5. Антисептична та дезінфікуюча дія препаратів кислот та лугів (кислота борна, розчин аміаку).

ротимікробна активність неорганічних і органічних кислот істотно залежить від ступеня дисоціації. Неорганічні кислоти проявляють більш виражену дію порівня­ но з органічними, оскільки легко дисоціюють. Протимікробна активність також за­ лежить від аніона іі здатності кислот розчинятися в ліпідах. Легко проникають у клітину борна, молочна, оцтова кислоти, які мають високу ліпоїдотропність. Зсув рН у кислий бік несприятливо діє на мікроорганізм, тому що відбувається денату­ рація білка протоплазми мікробної клітини. Взаємодіючи з білками шкіри та сли­ зових оболонок, кислоти утворюють щільні, нерозчинні альбумінати, справляючи протимікробний, протизапальний, фунгіцидний ефекти. У великих концентраціях припікають тканини (коагуляиійиий некроз).

К и с л о т а б о р н а має антисептичну та фунгістатпчну активність, проявляє проти- педикульозну та в’яжучу дію, у 5 % розчині інгібує процеси фагоцитозу.

Показання: дерматит, піодермія, мокра екзема, кон’юнктивіт, опрілості, гострий та хронічний отит, кольпіт, педикульоз.

Побічна дія: при всмоктуванні з шкіри і слизових оболонок можлива нудота, блю­ вання, діарея, головний біль; місцево - висипи.

Розчин аміаку як антисептик призначають для обробки рук хірурга. Він також рефлекторно стимулює дихальний центр при запамороченні. Прийом розчину амі­ аку в краплях усередину рефлекторно викликає блювання при отруєнні алкоголем.

6. Фармакологія препаратів солей важких металів ртуті (ртуті дихлорид), свинцю, срібла (срібла нітрат), вісмуту, міді, цинку. Ряд Шмідеберга. Механізм дії. Побічні ефекти препаратів солей важких металів. Гостре отруєння. Допомога при гострому отруєнні солями

важких металів, принципи антидотної терапії.

Бактерицидна дія солей важких металів пов’язана з утворенням альбумінатів при взаємодії з білками тканин. Фармакологічний ефект під час дії солей важких мета­ лів на тканини залежить від властивостей металу, кислотного залишка, концентра­ ції солі, ступеня дисоціації, розчинності, від того, як сильно виражена денатурація білків. Солі важких металів можуть спричинити геліфікацію (ущільнення) білків на поверхні клітини, тобто справляти в’яжучий вплив, при цьому утворюється плівка, проявляється протизапальна дія. Солі важких металів здатні подразнювати нервові закінчення та тканини. Крім того, солі важких металів можуть викликати денату­ рацію білків значної маси тканин і мати припікаючу дію (аж до некрозу). Бактери­ цидна дія солей важких металів залежить від ступеня їх дисоціації і концентрації іонів металу в розчині. Сила протимікробної дії препарату залежить від щільності

утвореного альбумінату. Під час утворення пухких альбумінатів метал може віль­ но проникати в глибину тканини, пошкоджуючи її. Щільні альбумінати обмежують проникнення металів у клітину. За щільністю утворених альбумінатів важкі метали розташовуються в такій послідовності (за зменшенням): алюміній, свинець, вісмут, залізо, мідь, цинк, срібло, золото, ртуть (ряд Шмідеберга). Алюміній та свинець

утворюють щільні альбумінатн, ртуть - пухкі альбумінати, інші метали залежно віл концентрації можуть утворювати як щільні, так і пухкі альбумінати.

Солі перших трьох металів (алюмінію ацетат, свинцю ацетат і вісмуту нітрат основний тощо) мають переважно в’яжучу та слабку протимікробну дію. Місцевий ефект значною мірою залежить від концентрації солі. Так, препарати міді й цин­ ку (міді сульфат, цинку сульфат) у малих концентраціях (0,25-0,5 %) виявляють в’яжучу дію і застосовуються в офтальмології, урології, а у великих (10-20 %) є припікаючими засобами. Цинку окис застосовують у вигляді мазі, присипок для лікування, профілактики дерматиту, інших пошкоджень шкіри. В’яжучу (до 2 %) іі припікаючу (до 5 %) дію має срібла нітрат (ляпіс). Призначають срібла нітрат для лікування виразок шкіри, ерозій, при ураженнях слизових оболонок очей (трахома, кон’юнктивіт), концентровані розчини застосовують для припікання грануляцій. У клініці також застосовують препарат колоїдного срібла (коларгол) і білковий пре­ парат срібла (протаргол), якими лікують гнійні рани та змащують уражену запаль­ ним процесом слизову оболонку.

Найсильнішими антисептиками цієї групи є препарати ртуті (ртуті дихлорид, ртуті амідохлорид, ртуті оксид жовтий). Ртуті дихлорид (сулему) раніше застосо­ вували для дезінфекції білизни іі інших предметів догляду за хворими, крім мета­ левих (сулема зумовлює корозію металів).

При тривалому застосуванні солей важких металів може з’явитися цитотоксичний ефект, зумовлений блокадою тіолових ферментів у тканинах. У разі резорбції важких ме­ талів, особливо солей ртуті, які легко всмоктуються, може розвинутися гостре отруєння, що проявляється хімічним опіком слизової оболонки травного каналу, пригніченням ЦНС, послабленням серцевої діяльності, колапсом, тяжким ураженням нирок і печін­ ки. При отруєнні обережно промивають шлунок водою, чайним настоєм з активованим вугіллям, можна унітіолом. Усередину призначають молоко, сирі яйця. Паралельно вводять унітіол, який попереджує ураження нирок, тетацин кальцію, натрію тіосульфат. Призначають також симптоматичні засоби (серцеві глікозиди, симпатоміметики, плаз- мозамінники, судинозвужувальні, наркотичні анальгетики). При хронічному отруєнні (на виробництві при роботі з ртутними препаратами) в якості антидотів також призна­ чають унітіол, тетацин кальцію, натрію тіосульфат та симптоматичну терапію.