27. Антибіотики групи циклічних поліпептидів (поліміксини – Поліміксин м сульфат). Механізм та спектр дії, показання до застосування, шляхи введення, побічна дія.

Поліміксину М сульфат використовують зовнішньо та всередину. Місцеве при­ значення препарату (у вигляді розчину або лініменту) проводять при гнійних ранах, інфікованих опіках, виразках, пролежнях, запальних процесах очей та вух, абсцесах тощо, спричинених P. aeruginosa та іншою грамнегативною мікрофлорою. Таблетки поліміксину М сульфату призначають при колітах, ентероколітах, гастроентеритах, викликаних чутливою мікрофлорою, при підготовці хворого до операції на шлунко­ во-кишковому тракті. Парентерально препарат ніколи не використовують.

Навіть при місцевому і внутрішньому призначенні препаратів поліміксину необ­ хідно стежити за функцією нирок.

28. Фармакологія лінкозамідів (лінкоміцин, кліндаміцин), глікопептидів (ванкоміцин, тейкопланін), фузидину натрію, антибіотиків різних хімічних груп (мупіроцин).

Допрепаратівгрупилінкозамідівналежатьлінкоміцин (лінкоцин) ійогохлоро­ ванапохідна- кліндаміцин (далацин, кліндагексал).

Кліндаміцин має вищу антибактеріальну активність та біодоступність, порівняно з лінкоміцином.

Механізм дії. Обидва препарати діють бактеріостатично - інгібують синтез біл­ ків мікробної клітини шляхом зв’язування 50S субодиниць рибосом та гальмуван­ ня включення транспортної РНК до комплексів рибосома-іРНК. При збільшенні концентрації проявляють бактерицидну дію відносно стафіло-, стрептококів та ана­ еробів. Мають постантибіотичний ефект відносно чутливих мікроорганізмів, що пов’язано з їх тривалою фіксацією на рибосомах мікробних клітин. Під дією цих антибіотиків полегшується фагоцитоз і внутрішньоклітинне знищення бактерій, зменшується продукція бактеріальних ендотоксинів, чим иопереджується розвиток ендотоксичного шоку.

Спектр дії включає більшість грампозптивних аеробних коків (активність клін- даміцину в 5-8 разів вища, ніж у лінкоміцину), в тому числі стрептококи груп А, В, С, G, S. pneumoniae, стафілококи (в тому числі ті, які продукують пеніциліназу) та ін., за винятком Е. faecalis та Е. faeciurn. Найбільше практичне значення має ви­ сока активність препаратів відносно ряду грампозптивних та грамнегативних анае­ робів, зокрема Actinomyces spp., В. Jragilis, В. melaninogenicus, Peptostreptococcus spp.,

Peptococcus spp., C. perfringens, C. tetani. He діють на ентеробактерії, легіонели, міко- плазму пневмонії, С. difficile.

Фармакокінетика. Антибіотики добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті (біодоступність лінкоміцину становить 30-50 %, кліндаміцину - близько 90 %). Приймання їжі зменшує біодоступність лінкоміцину до 5 %, але не впли­ ває на всмоктування кліндаміцину. Проникають в усі рідини та тканини організму (кісткову, харкотиння, плевральну, перитонеальну, жовч тощо), створюють високі концентрації у вогнищах запалення та деструкції (абсцеси, емпієми, трофічні ви­ разки), не проходять через ГЕБ. Лінкоміцин і особливо кліндаміцин мають здат­ ність активно транспортуватись у поліморфноядерні лейкоцити і макрофаги. При цьому внутрішньоклітинна концентрація кліндаміцину перевищує позаклітинну в 40 разів.

Метаболізуються препарати в основному в печінці, виводяться через нирки.

Показання до застосування. Клінічне значення лінкозамідів насамперед визнача­ ється їх активністю при інфекційних процесах, які викликані змішаною аеробно- анаеробною флорою, стафілококами, в тому числі деякими метицилінорезистент- нимп штамами, анаеробною флорою, яка продукує (3-лактамазп. Вони показані при процесах, спричинених анаеробними мікроорганізмами (у комбінаціях з іншими антибактеріальними засобами), при ородентальному сепсисі, рецидивуючих тонзи- лофарингіті, середньому отиті, синуситі, аспіраційній пневмонії іі абсцесах легень, емпіємі плеври, при внутрішньоабдомінальному сепсисі та інфекційних захворю­ ваннях жіночої статевої сфери (які не передаються статевим шляхом і звичайно ви­ кликаються анаеробними мікроорганізмами), при стафілококових інфекціях кісток і суглобів, інфекціях шкіри та м’яких тканин.

Добова доза лін комі цину становить 1,8 г (при тяжкому перебігу інфекцій до 2,4 г), кліндаміцину - 1,2-1,8 мг (у тяжких випадках до 2,7 г) у 3-4 ін’єкції. Перорально кліндаміцин використовують по 150-450 мг кожних 6 год. Застосовують препара­ ти здебільшого внутрішньовенно краплинно, вводять 4 рази на добу. Кліндаміцин можна вводити інтратекально по 1-2 мг.

Побічна дія лінкозамідів. Нудота, блювання, біль у животі, пронос при застосу­ ванні лінкозамідів спостерігаються у 10-30 % випадків, в 1-2 % хворих розвиваєть­ ся гісевдомембранозний коліт (особливо при поєднанні лінкозамідів з аміногліко- зидами).

Лінкозаміди можуть призводити до порушення функції печінки, жовтяниці; тран- зиторних гранулоцито-, тромбоцитопенії.

При швидкому внутрішньовенному введенні препаратів, особливо лінкоміцину, можливий нервово-м’язовий блок з пригніченням ізупинкою дихання, розлади функ­ ції серцево-судинної системи (падіння артеріального тиску, аритмія та зупинка сер­ ця). Допомога у такому випадку полягає у внутрішньовенному введенні фізостигміну і препаратів кальцію. При внутрішньовенному введенні можливий тромбофлебіт.

Лінкозаміди можна використовувати при вагітності та лактації, у дітей, в тому числі недоношених. Відносними протипоказаннями до їх призначення є порушення функції шлунково-кишкового тракту, в тому числі в анамнезі (неспецифічний ви­ разковий коліт, хвороба Крона, ентероколіт при застосуванні антибіотиків). Лінко­ заміди не рекомендують використовувати при нейроінфекціях.

Комбіноване застосування лінкозамідів з р-лактамами, азтреонамом, рифампіци- ном, фторхінолонами та аміноглікозидами здійснюють при найтяжчих формах ін­ фекційних процесів.

Не бажано поєднувати лінкозаміди з макролідами та хлорамфеніколом, тому що при цьому зменшується антибактеріальна дія лінкозамідів.

Лінкозаміди можуть загальмовувати метаболізм міорелаксантів, засобів для нар­ козу, опіоїдних анальгетиків, що призводить до посилення їх дії і є небезпечним з огляду на виникнення нервово-м’язової блокади і зупинки дихання

29.Протигрибкові (протимікозні) лікарські засоби (полієни (амфотерицин В, ністатин), імідазоли (кетоконазол, клотримазол, сертаконазол), тріазоли (флуконазол, ітраконазол), аліламіни (тербінафін). Класифікація.

Механізм дії ністатину і леворину пов’язаний із процесами порушення проникності клітинної мембрани грибів. Пре­ парати призначають всередину у великих дозах для лікування уражень шлунково- кишкового тракту кандидами або з профілактичною метою під час терапії антибіо­ тиками широкого спектра дії. При ураженнях кандидами слизових оболонок рота та статевих органів антибіотики застосовують у вигляді спринцювань, зрошень, свічок.

Н іс т а т и н добре переноситься хворими. Це препарат з низькою токсичністю. Із по­ бічних ефектів можуть спостерігатися диспепсичні розлади.

Іт р а к о н а з о л - похідна тріазолу. При призначенні препарату всередину добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту і майже не проникає через гематоенце­ фалічний бар’єр. Ітраконазол зазнає метаболічних змін у печінці. Утворені метабо­ літи та незмінений препарат виводяться через нирки. Із побічних ефектів характерні

диспепсичні розлади, головний біль, порушення функції печінки, алергічні реакції.

Один із основних препаратів для лікування системних мікозів - а м ф о т е р и - ц и н В ( ф у н г із о н ) , який є полієновим антибіотиком, продуктом Streptomycesnodosum. Фармакокінетика. Препарат практично не всмоктується із шлунково-кишково­

го тракту. Через гематоенцефалічний бар’єр антибіотик не проникає. Близько 95 % циркулюючого у крові амфотерицину В зв’язується з білками плазми. Основне міс­ це біотрансформації - печінка. Виведення амфотерицину В відбувається повільно (за тиждень близько 20-40 % введеної дози) нирками.

Фармакодинаміка. Механізм дії амфотерицину пов’язаний з порушенням транс­ портної функції та проникності клітинної мембрани грибів. Селективність проти­ грибкової дії препарату зумовлена тим, що амфотерицин взаємодіє з основним лі­ підом стінки грибів - ергостеролом. Основним ліпідом клітин людини та бактерій є холестерин. Препарат спричиняє фунгістатичний ефект і не впливає на бактерії, рикетсії та віруси.

Показання. Гістоматоз, кокцпдіоїдоз, вісцеральні форми кандидомікозу, бластомі­ кози, глибокий генералізований трихофітоз. Вводять амфотерицин В внутрішньо­ венно, у порожнини тіла, застосовують інгаляційно і місцево. Амфотерицин В ви­ являє високу токсичність. Через це препарат вводять внутрішньовенно лише у випадках, коли мікоз загрожує життю пацієнта. Препарат розчиняють 5 % розчином глюкози і вводять внутрішньовенно крапельно протягом 3-6 годин. Введення про­ водять через день або двічі на тиждень.

Побічні ефекти. Із побічних ефектів типові головний біль, лихоманка, диспепсія, зниження артеріального тиску, нефротоксичність, анемія, гіпокаліємія, порушення функції печінки, нейротоксичність, тромбофлебіти, алергічні реакції. Амфотери­ цин В протипоказаний при захворюваннях печінки та нирок.

30.Фармакологічна характеристика антибіотиків полієнової структури та протигрибкових препаратів інших груп. Показання до застосування, побічна дія. Протигрибкові засоби різних груп (деквалінія хлорид, леворин, міконазол, натаміцин). Показання. Побічна дія.

Л е в о р и н - токсичніший препарат, але він краще, ніж ністатин, проникає у жовч. Застосовується також для лікування хворих на трихомоноз, при аденомі передміху­ рової залози. Водорозчинний препарат леворину (леворину натрієва сіль) застосо­ вують у вигляді аерозолю, промивань, істиляцій, у вигляді тампонів, клізм. Леворин можна призначати в комбінації з ністатином і декаміном. Стійкість до нього розви­ вається повільно, але вона перехресна (до ністатину і амфотерицину).

Побічна дія: висипання, набряки, бронхоспазм, кашель, підвищення температури тіла, алергія, еозинофілія.

М іконазол (гінезол) - похідна імідазолу. Міконазол застосовують місцево прп ураженні слизової оболонки піхви дріжджоподібнимп грибами і для лікування дер­ матомікозів. Крім того, при дерматомікозах цей препарат призначають також всере­ дину і внутрішньовенно, а під час лікування глибоких мікозів - внутрішньовенно і субарахпоїдально. Міконазол може стати причиною багатьох побічних ефектів: тромбофлебітів, нудоти, анемії, гіперліпідемії, гіпонатріємії, лейкопенії, алергічних реакцій.

Натаміцин (пімаф уцин) - полієновий антибіотик з широким спектром проти­ грибкової дії. Високочутливі до дії пімафуцину патогенні дріжджеподібні гриби роду Candida, менш чутливі - дерматофіти. Пімафуцин застосовують місцево під час лікування кандидозів шкіри та слизових оболонок. При кандидозі статевих органів у жінок препарат застосовують у супозиторіях, при кандидозі кишечнику призначають всередину у таблетках 4 рази на день. При дерматомікозах пімафуцин призначають у комбінації з гризеофульвіном. Пімафуцин —малотоксичний препа­

рат, але він може стати причиною диспепсичних розладів, відчуття печіння на місці застосування.

31.Класифікація протисифілітичних препаратів. Загальна характеристика протисифілітичних засобів. Особливості використання антибіотиків (пеніцилінів, макролідів, цефалоспоринів), препаратів бісмуту (бійохінол) в лікуванні сифілісу.

Протисифілітичними є засоби, що застосовуються для лікування сифілісу з ме­ тою вибіркового впливу на його збудник бліду трепонему. На­ лежать до групи нротиспірохетозних засобів, які призначають також для лікування інших спірохетозів (наприклад, поворотного тифу) і леитоспірозів.

Класифікація протисифілітичних засобів За походженням протисифілітичні засоби поділяють на:

1. Антибіотики: • препарати бензилпеніциліну (солі бензилпеніциліну — натрієва, новокаїно­

ва. бензатинова або біцилін-1) та інші пепіцилінові антибіотики (ампіцилін,

о к с а ц и л ін ); • пефалоспорппп (цеф азолін, цеф тріаксон); • макролідитаазалідп(еритроміцин, джозаміцин, азитроміцин); • тетрацикліни (доксициклін).

2. Синтетичні сполуки: • Препаративісмуту(бійохінол, бісмоверол).

За ефективністю протисифілітичні антибіотики поділяють на 3 групи: 1. Основні засоби (І ряду).

2. Альтернативні засоби (II ряду). 3. Резервні засоби. Препарати вісмутуК.омплексні препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол) є специфічними протисифілітичними препаратами —діють лише на бліду трспоне- му і не проявляють широкої антибактеріальної дії. Тип антибактеріальної дії бакте­ ріостатичний (трепонемостатичний тип дії). Механізм дії зумовлений блокуванням сульфгідрильних груп (SH-грун) ферментів мікроба. За активністю та швидкістю настання ефекту препарати вісмуту поступаються антибіотикам.

Б ій о х ін о л (biiochinolum) є 8 % суспензією йодовісмутату хініну в нейтралізованій персиковій олії, тобто містить вісмут (Ьі), йод (іо) і хінін (chin) у персиковій олії (оі). Він володіє додатковими протизапальними і розсмоктувальними ефектами. Його ви­ пускають у флаконах для парентеральних (внутрішньом’язових) ін’єкцій по 100 мл. Вводять внутрішньом’язово по 2 (3) мл 1разу 2 (3) дні, тобто з розрахунку 1мл надень.

Побічні ефекти: гінгівіт, стоматит, поява сірої облямівки по краю ясен (вісмутова кайма), сірі плями на видимих слизових оболонках, коліт, діарея, дерматит, нефро­ патії (відносно часті, звичайно проходять після відміни препарату), гепатит. При застосуванні препаратів вісмуту необхідно стежити за станом слизової оболонки по­ рожнини рота, функцією нирок і печінки.