3) Друга половина XIX ст. — становлення етнічної психології

Штейнталь, Лацарус: Народна психологія — це наука про "дух народу", вчення про елементи та закони духовного життя народів. Джерела знань про народний дух - мова, міфи, релігія, мистецтво, традиції та обряди, історія.

Лебон: історія держав роз­глядається як наслідок характеру народу, який називає "психічним складом". Народна душа, яка складається із загальних почуттів, інтере­сів і вірувань визначає історичний процес і повинна вивчатись через еле­менти цивілізації: мову, ідеї, вірування, мистецтво, літературу.

Вундт: народна душа — це зв'язок психологічних явищ, сукупний зміст душевних переживань, за­гальні уявлення та почуття. Психологія народів — це са­мостійна наука, яка існує поряд з індивідуальною психологією.

4) Етнічна психологія 20-30-х років XX ст. У Росії та її дискредитація

Шпет: при Московському універ­ситеті 1-й в країні кабінет етнопсихології.

Бехтерев: що психологію народів повинна вивчати колективна рефлексологія, для якої вивчення міфів, звичаїв, мови є непотрібним. Необхіде для етнопсихології - визначення настроїв суспільства, творчої роботи та суспільних дій.

Виготський: предмет етнопсихології - вивчення соціально-історичного розвитку поведінки етносу. Дослідження в Узбекістані в 30-х роках: зміна суспільно-істо­ричної формації та характеру суспільної практики призвела до корінних змін психічних процесів .

У 30-ті рокі ХХ ст.. – гоніння на психологію.

14. Культурна психологія як окремий напрям етнічної психології

Культурна психологія напрям, який займається вивченням засобів, завдяки яким культура обумовлює психологічні характеристики. Згідно напрямку, психологічні процеси є культурно та історично опосередкованими, контекстуально специфічними, вони виникають із практичної діяльності людини й у ній укорінені. В іншому формулюванні (Р. Шведер, Дж. Брунер, Дж. Міллер) культурна психологія трактує індивідів як таких, що живуть у культурно конституйованому самосвіті й це є фундаментальним для розвитку їхніх здібностей. Головна задача культурної психології полягає у врахуванні даних різних культур з метою корекції існуючих теорій, аби ті стали застосовними не лише щодо жителів Заходу. Культурна психологія є вивченням того, як культурні традиції та соціальні практики регулюють, виражають і трансформують-людську психіку. Її цікавить не психічна єдність людського роду, а етнічні відмінності в думці, суб’єктивності, емоціях. Вона вивчає способи, якими суб’єкт і об’єкт, “я” та інші, психіка і культура, особа і контекст створюють одне одного. (Шведер)

Мета і завдання: розуміння того, як взаємодіють психіка і культура у конкретному контексті; прагнення уникати прямих протиставлень культур, допускаючи їх лише як виняток в опосередкованій формі.

Фундатори: Дж. Брунер, Л. С. Виготський, О. Р. Лурія, Дж. Міллер, Р. Шведер.

Основні теми досліджень: дослідження, спрямовані на виявлення контекстуальної природи психічних процесів; цікавить не психічна єдність людського роду, а етнічні відмінності в думці, суб’єктивності, емоціях тощо.

Засадничі принципи і настановлення: дослідження особистості у історичному і соціокультурному контексті; відмова від тези про існування універсальних і фіксованих законів психічного життя, які притаманні загальній психології.

Культурна психологія не заперечує можливості універсальних психологічних процесів, стверджує, що такі процеси наявні з огляду на певну схожість культурних значень практик. Не заперечується і значення біологічних процесів, однак вони розглядаються як культурно залежні.

Як ключові теоретичні положення культурної психології Дж. Міллер розглядає такі, як:

1) концентрація уваги на індивідуальній суб’єктивності;

2) нередукціоністське уявлення про взаємозв’язок між культурою, психологією та досвідом;

3) уявлення про невіддільну єдність культури та психології;

4) визнання культурного розмаїття психологій;

5) увага до проблем комунікації та взаємодії.