12. Основні підходи до вивчення етнічних спільнот.

• Соціобіологічний підхід, —описує етнос з еволюційно-генетичних позицій як природну форму існування людини, як живий організм з певними віхами розвитку (народження, розквіт, занепад). Етнос як жива система працює на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Надлишок енергії приводить до активізації етнічної системи, а дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду. В останньому випадку етнічна система переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім. Втім, руйнація тієї чи іншої етнічної системи не означає її цілковитого знищення. Часто настає лише період розриву зв'язків між її компонентами і подальше їх входження до нової етнічної системи. Найбільш відомим представником такого підходу був російський вчений Л. Гумільов.

• Еволюційно-історичний підхід, — пов'язує етнос не з біологічними аспектами існування, а з певними стадіями розвитку суспільства. Згідно з ним кожній такій стадії суспільного розвитку відповідає окрема стадія розвитку етнічності. Можна виділити такі стадії етнічності, як плем'я, народність, нація.

• Інструментальний підхід. Згідно з цим підходом потреба збереження етнонаціональних спільнот зумовлена практикою сьогодення, а саме: розгортанням процесів інтеграції, асиміляції, нищення етнічної ідентичності, а відтак виступає противагою цим процесам. Такий підхід міститься в працях американського вченого Дж. Девіса.

• Конструктивістський підхід. Він полягає у твердженні, що етносів і націй насправді не існує, що це — сконструйовані інтелектуальною елітою чи вченими поняття. Представники цього підходу (зарубіжні вчені Ф. Геккманн, Е. Геллнер вважають, що етнічна спільнота — це об'єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам'ять тощо.

• Психологічний підхід. Його суть полягає у визнанні провідної ролі психічних чинників у формуванні і функціонуванні етнічних спільнот. Поштовх до появи такого роду концепцій дає наприкінці XIX ст. французький вчений E. Ренан

13. Історія та етапи розвитку етнопсихології (від Античності до наших днів)

1) Стародавній світ: цікавила проблема етнічних відмінностей, їхній вплив на побут і культуру народів; намагалися аналізувати характер народів.

Гіпократ: різниця між народами зумовлена розташуванням країни, кліматом та ін­шими природними чинниками – географічний детермінізм.

Платон: характери людей формуються під впливом певної форми державного правління і що в людей буває стільки ж видів духовного складу, скільки існує видів дер­жавного устрою, а при його зміні духовний склад також змінюється.

Теофраст: моральні риси людей формувалися під впливом навколишнього соціального середовища.

2) Європейські вчені про психологію народів (середина XVIII — перша половина XIX ст.) Г. Гегель, К. Гердер, К. Гельвецій, І. Кант, Ш. Монтеск'є розглядали у своїх працях такі поняття, як "нація", "народ", "національний характер".

Поширення географічного детермінізму.

Ш. Монтеск'є: народи відрізняються один від одного за характером. Намагався встановити причини відмін­ностей.

Д. Юм: всі розумні істоти а тяжіють до спіл­кування та об'єднання. Люди вступають у контакти, в результаті яких схожі схильності та звички передаються один одному. У подальшому вони передаються від однієї групи до іншої. І на­решті, об'єднання людей в одну політичну організацію, вирішення ними багатьох спільних питань, пов'язаних з обороною, торгівлею, управлін­ням, приводять до утворення національного характеру.

І. Гердер: формування національного характеру у єдності зовнішнього та внутрішнього. Зовнішнє - кліматичні умови, внутрішнє — органічні, генетичні, особливості. Генетична сила породила органічні утво­рення на Землі, а клімат лише сприяє або протидіє цій силі.

І. Кант: Кожен народ має свій характер. Основний прояв його — ставлення до інших народів, гордість за свою державну та суспільну свободу. Клімат і ґрунт, спосіб правління не є основою характеру наро­ду. Основа - риси предків, які закріплені гене­тично і передаються з покоління у покоління.

Гегель: національний ха­рактер — прояв суб'єктивного духу в різних природних умовах, які визначають специфіку духовного світу націй та рас, особливий дух народу.