9. Механізм протимікробної дії препаратів барвників (діамантовий зелений, метиленовий синій, етакридину лактат). Фармакологічна характеристика препаратів. Показання до

застосування.

До цієї групи належать препарати з різною хімічною структурою, серед яких д іа ­ мантовий зелений та метиленовий синій виявляють активність переважно стосов-

по грампозитивної мікрофлори. Е т а к р и д и н у л а к т а т має достатній протимікробний вплив як на грамгіозитивну, так і на грамнегативну мікробну флору. Механізм дії: катіон барвника витісняє водень зі сполук, необхідних для життєдіяльності мікро­ організмів. При цьому також воші утворюють важкорозчинні комплекси з кислими групами медіаторів і амінокислот, порушують обмін речовин мікроорганізмів. Пре­ парати проявляють головним чином бактеріостатичну дію. Вони посідають проміж­ не місце між антисептичними та хіміотерапевтичними засобами.

Протимікробну дію має діамантовий зелений. Він згубно діє на культуру золо­ тистого стафілокока у водному середовищі в концентрації 1 : 10 000 000. У вигляді 1- 2 % водного або спиртового розчину його застосовують для лікування піодермії, блефариту, мікротравми. Антибактеріальна активність препарату зростає у лужному середовищі, але значно знижується у присутності органічних речовин (сироватки).

До похідних акридину належить етакридину лактат. Етакридину лактат (0.1- 0,2 % розчин) застосовують для лікування запальних процесів слизової оболонки (полоскання, змащування), широко використовують у хірургічній, гінекологічній, урологічній, офтальмологічній, дерматологічній практиці. Препарат малотоксич­ ний, його активність також збільшується у лужному середовищі. Білок та інші ор­ ганічні речовини на протимікробну активність етакридину лактату не впливають.

Дещо поступається перерахованим препаратам за протимікробною активністю метиленовий синій. Його0,5-2%розчинивикористовуютьприлікуванніафтозного стоматиту (для змащування афт), опіків, інших запальних процесів шкіри і слизової оболонки. Він є добрим акцептором і донатором водню в організмі, тому застосову­ ють його для лікування деяких отруєнь як протиотруту. Так, у випадку отруєння ціанідами вводять внутрішньовенно 1 % водний розчин метиленового синього або

1 % ііого розчин у 25 % розчині глюкози. Метиленовий синій призначають також при отруєнні нітратами (метгемоглобіноутворювачами).

10. Антисептики - похідні аліфатичного ряду. Фармакокінетика, фармакодинаміка формальдегіду.

Побічна дія. Механізм протимікробної дії спирту етилового.

Ф о р м а л ь д е г ід у медичній практиці застосовується у вигляді 40 % розчину, який має назву формаліну. Формальдегід та формалін мають виражену протимікробну активність, що пояснюють легким проникненням препаратів у клітини і здатністю спричинювати дегідратацію та коагуляцію білків, яка зумовлює загибель мікроор­ ганізмів. Формальдегід відзначається в’яжучою, дубильною, дезінфікуючою дією. Здатність препарату забирати воду з поверхневих шарів клітин призводить до ущільнення і висихання шкіри. Для лікування надмірної пітливості застосовують 3-5 % розчин формаліну - ф о р м ід р о н . Для дезінфекції рук і приміщень використо­ вують також мильний розчин формальдегіду - л із о ф о р м .

У медичній практиці застосовують переважно с п и р т е т и л о в и й як антисептичний, подразнюючий та припікаючий засіб. Антимікробний механізм пов’язаний як із дегідруючою властивістю спирту, так і з його здатністю денатурувати білок. Най­ більшою мірою виражена протимікробна дія у 70 % спирту. У вищій концентрації через утворення щільних геліфіковапих плівок активність ііого може бути нижчою. За відсутності в середовищі білків 80-90 % спирт набуває вищої антибактеріальної активності. 70 % розчин спирту етилового використовують для приготування анти­ септичних та анестезуючих препаратів, настойок, екстрактів. Широко застосовують спирт етиловий для дезінфекції рук (70 %), операційного поля (40-70 %), інстру­ ментів (96 %).

При надходженні в організм па більшість органів та систем спирт етиловий діє двоетапно: викликає збудження та пригнічення функції ЦНС, тахі- та брадикардію, підвищення та пониження артеріального тиску, може спочатку посилювати секре­ цію залоз травного каналу, потім пригнічувати її.

11.Фармакологія поверхневоактивних речовин. Механізм дії, показання до застосування

детергентів (етонію, декаметоксину, хлоргексидину біглюконату, мірамістину).

Цю групу складають препарати хлору і йоду. Препарати йоду, що застосовуються як антисептики, можна поділити на групи:

1. Ті, що містять елементарний йод (розчин йоду спиртовий, розчин Люголя). 2. Органічні препарати йоду, що повільно вивільнюють йод (йоддицерин,

повідон-йод, йодоформ, йодинол). Механізм дії: препарати йоду заміщують атоми водню біля атома азоту в аміногру­

пах білкових молекул, що викликає денатурацію білка та загибель мікроорганізмів.

Одним із найшпрше застосовуваних лікарських засобів є хлоргексидину біглю - к о н а т . Він має властивості препаратів хлору та детергентів, проявляє швидку ви­ ражену антибактеріальну та фунгіцидну дію. Препарат володіє швидким бактери­ цидним ефектом по відношенню до грампозитпвних і грампегативиих бактерій (не впливає на кислотостійкі форми останніх), мікробних спор, вірусів, найпростіших, грибів, слабко впливає на деякі види протею та палички синього гною, активний по відношенню до трепонем, гонококів, трихомонад. Завдяки своїй стабільності після обробки шкіри рук хірурга, операційного поля продовжує проявляти бактерицид­ ний ефект.

Показання: для обробки операційного поля, рук хірурга, інструментарію, при гнійно-септичних процесах (промивання операційних ран, сечового міхура), дезінфекції опікової поверхні, для профілактики венеричних захворювань (сифіліс, гонорея, трихомоніаз). У вигляді таблеток призначають для розсмоктування при ін­ фекційно-запальних захворюваннях порожнини рота і глотки. Входить до складу таблеток для розсмоктування анти-ангін ф ормула разом із тетракаїном та кисло­ тою аскорбіновою. Є у складі вагінальних супозиторіїв г е к с и к о н для призначення в гінекології та венерології. Препарат входить до складу к о р с о д и л у для лікування запальних процесів у порожнині рота і глотці.

Побічна дія: при обробці рук хірурга можлива сухість, свербіж шкіри, дерматити.

12. Сульфаніламідні препарати (фталазол, сульфадимезин, сульфацил-натрій,

сульфадиметоксин, сульфапіридазин, сульфален). Класифікація.

Сульфаніламіди є похідними аміду сульфанілової кислоти (иараамінобензол- сульфаміду), структурного аналога параамінобензойної кислоти (ГІАБК)

Класифікація сульфаніламідних препаратів за фармакокінетичними характерис­ тиками:

1. Сульфаніламіди для резорбтивної дії, які добре всмоктуються у травному каналі. 1.1. Короткої дії (період иапіввиведення менше 6 годин) - сульфаніламід

(стрептоцид, або білий стрептоцид); сульфадимідин (сульфадимезин).

1.2. Сульфаніламіди середньої тривалості дії (період напіввиведеппя менше 10 годин): сульфаметоксазол, входить до складу комбінованого препарату

ко-тримоксазол. 1.3. Тривалої дії (період иапіввиведення 24-28 год.) - сульфадиметоксин. 1.4. Надтривалої дії (період иапіввиведення більше 48 год) - сульфален.

2. Сульфаніламіди, що погано всмоктуються та діють у кишечнику: фталазол. 3. Сульфаніламіди для місцевого застосування: сульфацетамід (сульфацил на­

трію), сульфазин срібла (сульфаргін), сульфадіазин срібла (дермазин).

4. Комбіновані препарати сульфаніламідів. 4.1. З кислотою саліциловою: салазосульфапіридин (сульфасалазин), са-

лазодиметоксин. 4.2. З триметопримом: бісептол (ко-тримоксазол, бактрим).

Препарати, що містять срібло, - сульфазин срібла (сульфаргін), сульфадіазин срібла (дермазин), активні у відношенні до багатьох збудників ранових інфекцій.

Механізм дії сульфаніламідів — типовий приклад конкурентного антагонізму. Сульфаніламіди переносяться в бактеріальну клітину тими ж транспортерами, які переносять ГІАБК, що, відповідно, зменшує кількість вільних переносників ПАБК. У подальшому сульфаніламіди конкурують з ПАБК за активний центр ферменту дигідроптероатсинтетази, вступають в реакцію утворення дигідроптероєвої кисло­ ти, утворюючи нефункціональні аналоги фолієвої кислоти. Блокується подальший

сінтез пуринів і піримідинів та ріст і розмноження бактерій (рис. 18.3). У зв’язку з тим, що в клітинах макроорганізму не відбувається синтез фолієвої кислоти, а лише утилізація дигідрофолієвої кислоти, препарати не впливають на утворення пуринів і піримідинів в організмі хворого.

Спорідненість рецепторів та ферментів більшості мікроорганізмів до сульфа­ ніламідів менша за спорідненість до ПАБК, тому для гальмування росту мікробів необхідні значно більші концентрації сульфаніламідів, ніж ПАБК. При лікуванні сульфаніламідами на початку курсу лікування необхідно застосовувати ударні (на­ вантажувальні) дози препаратів, а потім постійно підтримувати високі концентрації препаратів (принцип раціональної сульфан'їламідотерапії).

Протимікробну дію сульфаніламідів пригнічують лікарські засоби, які за хіміч­ ною будовою є похідними ПАБК (наприклад, новокаїн, новокаїнамід). Фармаколо­ гічний ефект препаратів також зменшується в рані за наявності запалення, гною і тканинної деструкції, внаслідок присутності високих концентрацій ПАБК.

13. Фармакокінетика та фармакодинаміка сульфаніламідів. Показання до застосування Побічна

дія та шляхи її запобігання. Порівняльна характеристика препаратів.

Показання до застосування сульфаніламідів.

I. Гіероральне застосування резорбтивних сульфаніламідів: 1.1. Лікування інфекцій сечовивідних та жовчовивідних шляхів. 1.2. Профілактика менінгококової інфекції. 1.3. Лікування інфекцій, викликаних нокардіями. 1.4. При наракокцидіомікозі. 1.5. Лікування токсоплазмозу та малярії. 1.6. При трахомі та орнітозі. 1.7. Профілактика чуми.

II. Місцеве застосування: 2.1. Для лікування бактеріальних кон’юнктивітів, у допоміжному лікуванні тра­

хоми, а також для їх профілактики, у тому числі для профілактики гонорей­ них блефаритів (бленорея) у новонароджених застосовують у вигляді ЗО % або 20 % розчинів та ЗО % очних мазей сульфацетамід (сульфапил натрію).

2.2. Срібні солі сульфаніламідів використовуються місцево у вигляді мазей, кре­ мів при опіках, трофічних виразках та пролежнях.

Побічні ефекти сульфаніламідів.

1. Алергічні реакції —найчастіші ускладнення, особливо часта шкірна висипка, іноді з підвищенням температури. Зрідка —більш небезпечні ефекти, зокре­ ма синдром Стівенса - Джонсона (мультиформна еритема із високим рівнем смертності), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла) —некроз всіх шарів шкіри з їх відшаруванням, ураженням внутрішніх органів та частим (25 %) летальним наслідком.

2. Кристалурія із пошкодженням ниркових канальців та появою симптомів нир­ кової кольки.

3. Ураження клітин крові (порушення гемопоезу—) лейкопенія, агранулоцитоз, анластична і гемолітична анемії (остання розвивається при вродженому де­ фіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). Необхідно контролювати картину крові при прийманні сульфаніламідів.

4. Білірубіпова енцефалопатія —гіпербілірубінемія у новонароджених.

5. Дисбактеріоз. 6. Фоточутливі реакції.

14. Комбіновані препарати сульфаніламідів (ко-тримоксазол).

Комбінація сульфаніламідів з триметопримом - ко-тримоксазол (бісептол, бак- трим). Містить сульфаніламід середньої тривалості дії сульфаметоксазол та три- метоприм.

Показання до застосування. Ко-тримоксазол є препаратом вибору для лікування пневмоцистної пневмонії; токсоплазмозу; шпгельозного ентериту; сальмонельозних інфекцій, що стійкі до ампіциліну і хлорамфеніколу; середнього отиту; ускладнених інфекцій нижніх та верхніх відділів сечовивідних шляхів; простатиту, лістеріозу, шанкроїду, меліоїдозу. Є препаратом другого ряду при лікуванні інфекцій, викли­ каних золотистим стафілококом. Препарат призначають по 2 таблетки двічі на день кожні 12 год. Такі дози можуть бути достатніми для тривалого гальмування хроніч­ них інфекцій сечовивідних шляхів. Як засіб хіміопрофілактики рекурентних (ре- цидивуючих) інфекцій сечовивідних шляхів (особливо у жінок для попередження посткоїтальної інфекції) можна застосовувати 1 таблетку 2 рази на тиждень впро­ довж багатьох місяців.

15.Синтетичні протимікробні лікарські засоби. Похідні хіноліну (нітроксолін, кислота

налідиксова). Класифікація, механізм дії, показання до застосування, побічні ефекти. Характеристика препаратів. Особливість застосування в медичній практиці похідних фторхінолону (офлоксацин, ципрофлоксацин).

До цієї груші належать різні хімічні сполуки, синтезовані пізніше, ніж сульфані­ ламідні препарати, які відрізняються від них і антибіотиків будовою, механізмом та спектром антибактеріальної дії. До цієї групи відносяться:

1. Похідні хіполону. 2. Похідні нітрофурану. 3. 8-окспхінолінп. 4. Оксазолідинони. 5. Похідні нафтпридпну. 6. Похідні хіноксаліну. 7. Похідні імідазолу.

Похідни хіноліну.

Механізм протимікробної дії. У молекулі кожного похідного хінолонів є фраг­ мент пірпдону, який визначає основний механізм їх антимікробної дії. За рахунок цього фрагменту відбувається блокування специфічних, життєво важливих для бактерій ферментів регуляції нормальної роботи генетичного апарату - ДНК-гхрази (топоізомерази II типу та топоізомерази IV типу). ДНК-гіраза закручує і розкру­ чує суперспіраль ДНК у процесі транскрипції і реплікації, зчитування генетичної інформації та поділу клітин. Таким чином, фермент здійснює упорядковану укладку бактеріальної хромосоми, довжина якої у розкрученому стані складає біля 1000 мкм, а розмір самої бактеріальної клітини - всього лише 1 мкм (Люльман X. та ін., 2008). Під дією ферменту з ниток хромосом утворюються петлі шляхом розривів і зшиван­ ня кінців без обертання всієї нитки ДНК. Хінолони проявляють бактерицидну дію за рахунок потужної і вибіркової блокади ДНК-гірази, внаслідок чого нитки ДНК мікроорганізмів не зшиваються і життєдіяльність мікробної клітини порушується. При низьких концентраціях хінолонів розвивається бактеріостатичний ефект.

Характеристика хінолонів І покоління. До хінолонів І покоління високочут­ ливі грамнегативні бактерії, крім синьогнійної палички. Піпемідова кислота воло­ діє більшим спектром дії, ніж інші препарати, тому її можна призначати при не­ чутливості грампегативної мікрофлори (навіть синьогнійної палички) до інших препаратів.

Препарати добре всмоктуються з IIIКТ, при цьому оксолінієва кислота краще, ніж налідиксова, хоча перша переноситься хворими гірше. Хінолони міцно зв’язуються з білками плазми крові, тому погано проникають в тканини. Швидко виводяться з сечею, де створюються терапевтичні концентрації препаратів.

Показання до застосування. Враховуючи параметри фармакокінетики, пі пре­ парати використовують тільки для лікування інфекцій сечовивідних шляхів, зо­ крема гострого циститу, уретриту, простатиту, а також для профілактики частих їх рецидивів (зокрема у жінок) по 400 мг 2 рази на добу. При цьому слід пам’ятати, що ці препарати не слід призначати при гострому пієлонефриті. Піпемідову кислоту застосовують також як місцевий уроантисептик у супозиторіях по 200 мг на ніч про­ тягом 7-10 днів..

Побічні ефекти хінолонів І покоління. Можливі розвиток алергічних (шкірна висипка) та диспепсичних (нудота, блювання, діарея, болі в ділянці шлунка) реак­

цій, фотодерматозів, енцефалонатій (внаслідок пригнічення рецепторної дії ГАМК виникають головний біль, порушення сну, тремор, тривожність, у великих дозах можливі судоми), токсичне ураження печінки.