14. Значення кліматичних та антропогенних факторів для фармакологічної дії лікарського засобу.

коливання при­ родних та соціальних параметрів (температура, вологість, склад повітря, іонізуюче випромінювання, забруднення грунту і води, характер харчування, вживання алко­ голю та тютюну, нервово-психічне навантаження тощо) у момент або незадовго до застосування лікарських засобів.

У клінічній практиці важливо враховувати вплив температурного чинника па фармакодинаміку лікарських засобів. Наприклад, введення атропіну або інших м-холіноблокаторів у жарку пору року може призвести до значного перегрівання організму, оскільки ці речовини порушують периферичну терморегуляцію, пригні­ чуючи функцію потових залоз.

Під впливом іонізуючого випромінювання змінюються генетичні, обмінні про­ цеси, затримується гідроксилювання стероїдів, наслідком чого нерідко є зміни фармакодинаміки та фармакокінетики лікарських речовин. Прикладом може бути спотворення дії кофеїну після курсу рентгенотерапії, і, навпаки, ефективність про­ типухлинних засобів потенціюється. Це зумовлено тим, що під впливом іонізуючого випромінювання змінюються генетичні, обмінні процеси, функція імунної системи, пригнічується гідроксилювання стероїдів, десульфація глютатіону, утворення пар­ них сполук.

Останнім часом усе більшу увагу приділяють вивченню особливостей функці­ онального стану організму людини і тварин у зв’язку із змінами магнітного поля

Як правило, найбільш виражений ефект лікарських засобів визначається в період максимальної активності (у людей - вдень, у нічних тварин - у темний період доби).

15. Залежність дії препаратів від фізіологічних особливостей організму та патологічних станів.

Характер дії лікарських засобів на організм значною мірою зале­ жить від його функціонального стану. Як правило, кожне захворювання по-своєму моделює фармакологічний ефект. Деякі лікарські засоби проявляють дію тільки у разі порушення функцій організму. Наприклад, жарознижувальний ефект ненар- котичних анальгетиків спостерігається тільки в умовах гарячки.

При захворюваннях нирок активність і токсичність багатьох лікарських речовин посилюється внаслідок зниження видільної та антитоксичної функцій нирок в орга­ нізмі: атропін, наркотичні та ненаркотпчні анальгетпки, снодійні засоби (фенобар­ бітал), препарати наперстянки, гіпотензивні засоби, діуретики, антибіотики (стреп­ томіцин, тетрацикліни), сульфаніламіди та іи.

Порушення функції печінки супроводжується зменшенням активності мікросом- них ферментів органа, що викликає гальмування метаболізму лікарських речовин та підвищення їх токсичності. У таких випадках найиебезнечнішимп є солі важких металів, антибіотики, протитуберкульозні засоби, гормональні препарати стероїд­ ної будови, барбітурати тощо.

16. Поняття про фармакогенетику та хронофармакологію.

Реакція організму на введення лікарських речовин не завжди однотипна і залежить

зід генетичних чинників, які визначають характер метаболічних процесів. Спадко- (типові й нетипові) реакції організму при взаємодії його з лікарськими засобами вивчає фармакогенетика.

Дослідженнями залежності фармакологічного ефекту від добової періодичності, а також впливу самих лікарських засобів на фазу і амплітуду добового ритму орга­ нізму займається хронофармакологія.

17. Особливості дії ліків при їх повторному застосуванні. Поняття про матеріальну і функціональну

кумуляцію, толерантність або звикання, психічну та фізичну залежність. Поняття про синдроми

відміни та віддачі.

Кумуляція (лат. ситиіайо - нагромадження) може бути викликана накопиченням в організмі активної речовини (матеріальна кумуляція) або сумацією її ефектів (функціональна кумуляція). Матеріальна кумуляція виникає після повторного введення лікарських речо­ вин, що повільно елімінуються2. Повільно виводяться з організму внаслідок міцно­ го зв’язку з білками плазми крові деякі серцеві глікозиди (наприклад, дигітоксин), препарати йоду, брому, миш’яку. Функціональна кумуляція характерна головним чи­ ном для сильнодіючих психотропних речовин. Самі ці речовини виводяться з орга­ нізму досить швидко, але викликані ними функціональні зміни не зникають до часу повторного прийому. На цьому фоні наступна доза посилює ефект. Класичним при­ кладом наслідків функціональної кумуляції є порушення психіки та прогресуюча деградація особистості у хворих на хронічний алкоголізм. Сам спирт етиловий є ви- сокометаболічною речовиною, швидко окислюється і в тканинах не затримується, сумується лише його нейротропна дія.

Звикання (син:, толерантність, від лат. ґоіетпйа - терплячість) - це зниження чутливості до препарату після його повторного вживання, що вимагає збільшення дози для того, щоб викликати ефект тієї самої інтенсивності. Звикання - часткова або повна втрата терапевтичного (лікувального) ефекту при тривалому застосуван­ ні ліків без явищ лікарської залежності, тобто розвитку пристрасті.

Синдром відміни, який спостерігається при тривалому застосуванні і раптовій відміні кортикостероїдів, інсуліну, антикоагулянтів, трициклічних антидепре­ сантів, нейролептиків, барбітуратів, блокаторів різних рецепторів. Наприклад, Р-адреноблокатори (анаприлін, метопролол, атенолол та ін.) застосовують для лікування артеріальної гіпертонії. При раптовії! відміні цих препаратів може значно підвищитись артеріальний тиск з розвитком гіпертонічного кризу. Для попередження синдрому відміни такі медикаменти відміняють поступово або розробляють нові препарати, позбавлені цього ускладнення.

Синдром «рикошета» (синдром отдачи, rebound syndrome) – состояние, обусловленное растормаживанием регуляторных процессов или реакций после отмены лекарства, которое их подавляло. Таким образом, синдром «рикошета» можно сравнить с обострением заболевания после отмены лекарственного средства.