosa, препарат вводять по 500 мг 3 рази па добу або по 750 мг 2 рази па добу. Препарат має меншу токсичність порівняно з гентаміцином або тобраміцнном.

Побічний вплив аміноглікозидів серйозний. Для них характерна ототоксична, не- фротоксична дія та здатність провокувати нервово-м’язову блокаду.