15. Соціально-історичний підхід до визначення поняття “етнос” (ю. В. Бромлей).

Представником соціально-історичної концепції (яка розглядає етнос як природне утворення, що склалось історично) був відомий російський вчений, академік Ю. Бромлей.

Етнос — це стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості свого побуту, культури, мови та психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень, зокрема таким як плем'я, народність, нація. Спільність походження, спільна територія, на якій проживають представники етносу, схожість в мові та культурі, на думку вченого, призводять до усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. Таке усвідомлення (етнічна самосвідомість) є характерною ознакою етносу і відрізняє цю етнічну спільність від роду, котрий має схожі з етносом інші чинники — єдність території, мову та культуру. З іншого боку, етнос — перша етнічна спільнота, яка характеризується тільки вищеназваними чинниками, оскільки у роді була ще й кровна спорідненість усіх його представників, чого не спостерігається за етносом. Отже в попередніх до етносу формуваннях — родах — було усвідомлення усіма представниками кровної спорідненості, а в етносі вона перетворюється на етнічну самосвідомість. Усвідомлення етносом відмінності від інших подібних до нього спільнот фіксується також у його самоназві — етнонімі. Оскільки ж кровної спорідненості між усіма представниками етносу не було, Бромлей логічно припускає, що етнос утворюється з кількох розрізнених племен, що проживають приблизно на одній території, мають певну схожість у мові та культурі, які знаходять уже свій подальший розвиток у межах етносу.

Слід зазначити, що Ю. Бромлей був радянським ученим і працював у СРСР. Тому його концепція етносів не могла суперечити офіційній марксистсько-ленінській ідеології, яка надавала першочергове значення класовим спільностям і уже другорядне - етнічним. Тому учений змушений був поєднувати власну етнічну концепцію з теорією класів К. Маркса. Так, Бромлей доводить, що рівень розвитку етнічних спільностей напряму залежить від суспільно-економічних формацій, в яких діє та чи інша етнічна спільнота. Учений вважає, що кожна з цих спільностей відповідає своїй соціально-економічній формації: роди і племена — первіснообщинній, народності - рабовласницькій та феодальній, нації — капіталізму. На вищій сходинці комуністичного суспільства грані між націями повинні поступово стиратись і всі етнічні спільності повинні злитись в одне ціле, тобто народи і нації в майбутньому повинні зникнути і створити на своїй базі якесь нове етнічне утворення.

Етнос, як бачимо, формується на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато етносів втрачають спільність території і частини їх проживають на території інших народів, де формують етнічні групи, які втім зберігають основні ознаки свого етносу.

16. Зародження етнічної психології в контексті історії і філософіі

Геродот у роботі "Історія" вперше здійснив порівняльний аналіз особливостей життя і характерів різних народів за допомогою навколишнього середовища. За результатами власних спостережень він подав етнографічний опис Скіфії, до якого ввійшли розповіді про богів, звичаї скіфів, міфи про їх походження. Звернув увагу на такі характерні якості скіфів: жорстокість, неприступність, суворість. Наявність цих якостей зумовлюється особливостями навколишнього середовища (рівнина з багатьма ріками та травами) і способом життя скіфів (кочовий).

Іншими дослідниками Древньої Греції також було помічено вплив навколишнього середовища на формування психічних особливостей різних народів. Гіппократ: провідними об'єктивними чинниками всіх відмінностей між народами, їх поведінки, звичаїв, виступають природа та клімат території проживання народу. Констатуючи відмінності в культурі, традиціях, зовнішньому вигляді народів і племен, давні мислителі прагнули виділити чинники цих відмінностей.

Основоположником етнопсихології є Дж. Б. Віко. У трактаті "Про загальну природу речей" розглянув проблеми розвитку народу, зумовленість його психологічних особливостей. Віко: кожне суспільство в історії свого розвитку проходить 3 епохи: 1) епоху богів; 2) епоху героїв; 3) епоху людей, а психічні особливості людини як представника певного народу з'являються в ході історії цього народу. Водночас діяльність кожної окремої людини визначає народний дух.

У другій половині XIX ст. в європейській соціології з'явилися різноманітні наукові течії, що розглядають людське суспільство як таке, що тотожне тваринному світові. До цих течій належать: антропологічна школа в соціології, органічна школа, соціальний дарвінізм. Провідне положення, яке об'єднує ці течії, полягає в тому, що їхні представники недооцінювали особливості об'єктивних тенденцій, а на суспільні явища механічно переносили відкриті Ч. Дарвіном біологічні закони.

Прихильники цих течій намагалися довести, що існує прямий вплив біологічних законів на соціальне, економічне та духовне життя народу. Вони намагалися обґрунтувати "теорію" про безпосередній вплив анатомо-фізіологічних задатків на психіку і на цій основі пояснити риси їх внутрішнього, морально-духовного складу за допомогою біологічних ознак.