90. Етнопсихологічні проблеми дослідження особистості.

Найбільші досягнення етнопсихології пов'язані з вивченням проблем соціалізації (особливо дітей) - інтеграціяіндивіда в людське суспільство і набуття ним досвіду, який необхідний йому для виконання соціальних ролей.

Основні питання:

 вивчення процесу соціалізації, його засобів, методів і специфічних способів засвоєння дітьми культури свого народу;

 дослідження взаємозв'язку між вихованням дітей та іншими аспектами життєдіяльності суспільства. Особлива увага приділяється соціальним інститутам, які визначають цілі й засоби виховання та контролюють його результати;

 порівняння зумовлених культурою безпосередніх результатів соціалізації- чим відрізняються діти, які виросли в різних соціокультурних середовищах, їх цінності, ідеали, стереотипи поведінки;

 вивчення віддалених результатів соціалізації, тобто притаманного культурі взаємозв'язку між методами виховання дитини і характером дорослої людини, що є вихідною проблемою теорії "Культура і особистість".

У процесі інкультурації індивід засвоює світорозуміння і поведінку, які притаманні для певної культури, в результаті чого у нього формується когнітивна, емоційна та поведінкова подібність з членами даної культури та відмінності від членів іншої культури.

Процес інкультурації розпочинається з моменту народження - з набуття перших навичок і засвоєння мовлення, а закінчується, умовно, зі смертю. + реалізовується не у спеціальних інститутах соціалізації, а під керівництвом старших на власному досвіді - відбувається научіння без спеціального навчання. Кінцевий результат - людина, яка компетентна в культурі - в мові, ритуалах, цінностях.

Однак процеси соціалізації та інкультурації відбуваються одночасно, і без входження в культуру людина не може існувати як член суспільства.

М. Херсковіц виділив два етапи інкультурації, єдність яких на груповому рівні забезпечує нормальне функціонування і розвиток культури: 1) дитинство; 2) зрілість.

Соціалізація є більше універсальною у порівнянні з інкультурацією, що є більше специфічною (за результатами досліджень процесів інкультурації та соціалізації М. Мід і Д. Мацумото).

Процеси соціалізації та інкультурації є складовими процесу культурної трансмісії, що виступає механізмом, за допомогою якого етнічна група "передає себе у спадок" новим членам, передусім дітям.

Використовуючи культурну трансмісію, група може увічнити свої особливості в наступних поколіннях за допомогою специфічних механізмів научіння (Г. Баррі).

Дослідники виділяють три види трансмісії:

- вертикальна - в процесі якої культурні цінності, уміння, вірування тощо передаються від батьків до дітей;

- горизонтальна - від народження до дорослості дитина засвоює соціальний досвід і традиції культури у процесі спілкування з ровесниками;

- непряма- за якої індивід навчається в спеціалізованих інститутах соціалізації (школа, вузи), а також на практиці - у майже всіх оточуючих його дорослих, окрім батьків (родичі, старші члени общини, сусіди).