42.Загальна характеристика засобів, що зменшують агрегацію тромбоцитів. Механізм дії

кислоти ацетилсаліцилової, дипіридамолу, тиклопідину (тиклід), клопідогрелю,

пентоксифіліну.

В організмі агрегація тромбоцитів регулюється переважно системою ’’тромбок- сан - простациклін”. Ці речовини утворюються із арахідонової кислоти з участю циклооксигенази (ЦОГ). Посилювати агрегацію тромбоцитів можуть деякі біоло­ гічно активні речовини, які утворюються в організмі під час ушкоджень, несприят­ ливих впливів: тромбоксан, колаген, серотонін, адреналін, норадреналін, комплекс "антиген - антитіло" та ін.

Важливе значення мають лікарські засоби, що пригнічують агрегацію тромбоци­ тів і запобігають тромбоутворенню. Вони використовуються переважно для про­ філактики артеріальних тромбозів при атеросклерозі, після перенесених інфаркту міокарда та ішемічного інсульту, при стентуванні коронарних артерій та ін.

Кислота ацетилсаліцилова (аспірин) як інгібітор циклооксигенази тромбоцита зменшує синтез тромбоксану А.„ який є активним агрегантом і вазоконстриктором Зазначена дія препарату ліпше проявляється в малих дозах (75-100 мг).

Синтез тромбоксану А., гальмується також іншими нестероїдними протизапаль­ ними засобами.

Дипіридамол (курантил) - пригнічує фосфодіестеразу, сприяє накопиченню в тромбоцитах цАМФ. шо призводить до зменшення виходу з них активаторів агрега­ ції тромбоксану А„ серотоніну, АДФ. Пригнічує також аденозиндезаміназу, сприяє накопиченню аденозину в еритроцитах і тромбоцитах, що супроводжується розши­ ренням судин і пригніченням агрегації тромбоцитів.

Пентоксифілін (трентал) - пригнічуєфосфодіестеразу,зменшуєагрегаціютром­ боцитів та еритроцитів, має дезагрегаційні властивості, підвищує фібриноліз, знижує в’язкість крові, поліпшує мікроциркуляцію, підвищує стійкість тканин до гіпоксії.

Антиагрегаитні властивості мають також інші похідні ксантину - теофілін, тео­ бромін, еуфілін, які також пригнічують фосфодіестеразу.

43.Класифікація антикоагулянтів (гепарин, фраксипарин, варфарин, синкумар, фенілін).

Фармакокінетика, фармакодинаміка препаратів, показання та протипоказання до

застосування. Побічна дія. Передозування гепарину, заходи допомоги (протаміну сульфат).

Антикоагулянти використовують для профілактики і припинення тромбоут­ ворення, що вже розпочалось. Широко застосовують у кардіології та неврології, оскільки підвищене згортання крові спостерігається у хворих на гіпертонічну хво­ робу, атеросклероз та інші захворювання.

Залежно від механізму дії, швидкості іі тривалості ефекту, ці засоби поділяють на антикоагулянти прямої дії (гепарин, фраксипарин та ін.) і непрямої (сиикумар, фенілін, варфарин). До них можна зарахувати фібринолітичні засоби, які сприяють лізису тромбів, і ті, що перешкоджають їх утворенню.

Г е п а р и н - це глікозаміноглікан (мукополісахарид), який виробляють базо- фільні гранулоцити сполучної тканини (тучні клітини). Складається з решток О-глюкуронової кислоти і глікозаміну, які етерифіковані сірчаною кислотою. Остання надає йому негативного заряду, що сприяє взаємодії препарату з білками, які при­ ймають участь у згортанні крові. Молекулярна маса гепарину майже 16 000 ІЗ.

Гепарин міститься в печінці, легенях, селезінці, м’язах та ін. Його отримують з ле­ гень великої рогатої худоби і слизової оболонки кишок свиней. Вперше у чистому ви­ гляді гепарин було вилучено в 1922 р. з печінки {hepar - звідси й отримав свою назву).

Фармакокінетика. Після введення під шкіру максимальний рівень у плазмі крові настає через 40-60 хв, внутрішньом’язово - через 15-30 хв, внутрішньовенно - че­ рез 2-3 хв. Сполучається з білками плазми крові па 95 %, оборотно сполучається також із різноманітними протеазами, які беруть участь у процесі коагуляції крові. Його захоплюють клітини системи мопопуклеарнпх фагоцитів, в яких він може частково розпадатися. Частково метаболізується в печінці. Період напіввиведепня із крові після введення у вену залежить від дози і становить 60-150 хв. Майже 20 % введеної дози виводиться нирками у незміненому вигляді, а також у вигляді уроге- парину. В разі недостатності печінки гепарин кумулює.

Показання: тромбоз і емболія різної локалізації, профілактика і обмеження тром­ боутворення у разі підвищеного згортання крові, запобігання коагуляції крові у ви­ падках кровообігу під час операцій па серці, великих судинах, штучної нирки, пере­ ливання крові.

Гепарин також застосовують як засіб, який сприяє зменшенню в крові холесте­ рину і ß-ліпопротеїнів, поліпшенню мікроциркуляції та вінцевого кровообігу, як імуносупресивний і протизапальний засіб при аутоімунних захворюваннях (ревма­ тоїдний артрит тощо).

Гепарин вводять за показаннями внутрішньовенно, внутрішньом’язово, під шкіру від 5000 до 20 000 ОД на добу, на курс - до 40 000-80 000 ОД. Одна одиниця дії (ОД) - це найменша кількість гепарину, яка запобігає згортанню 1мл крові протя­ гом доби. Після введення у вену ефект продовжується 4-5 год, внутрішньом’язово - близько 6, підшкірно - 8-12 год. Місцево у випадках тромбофлебіту, трофічних ви­ разок кінцівок призначають у вигляді мазей.

Дози гепарину визначають індивідуально, залежно від чутливості до нього хво­ рих. Люди повні, хворі на гіпертонічну хворобу, атеросклероз менш чутливі до гепа­ рину, ніж худорляві, з порушенням функції печінки, нирок. Дозу гепарину контро­ люють за АЧТЧ (активований частковий тромбопластпновий час), а також за часом згортання крові.

Для визначення переноснмості гепарину слід проводити пробу на чутливість. Під шкіру вводять 0,1 мл розчину гепарину і через кожних півгодини у крові підра­ ховують кількість тромбоцитів. Зменшення їх кількості нижче 50 000 свідчить про

анафілактичний стан. Гепарин при ньому вводити не варто. Побічна дія: кровотеча ниркова, носова, гематоми при внутрішньом’язовпх

ін’єкціях і введенні під шкіру, алергічні реакції. Протипоказання: зниження ІІІОЕ, виразкові і пухлинні ураження травного кана­лу, лейкоз, гіпопластична анемія, тяжкі захворювання печінки, нирок, ендокардит, активний туберкульоз, вагітність, лактація.

Останнім часом частіше застосовують препарати низькомолекулярного гепари­ ну- надропарин кальцій (фраксипарин), дальтепарин кальцій (фрагмін), енокса- парин кальцій (клексан) таін.,якіотримуютьзістандартногогепаринушляхомде­ полімеризації у спеціальних умовах. Ці препарати мають більшу антитромботичну активність, їх дія за тривалістю перевищує дію гепарину.

Антикоагулянти непрямої дії є антагоністами віт. К, які, можливо, витісняють його з ферментних систем, що беруть участь в утворенні протромбіну та інших фак­ торів коагуляції. їхня дія розвивається повільно і тільки в організмі. Це похідні ку­

марину (синкумар, варфарип) та індандіоиу (фенілін), які за структурою подібні до активної частини віт. К - 2-метил-1,4-нафтохінону:

Прп кровотечі, що виникає при передозуванні гепарину, необхідно у вену ввес­ ти3-5 мл 1%розчинупротаміну сульфату. Цейбілковийпрепарат,отриманийіз сперми лосося, має властивість сполучатися з гепарином, інактивуючи його. Проти­ показаннями до застосування протаміну сульфату є тромбоцитопенія, артеріальна гіпотензія, недостатність кори наднирників.