32. Класифікація препаратів, що застосовуються для лікування туберкульозу.

Протитуберкульозні засоби - хіміотерапевтичні медикаменти, які пригнічують ріст, життєдіяльність, а деякі викликають загибель мікобактерій туберкульозу. Ак­ туальність проблеми подолання туберкульозу в європейському та інших регіонах планети зростає. Туберкульоз - хронічна ренидивуюча інфекція, при якій мікобак­ терії, їх токсини, продукти тканинного розпаду порушують життєдіяльність органів і систем. Виділяють легеневий і позалегеневнй туберкульоз шкіри, кісток, суглобів, сечовидільної системи тощо.

Протитуберкульозні препарати призначають тривало, застосовують комбіновану терапію, у фармакотерапію включають препарати супроводження з органопротек- торною іі імунотропною дією (кверцетин, пірпдокспну гідрохлорид, тіотриазолін тощо). Відкриття першого препарату для лікування туберкульозу - стрептоміцину сульфату - пов’язано з ім’ям американського вченого 3. Ваксмана. Стрептоміцин є антибіотиком, який продукує Actinomyces globispoms.

В основу класифікації протитуберкульозних засобів покладена їх ефектив­ ність та переносимість. До препаратів першої лінії належать: ізоніазид, рифампіиин, піразинамід, етамбутол та стрептоміцину сульфат (препарати більш активні, менш токсичні). До препаратів другої лінії належать: канаміцину сульфат, флориміцину сульфат, циклосерин, етіонамід, протіонамід, ПАСК, фторхінолони (за винятком пефлоксацину), аміноглікозиди (амікацин, ісепаміцин, дактнміции, арбекацин); по- ліпептидшпі антибіотик капреоміцин.

33. Фармакокінетика, фіармакодинаміка похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (ізоніазид).

Побічні ефекти, що виникають при тривалому використанні та шляхи їх запобігання.

Із о н іа з и д - похідна гідразиду ізонікотинової кислоти.

Фармакокінетика. Ізоніазид добре всмоктується в травному каналі, може під­ лягати активному метаболізму при проходженні крізь печінку. Після прийому все­ редину максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 1-4 години, туберкулостатична концентрація зберігається 6-24 год. Препарат рівномірно розпо­ діляється в тканинах і рідинах організму. Зв’язок з білками дуже низький: 0-10 %. Препарат проникає крізь плаценту, екскретується з грудним молоком. В печінці ізоніазид ацетилюється з утворенням К-ацетилізоніазиду, потім перетворюється в ізонікотинову кислоту та моноацетилгідразин. Швидкість перетворення генетично детермінована і зумовлена активністю М-ацетилтрансферази. Період напіввиведен- ня при швидкому ацетиліовапні 0,5-1,6 год., при повільному - 2-5 год. Екскрету­ ється нирками, переважно у вигляді неактивних метаболітів, незначна кількість ви­ водиться з калом.

Фармакодинаміка. Ізоніазид пригнічує синтез міколевих кислот, блокуючи фер­ менти, що беруть участь в їх синтезі, а також нуклеїнових кислот, порушує структу­ ру зовнішньої клітинної оболонки чутливих мікроорганізмів (рис. 18.5), конкурує з вітамінами, впливає па збудників туберкульозу, лепри, у тому числі на розташовані внутріклітинно і які активно поділяються. Може мати туберкулостатичну, тубер- кулоцидну дію. У зв'язку з тим, що синтез міколевих кислот найбільш виражено відбувається в клітинах, що ростуть, ізоніазид на них проявляє бактерицидну дію, а на клітини, які перебувають у стані спокою, - бактеріостатичну. Ізоніазид володіє

значною вибірковістю хіміотерапевтичної активності, тому що в тканинах макро­ організму і в інших мікроорганізмів міколеві кислоти відсутні.

Показання. Активний туберкульоз, найбільш ефективний при лікуванні гострих процесів. Ізоніазид призначають у комбінації з іншими протитуберкульозними за­ собами, а при змішаній інфекції - з антибіотиками широкого спектра дії, фторхіно- лонами, сульфаніламідами.

Побічна дія. Нейротоксичність у вигляді невритів, збудження, безсоння, судом, психічних порушень, розладів пам’яті, порушень рівноваги. Відзначають сухість у ротовій порожнині, нудоту, закреп, анемію, рідкі алергічні реакції. Побічна дія пов’язана з пригніченням утворення піридоксальфосфату.