88. Погляди Дж. Хонігмана та ф. Хсю на предмет і задачі психологічної антропології.

Американський дослідник Дж. Гоніґман в 1954 р. дав цілісне уявлення прошколу “Культура і особистість” у однойменній монографії. Головне завдання дослідників цієї школи він убачав у з’ясуванні того, як індивід діє, мислить, почувається в умовах різного культурного середовища. “Культура і особистість”, на думку Гоніґмана, це синтетична, або порівняльна, дисципліна, а не ізольований підрозділ соціальних наук, це інтегративна, близька за своїми методами й принципами до психології дисципліна. Аналіз засадничих понять етнопсихології Гоніґман починає з розгляду культури. Він виокремлює два типи явищ, пов’язаних з культурою: перший — соціально стандартизована поведінка — дія, мислення, почуття певної групи; другий — матеріальні продукти поведінки такої спільноти. Запровадив поняття “модель”, яке визначив як відносно закріплений індивідом спосіб активного мислення або почування (сприймання). В особистості Хонігман вирізняє дві сторони: зовнішню (актуальна поведінка) й внутрішню — духовну й фізичну. Виступав проти абсолютизації особливого в культурах; висловлював думку про те, що в усіх спільнотах люди однакового віку, статі й статусу показують відносно одноманітну поведінку за подібних ситуацій. обстоював тезу про наявність у кожній культурі “ідеальної особистості” з ціннісними орієнтаціями, оптимальними для передання наступним поколінням. Розглянувши ключові поняття своєї концепції культури та особистості, Гоніґман сформулював принцип теорії особистості, суть якого полягала в тому, що індивідуальна поведінка формується соціально, стандартизованими моделями групи або спільноти так само, як матеріальними продуктами, які члени спільноти виробляють і споживають. Недоліком концепції, запропонованої Гоніґманом, була її орієнтація в конкретно-емпіричному плані на основну особистість.

В 1961 році з подачі Ф. Хсю напрямок отримав назву “психологічна антропологія”, яка, на відміну від попередниці, враховувала внутрішньокультурні відмінності й наслідки міжкультурних контактів. Напрацювання школи “Культура і особистість” увійшли в цей напрямок, а також значно вплинули на психологію культури в цілому, а також на психологію розвитку. Особистість, яку намагаються вивчати психоантропологи, на думку Хсю, не є тією, що під нею розуміють представники індивідуальної психології. Концептуально остання має справу з унікальною особистістю індивіда, а перша — тільки з тими характеристиками розуму індивіда, які є частиною людського розуму в ширшому розумінні. Психологічна антропологія, на думку Ф. Хсю, має справу: з усвідомлюваними й неусвідомлюваними ідеями, поширеними у більшості індивідів у цьому суспільстві як індивідуальні; з усвідомлюваними ідеями, які керують діями багатьох індивідів й існують як групові (інколи описувані в термінах групової психології, психології натовпу або колективних уявлень). Хсю вважав, що соціальні уявлення людей ідентичні у більшості членів тієї чи тієї культури. Ці поширені в культурі уявлення, що існують у свідомій та несвідомій формі й керують діями людей, повинні стати, на його думку, головним предметом дослідж. психоантр. Саме вони (уявлення) становлять первинний і найбільш фундамент.“фізичний матеріал”, який досліджує псих. антропологія, незалежно від того, хто є носієм уявлень — індивід чи група (сім’я, поселення, плем’я) і як класифікується культура, до якої він належить,-примітивна, безписемна, цивілізована, міська, промислова.