17. Протикашльові лікарські засоби (кодеїну фосфат, глауцин, окселадин, лібексин, бутамірат). Класифікація, характеристика препаратів. Побічна дія.

Протикашльові лікарські засоби знижують збудливість кашльового центру Про­ ти кашлю застосовують лікарські засоби, що пригнічують кашель (протикашльо­ ві) - ефективні при непродуктивному кашлі; засоби, які полегшують виділення харкотиння (відхаркувальні). При захворюваннях, що супроводжуються кашлем, також призначають нестероїдні протизапальні та протимікробні лікарські засоби.

Протикашльові лікарські засоби поділяють на дві групи (рис. 5.2): 1. Лікарські засоби центральної дії, що пригнічують кашльовий центр: 1.1) наркотичні анальгетики (кодеїну фосфат, морфіну гідрохлорид);

1.2) Ненаркотичні протикашльові засоби (глауцину гідрохлорид, окселадин). 2. Лікарські засоби периферичної дії, які блокують чутливі нервові закінчення

кашльових рефлексогенних зон (лібексин). 3. Комбіновані протикашльові препарати (фервекс від кашлю, бронхосан, кол-

дрекс, грудний еліксир та інші). Глауцину гідрохлорид є алкалоїдом мачку жовтого родини макових. На відміну від оіііатів, діє на кашльовий центр вибірково, не пригнічуючи дихання і не затриму­ ючи виділення харкотиння. Не викликає обстиланії і медикаментозної залежності, дітям не протипоказаний. Препарат має адреноблокуючі властивості, тому при зни­ женому артеріальному тиску не рекомендується.

Фармакокінетика. Препарат добре всмоктується, ефект настає через ЗО хвилин, триває 8 годин.

Показапня: хвороби органів дихання, що супроводжуються сухим кашлем (гострі респіраторні захворювання, бронхопневмонія, бронхіти, особливо хронічний брон­ хіт з емфіземою, плеврит, коклюш, туберкульоз та інші.

Менш ефективний препарат при бронхоектазах, внаслідок порушення відходжен- ня мокротиння.

Побічна дія: запаморочення, слабкість, нудота.

Лібексин (преноксдіазин) - несинтетичнийпрепаратпереважнопериферичної дії з місцевоанестезуючими і спазмолітичними властивостями. За протикашльовим ефектом не поступається кодеїну фосфату, проте не пригнічує дихання і не викликає залежності. Протикашльовий ефект спостерігається через 3-4 години.

Показання: гостра респіраторна вірусна інфекція, бронхіт, бронхіальна астма й ін.

Побічна дія: сухість слизової оболонки порожнини рота, горлянки, нудота, діарея, алергічні реакції.

Лікарські засоби, які пригнічують кашель, комбінують з відхаркувальними пре­ паратами.

18.Відхаркувальні лікарські засоби (трава термопсису, настій коріння алтеї, мукалтин, трипсин кристалічний, бромгексин). Класифікація. Фармакокінетика та фармакодинаміка, побічні ефекти відхаркувальних засобів. Загальна характеристика стимуляторів синтезу сурфактанту (амброксол, ацетилцистеїн).

Відхаркувальні лікарські засоби за механізмом дії ділять на такі групи (рис. 5.3):

1. Бронхосекреторні, або секретомоторпі засоби (регідранти), які сприяють ви­ даленню рідкого харкотиння:

1.1. Лікарські засоби рефлекторної дії (трава термопсису, коріння алтеї). 1.2. Лікарські засоби резорбтивної дії (калію йодид, натрію гідрокарбонат та ін.).

2. Відхаркувальні лікарські засоби прямої дії (муколітики), що сприяють розрід­ жуванню харкотиння:

2.1. Препарати протеолітичних ферментів (трипсин кристалічний, хімотрпп- син), а також нуклеази (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза).

2.2. Синтетичні муколітики (апетнлпистеїн, карбоцистеїн). 2.3. Стимулятори синтезу сурфактанту (бромгексин, амброксол - лазолван). 2.4. Замінники сурфактанту (альвеофакт та ін.) - призначають немовлятам при

синдромі дисемінованого внутрішньосудинного згортання, рідко дорослим.

Ко р е н і алтеї мають відхаркувальну, протизапальну, обволікаючу дію. Мукал­ тин - таблетки, що містять суміш полісахаридів трави алтеї.

Т р и п с и н к р и с т а л іч н и й має відхаркувальну, протизапальну, імуномодулюючу дію, поліпшує мікроциркуляцію. Може розщепляти некротично змінені тканини, фібри­ нозні утворення, в’язкі секрети і ексудати.

Показання: запальні захворюваннях дихальних шляхів, попередження утворення спайок при серединному отиті. Парентерально вводять при тромбофлебітах, сину- ситах, отиті, остеомієліті, іридоцикліті. Місцево призначають для лікування опіків, пролежнів, гнійних ран.

Побічна дія: алергічні реакції, після внутрішньом’язового введення - болючість, гіперемія.

Бромгексии є муколітичиим і мукокінетичним засобом. Більшу відхаркувальну активність має продукт його перетворення амброксол (лазолван).

Фармакокінетика. При пероральпому прийомі амброксол швидко абсорбується і проникає в легеневу тканину, а також через гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри. Ступінь зв’язку з білками плазми крові 80 %. Максимальна концентрація в крові досягається через 2 години після введення, зберігається 10-12 годин. Пре­ парат метаболізується в печінці з утворенням дибромантранілової кислоти та глю- куронових кон’югатів. Екскретується з сечею, 90 % у вигляді водорозчинних мета­ болітів, 5 % у незмінному вигляді, може виділятися з грудним молоком.

Фармакодинаміка. Бромгексии та його похідна сполука амброксол нормалізу­ ють порушене співвідношення серозного та слизового компонентів бронхіального секрету, сприяють продукції нейтральних полісахаридів. Препарати активізують секрецію слизових залоз і миготливого епітелію бронхів, сприяють видаленню сли­ зового секрету, стимулюють синтез і секрецію сурфактанту (рис. 5.4).

Показання: амброксол і бромгексии призначають при гострих та хронічних захво­ рюваннях дихальних шляхів, при муковісцпдозі, для профілактики ускладнень піс­ ля операцій на легенях, у випадках густого, в’язкого, гнійного харкотиння.

Побічна дія: алергічні реакції, диспепсичні розлади, ринорея, дизурія. При трива­ лому введенні можливі нудота, блювання, біль в епігастрії.

При хронічному бронхіті, бронхоектазах, абсцесах легень, що зумовлені запален­ ням мікробного характеру, муколітики комбінують з протимікробними, а для кра­ щого проникнення в патологічні вогнища - з бронхорозширювальними засобами.

19. Класифікація бронхолітиків (адреноміметики: сальбутамол, фенотерол, формотерол, салметерол; М-холіноблокатори: іпратропія бромід; препарати теофіліну: теофілін, амінофілін; топічні протизапальні засоби: беклометазон, будесонід, флутіказон, флунісолід, комбіновані препарати: серетид, сімбікорт). Загальна характеристика препаратів.

Адреноміметичні лікарські засоби є головними в усуненні нападів бронхі­ альної астми. Бронхорозширювальний ефект зумовлюється стимуляцією В- адренорецепторів гладеньких м’язів стінки бронхів і базофільними гранулоцитами сполучної тканини (опасистими клітинами), що супроводжується активацією аде- нілатциклази і накопиченням цАМФ. Останній перешкоджає відкриттю кальцієвих каналів і зв’язує вільний кальцій усередині клітини. Це супроводжується розслаб­ ленням бронхіальних м’язів і гальмуванням виділення медіаторів алергії базофіль­ ними гранулоцитами сполучної тканини.

Сальбутамол (вентолін) за бронхорозширювальним ефектом перевищує адре­ наліну гідрохлорид. За швидкістю і тривалістю дії він аналогічний орципреналіпу сульфату, але менше впливає на серцево-судинну систему. В адреноміметіки

м-холіноблокатори. Механізм бронхорозширювальної дії пов’язаний з блокадою м-холіноренепторів гладеньких м’язів, внаслідок чого усувається стимулюючий вплив на них ацетил­ холіну. Це супроводжується гальмуванням дегрануляції базофільпих гранулоцитів сполучної тканини і підвищенням стійкості клітии-мішеней бронхів до впливу чин­ ників анафілаксії. Поряд із розслабленням бронхіальних м’язів гальмується секре­ ція бронхіальних залоз.

Головним препаратом цієї групи, який застосовують гіри бронхіальній астмі, є іпратроиію бромід (атровент). Крімблокадим-холінореиепторів,умеханізмійого дії важливе значення має гальмування вивільнення тромбоксану А2, який є одним із найпотужніших сиазмогенів для бронхів. Препарат погано проходить крізь біологіч­ ні мембрани, тому резорбтивна дія його незначна. Вводять інгаляційно. Розширення бронхів починається через 20-30 хв, досягає максимуму через 1,5-2 год і зберігаєть­ ся протягом 4-8 год. За активністю поступається перед р-адреноміметиками, проте до нього звикання виникає значно повільніше. Побічна дія: помірна сухість у ротовій порожнині.

Стероїдні лз. Глюкокортикоїди впливають на всі лапки патогенезу бронхообструктпвпого син­ дрому. Механізм дії глюкокортикоїдів при бронхіальнії! астмі пов’язаний зі стабі­ лізацією мембран базофільнпх гранулоцитів та їх гранул, гальмуванням синтезу і вивільненням медіаторів запалення, збільшенням синтезу цАМФ і пригніченням синтезу цГМФ, а також із прямим впливом на гладенькі м’язи стінки бронхів. Інгаляційно

20. Загальна характеристика стабілізаторів опасистих клітин (кромогліцієва кислота, недокроміл, кетотифен) та блокаторів лейкотриєнових рецепторів (зафирлукаст, монтелукаст).

До протиалергічних, десенсибілізуючих належать препарати: 1. Нестероїдні:

1.1. Стабілізатори мембран тучних клітин: кромогліцієва кислота (к р о м о л ін -н а - трій - інтал), недокроміл-натрій (тайлед).

1.2. Блокатори гістамінових рецепторів: кетотифен, дезлоратадин (еріус), ди­ медрол, діазолін.

1.3. Блокатори лейкотрієнових рецепторів ( м о н т е л у к а с т ) .

1.4. Препаратирекомбінантнихантитілдоімуноглобулінів(омалізумаб). 2. Стероїдні - глюкокортикоїди.

Кетотиф ен (задітен). Фармакодипаміка. Препарат гальмує вивільнення гістамі­ ну з базофільнпх гранулоцитів та інших факторів анафілаксії, пригнічує фосфодіес- теразу і блокує кальцієві канали, тому ефективно запобігає бронхоспазму. Кетоти- феп має пряму протигістаміпиу дію.

Показання: призначають тривалиіі час у тих самих випадках, що іі кромолін-па- трій - для профілактики бронхіальної астми; подібний вплив має о к с а т о м ід .

21. Лікарські засоби, що застосовуються при набряку легень. Тактика надання допомоги при набряку легень, вибір лікарських засобів.

Вибір фармакологічних засобів залежить від ступеня набряку легень і рівня ар­ теріального тиску. Реанімаційні заходи починають з інгаляцій кисню, пропущено­ го через етиловий спирт (діє як иіногасник). У випадках набряку легень, що спри­ чинений недостатністю серця, вводять серцеві глікозиди швидкої дії (строфантин корглікон), неглікозпдні кардіотоніки: дофамін, добутамін на фоні інгібіторів АГІФ Лікувальний ефект кардіотонічних засобів зумовлений стимуляцією роботи серця поліпшенням венозного відтоку від легень, а також зменшенням виходу рідини із судин.

Для лікування при набряку легень із значною артеріальною гіпертензією при­ значають засоби, що знижують артеріальний тиск і зменшують венозний приплив крові до серця. Це поліпшує загальну гемодинаміку, підвищує ефективність функ­ ції серця, сприяє зниженню артеріального тиску в малому колі кровообігу і крово- наповнення легень. Останній чинник відіграє вирішальну роль, оскільки сприяє зменшенню транссудації рідини в альвеоли і збільшує її абсорбцію в кров. Для цьо­ го застосовують судинорозширювальні засоби міотропної дії (еуфілін, натрію ні- тропрусид, нітрогліцерин, ізосорбіду динітрат). Зменшенню набряку легень також сприяють осмотичні діуретики (маніт) та високоактивні петльові сечогінні засоби (фуросемід, торасемід, кислота етакринова).

При набряку легень, що розвивається на фоні незначної артеріальної гіпертен­ зії або нормотензії, призначати засоби, які знижують артеріальний тиск, слід над­ звичайно обережно. Лікувального ефекту в цьому випадку можна досягти за допо­ могою дегідратуючих і сечогінних засобів. Особливої уваги потребує застосування лікарських засобів при набряку легень на фоні артеріальної гіпотензії. Артеріальний тиск потрібно нормалізувати за допомогою адреноміметиків (мезатон та ін.) і обе­ режно вводити дегідратуючі й сечогінні засоби.

Виражену протизапальну і протинабрякову дію мають глюкокортикоїди, іцс ефективні у випадках анафілактичного набряку легень. Глюкокортикоїди можна застосовувати і при інших формах набряку легень. У деяких випадках позитивний ефект можна отримати за допомогою наркотичних анальгетиків (морфіну гідро- хлорид та ін.) внаслідок здатності цих речовин зменшувати венозний приплив до серця, кровонаповнення легень, задишку і кашель. Застосовують з антигістамінних препаратів - дипразин, із засобів з адреноблокуючим впливом - аміназин. Оскіль­ ки під час проходження повітря крізь набрякову рідину виникає значна кількість гііни, яка заповнює альвеоли і бронхи, відбувається (настає) різке порушення газо­ обміну і тяжка гіпоксія, що потребує невідкладної допомоги. Тому при всіх видах набряку легень показане призначення піногасників (спирт етиловий). їх дія поля­ гає у зменшенні поверхневого натягу піни й перетворенні її на рідину, яка має мен­ ший об’єм.

22. Класифікація лікарських засобів, що впливають на міометрій.

Засоби, що впливають на міометрій, - це група препаратів рослинного, тварин­ ного і синтетичного походження, що вибірково впливають на мускулатуру матки, її тонус та скоротливу активність.

Лікарські засоби даної групи змінюють скоротливість міометрію через безпосе­ редній вплив на клітини гладеньких м’язів та шляхом впливу на нейромедіаторну (через адрено-, холіно-, серотоніно- та гістамінорецептори) і гуморальну (гормони, простаноїди) регуляцію функцій матки.

І. Засоби, що впливають переважно на скоротливу активність міометрію

1.1. Засоби, що переважно підсилюють скоротливу активність 1.1.1. Гормони й препарати задньої частки гіпоф:іозкаситоцин, дезаміио-

окситоцин). 1.1.2. Препарати простагландинівд:інопрост (простагландин Р2п), дино-

простон (простагландин Е.,).

. 1.1.3.  Естрогени:естрон (фолікулін).

. 1.1.4.  Антихолінестеразні засобип:розерин.

. 1.1.5.  Неселективпі (3-адреноблокаториан: априлін.

. 1.1.6.  Серотоніноміметики: серотонін.

. 1.1.7.  Препарати різних групс:олі кальцію, рицинова олія, хінін, вітамінні

препарати (аскорбінова кислота, тіаміну хлорид та ін.). 1.2. Засоби, що зменшують скоротливу активність (токолітичні засоби).

1.2.1. Речовини, що стимулюють переважно 0.,-адренорецепт: офреиноте- рол, сальбутамол.

. 1.2.2.  Засоби для наркозун:атрію оксибутнрат.

. 1.2.3.  Транквілізатори:діазеиам.

. 1.2.4.  Гестагени: прогестерон.

. 1.2.5.  Вітамінні препаратит:окоферол.

. 1.2.6.  Блокатори кальцієвих каналів:срапаміл, ніфедипін.

. 1.2.7.  Препарати різних групм:агнію сульфат.

2. Засоби, що підвищують переважно тонус міометрію

2.1. Препарати рослинного походженн(яалкалоїдий препарати ріжкі)в: ергомет­ рину малеат, екстракт ріжків густий, ерготаміну гідротартрат, ерготал.

2.2. Синтетичні засобик: отарніну хлорид. 3. Засоби, що знижують тонус шийки матки: атропіну сульфат, дінопрост, ди-

нопростон.

23. Фармакологічна характеристика засобів, що стимулюють скоротливу активність міометрію -

утеротоніки (простагландини (динопрост), гормональні препарати (окситоцин, пітуітрин), препарати кальцію (кальцію хлорид), холіноміметики (прозерин, ацеклідин), гангліоблокатори (пахікарпін), бета1,2-адреноблокатори (анаприлін) та інш.). Лікарські засоби, що використовуються для припинення маткової кровотечі (препарати споринні – ергометри).

Засоби, які викликають і стимулюють ритмічні скорочення матки, використову­ ють для збудження пологів і для активізації скорочень матки у випадках слабкої по­ логової діяльності. Серед засобів, що підсилюють переважно скоротливу активність міометрію, найбільше значення мають ендогенні речовини.

Найсильнішим відомим на сьогодні утеротонічним засобом є о к с и т о ц и н - синте­ тичний препарат гормону, який в організмі синтезується клітинами гіпоталамуса і концентрується в задній частці гіпофіза. Вагітна матка більш чутлива до окситоцину, ніж невагітна. Ефект окситоцину зростає зі збільшенням строку вагітності, досягає максимуму під час пологів і зберігається на високому рівні ще кілька днів. При фізіо­ логічній вагітності і в пологах кількість ендогенного окситоцину цілком достатня для того, щоб пологи закінчилися без порушень скоротливої діяльності матки. Дія окси­ тоцину, що реалізується в процесі пологів, головним чином в активну фазу, спрямо­ вана на окситоцинові рецептори міоцитів матки. При розвитку слабкості пологової діяльності відбувається зниження концентрації окситоцину в плазмі крові або пору­ шення чутливості міометрію до ендогенного й екзогенного окситоцину.

Фармакодинаміка.Механізм дії препарату полягає у його взаємодії з рецептора­ ми плазматичних мембран клітин міометрію, функціонально пов’язаних з аденілат-

цпклазою, що призводить до підвищення внутрішньоклітинного вмісту Ма\ Са-\ виникнення і поширення потенціалу дії. Окситопин у помірній дозі (3-5 ОД), як і природний гормон, викликає посилення скоротливої активності міометрію, збіль­ шує амплітуду й частоту скорочень міометрію, що сприяє вигнанню плода. Проте підвищення дози до 10 ОД викликає не тільки підвищення частоти й інтенсивнос­ ті иереймів, а й до розвитку небажаного ефекту - зростання тонусу міометрію, що може призвести до порушення плацентарного кровообігу. Окситоцин сприяє та­ кож секреції молока (підвищується синтез лактотропного гормону аденогіпофізом) і його виділенню (за рахунок впливу на міоепітеліальні елементи молочної залози відбувається скорочення альвеол та розширення молочних проток).

Показання до призначення. Індукція пологів, стимуляція пологової діяльності, атонічні кровотечі і атонія матки в післяпологовому періоді, лактостаз.

Окситоцин дозують в одиницях дії (ОД), вводять у вену крапельно в розчині глю­ кози, дуже повільно, пильно наглядаючи за станом жінки.

Питуитрин. Основными действующими веществами питуитрина являются окситоцин и вазопрессин (питрессин). Первый вызывает сокращение мускулатуры матки, второй - сужение капилляров (мельчайших сосудов) и повышение артериального давления, участвует в регулировании постоянства осмотического давления крови (гидростатического давления), вызывая увеличение реабсорбции воды (обратного всасывания) в извитых канальных почек и уменьшение реабсорбции хлоридов. Активность питуитрина стандартизуют биологическими методами; 1 мл препарата должен содержать 5 ЕД.Применяют для возбуждения и усиления сократительной деятельности матки при первичной и вторичной ее слабости и перекашивании беременности; гипотонических кровотечениях (кровотечениях, обусловленных снижением тонуса мышц матки) в раннем послеродовом периоде; для нормализации инволюции матки (сокращения объема тела матки) в послеродовом и послеабортном периодах. Несахарный диабет (заболевание, вызванное отсутствием или снижением секреции антидиуретического /уменьшающего мочеотделение/ гормона). Ночное недержание мочи. Большие дозы питуитрина, особенно при быстром введении, могут вызвать спазмы (резкое сужение просвета) сосудов головного мозга, нарушение кровообращения, коллапс (резкое падение артериального давления). Противопоказания: 

Выраженный атеросклероз, миокардит (воспаление сердечной мышцы), гипертоническая болезнь (стойкий подъем артериального давления), тромбофлебит (воспаление стенки вен с их закупоркой), сепсис (заражение крови микробами из очага гнойного воспаления), нефропатия (заболевание почек) беременных. Препарат нельзя назначать при наличии рубцов на матке, угрозе разрыва матки, неправильном положении плода.