1. Історія застосування антисептичних засобів. Вимоги до сучасних антисептичних засобів. Класифікація антисептичних та дезінфікуючих засобів.

Ця група препаратів широко застосовується у клінічній практиці. Антисептики - лікарські засоби, які призначають для знезараження шкіри, слизових оболонок, опі­ кової та ранової поверхні. Окремі антисептики призначають при інфекціях сечови­ відних шляхів, травного каналу. Вони мають бактеріостатичну, бактерицидну дію. Дезінфікуючі засоби призначають для впливу на мікроорганізми, що перебувають у навколишньому середовищі - у приміщенні, на одязі, предметах догляду за хвори­ ми, у виділеннях хворих, гної, харкотинні. Більшість препаратів можна застосову­ вати залежно від концентрації як антисептики і дезінфікуючі засоби. Вони активні щодо мікроорганізмів, найпростіших і грибів.

Па початку XIX сторіччя О. П. Нелюбін запропонував застосовувати хлорне вапно в якості дезінфікуючого засобу. У 1847 році угорський лікар Земмельвейс за­ стосував хлорну воду для обробки рук медичного персоналу з метою профілактики післяпологового сепсису. У XIX - на початку XX ст. в польовій хірургії М. І. Пнро- гов широко застосовував спирт, діамантовий зелений. Англійський лікар Д. Лістер запропонував розчином кислоти карболової обробляти руки хірургів, операційне поле.

Антисептики та дезінфікуючі засоби повинні відповідати таким вимогам: ши­ рокий спектр мікроорганізмів, на які вони діють; швидка дія, достатня активність, у тому числі і в присутності біологічних субстратів, тривалий ефект. Препарати не повинні справляти місцевий подразнюючий, алергізуючий ітоксичний вплив па ма­ кроорганізм; мають бути хімічно стійкими, доступними для широкого застосування. Дезінфікуючі засоби не повинні пошкоджувати оброблювані предмети. Всі препара­ ти повинні мати відповідні органолептичні властивості.

Механізми протимікробної дії більшості антисептиків ідезінфікуючих засобів зу­ мовлені денатурацією білка цитоплазми мікроорганізмів, порушенням проникності плазматичних мембран або гальмуванням активності ферментів, що зрештою при­ зводить до порушення основних метаболічних процесів мікроорганізму. Деякі пре­ парати цієї групи є також хіміотерапевтичними засобами, які вводять з метою впли­ ву на певних збудників захворювань у внутрішніх середовищах організму людини. Хіміотерапевтичні препарати мають певний спектр протимікробної, протппарази- тарної дії, вони менш токсичні для людини і тварин. До хіміотерапевтичних засобів належать препарати для лікування злоякісних новоутворень.

За хімічною структурою виділяють такі груші антисептиків ідезінфікуючих засобів: I. Неорганічні сполуки:

1.1. Галогеновмісні сполуки. 1.2. Окислювачі. 1.3. Кислоти та основи. 1.4. Сполуки важких металів.

II. Органічні сполуки: 2.1. Група фенолу. 2.2. Група формальдегіду. 2.3. Барвники. 2.4. Група спиртів. 2.5. Похідні нітрофурану. 2.6. Катіонні детергенти.

III. Антибіотики для зовнішнього застосування - граміцидин, мікроцид, мупі- роцин (бактробін).

IV. Препарати різних хімічних груп (гівалекс та ін.).

2. Фармаколопя антисептичних та дезінфікуючих речовин неорганічної природи. Механізм дії галогенів та галогенмісних сполук (хлоргексидину біглюконату, розчин йоду спиртовий, йоддицерин, йодинол, повідон-йод, пародонтоцид). Показання до застосування, побічні ефекти. Гостре отруєння та заходи допомоги.

18.1.1. Галогеновмісні сполуки

Цю групу складають препарати хлору і йоду. Препарати йоду, що застосовуються як антисептики, можна поділити на групи:

1. Ті, що містять елементарний йод (розчин йоду спиртовий, розчин Люголя). 2. Органічні препарати йоду, що повільно вивільнюють йод (йоддицерин,

повідон-йод, йодоформ, йодинол). Механізм дії: препарати йоду заміщують атоми водню біля атома азоту в аміногру­

пах білкових молекул, що викликає денатурацію білка та загибель мікроорганізмів. Розчин йоду спиртовий призначають для обробки операційного поля, ранової по­ верхні при фурункульозі, грибкових захворюваннях шкіри, як подразнюючий, від­ волікаючий засіб при міозитах, невралгіях. Рідко виписують всередину при гіпер­ тиреозі. Калію йодид можна призначати в очних краплях, зовнішньо при грибкових ураженнях кон’юнктиви, рогівки і повік, катаракті, помутнінні рогівки і склистого тіла; всередину у вигляді таблеток йодовітолу, йод-нормілу, йод балансу, йодиду- фармак, йодомарнну для лікування станів, пов’язаних з дефіцитом йоду та дифуз­ ним еутиреоїдним зобом.

Розчин Люголя, якийявляєсобоюрозчинйодуікаліюйодидууводіабогліцери­ ні, зрідка застосовують для змащування слизових оболонок горлянки, гортані при запальних та інфекційних захворюваннях. У медичній практиці частіше признача­ ють комплексні сполуки йоду з високомолекулярними поверхнево-активними ре­ човинами (йодоформ, йоддицерпн, повідон-йод та ін.). Перевагою їх є те, що деякі можуть розчинятися у воді, препарати не подразнюють шкіру, не залишають забарв­ лення, діють більш тривало. В якості поверхнево-активних речовин застосовують диметилсульфоксид, повідон тощо.

Иоддицерин містить йод, диметилсульфоксид, гліцерин, калію йодид. На відміну від інших препаратів ііоду, він не накопичується, що попереджає больову, подраз­ нюючу, некротизуючу дію. Завдяки диметилсульфокспду препарат швидко прони­ кає крізь мембрани, не пошкоджує мембранні структури, може іонізувати молекули йоду, що обумовлює значну протимікробну дію. Препарат широко призначають в хі­ рургії. акушерстві-гінекології, дерматології.

Одним із найшпрше застосовуваних лікарських засобів є хлоргексидину біглю - к о н а т . Він має властивості препаратів хлору та детергентів, проявляє швидку ви­ ражену антибактеріальну та фунгіцидну дію. Препарат володіє швидким бактери­ цидним ефектом по відношенню до грампозитпвних і грампегативиих бактерій (не впливає на кислотостійкі форми останніх), мікробних спор, вірусів, найпростіших, грибів, слабко впливає на деякі види протею та палички синього гною, активний по відношенню до трепонем, гонококів, трихомонад. Завдяки своїй стабільності після обробки шкіри рук хірурга, операційного поля продовжує проявляти бактерицид­ ний ефект.

Показання: для обробки операційного поля, рук хірурга, інструментарію, при гнійно-септичних процесах (промивання операційних ран, сечового міхура), дезінфекції опікової поверхні, для профілактики венеричних захворювань (сифіліс, гонорея, трихомоніаз). У вигляді таблеток призначають для розсмоктування при ін­ фекційно-запальних захворюваннях порожнини рота і глотки. Входить до складу таблеток для розсмоктування анти-ангін ф ормула разом із тетракаїном та кисло­ тою аскорбіновою. Є у складі вагінальних супозиторіїв г е к с и к о н для призначення в гінекології та венерології. Препарат входить до складу к о р с о д и л у для лікування запальних процесів у порожнині рота і глотці.

Побічна дія: при обробці рук хірурга можлива сухість, свербіж шкіри, дерматит

3. Застосування антибактеріальних засобів рослинного походження: екстракт листків евкаліпту, хлорофиліпт, евкалімін. Показання до застосування сангвірітрину, себідину, цітеалу. Можливі побічні ефекти.

Хлорофіліпт містить суміш хлорофілів із листя евкаліпту. Застосовують препа­ рат місцево при лікуванні опіків і трофічних виразок.

4. Механізм дії, показання до застосування окисників (перекис водню, калію перманганат). Порівняльна характеристика препаратів.

До складу цієї групи належать перекис водню та калію перманганат. Окисники здатні порушувати перебіг окисно-відновних процесів у мікроорганізмах, що зреш­ тою призводить до їх загибелі.

У тканинах під час взаємодії ферменту каталази з перекисом водню утворюється молекулярний кисень, який є слабким протимікробним агентом. Молекулярний ки­ сень у вигляді піни, що утворюється, сприяє вимиванню з ран гною, згустків крові, тканинного детриту. У ранах, не забруднених залишками білка, перекис водню роз­ кладається пероксидами з утворенням атомарного кисню, що справляє протимік­ робний вплив. Перекис водню посилює зсідання крові, сприяючи переходу фібри­ ногену у фібрин, виявляє дезодоруючий і відбілюючий вплив. Препарати перекису водню: перекис водню концентрований, гідроперит і перекис водню розбавлений.

Показання: для полоскання і змащування слизової оболонки порожнини рота та глотки, для обробки ран, що інфіковані анаеробною мікрофлорою, носова кровоте­ ча. Концентровані розчини (20-30 %) призначають для лікування бородавок, боро­

давчастої форми плескатого лишая. Побічна дія: концентрований перекис водню.може зумовити опік слизової обо­

лонки. Перекис водню не використовують при глибоких ранах, а також не вводять у порожнини через небезпеку емболії.

Калію перманганат - виявляє більш виражену антисептичну дію, ніж перекис водню, але короткочасну. Під час взаємодії з тканинами виділяє атомарний кисень і діоксид марганцю, тому газоутворення не спостерігається. Атомарний кисень має антисептичну дію, а діоксид марганцю з’єднується з білками тканини, утворюючи альбумінати, є в’яжучим і припікаючим засобом. Дія перманганату калію ослаблю­ ється за наявності білка.

Показання: калію перманганат широко застосовують для полоскання рота, глотки (0,01-0,1 %), промивання інфікованих ран і слизових оболонок, при вагініті, урет­ риті, циститі, баланопоститі, фарингіті, ларингіті, тонзиліті (0,05-0,1 % розчини). У вигляді 2-5 % розчинів його використовують для лікування опіків, укусів комах і змій, що сприяє швидкому загоюванню без нагноєння. Розчини калію пермангана­ ту (0,02- 0,1 %) використовують для комплексного лікування отруєнь алкалоїдами опію, препаратами фосфору (промивання шлунка). Калію перманганат неефектив­ ний при отруєнні кокаїном, атропіном, барбітуратами.

Побічна дія: при застосуванні у високих концентраціях можливе подразнення.