- •1.Об’єкт, предмет і завдання етнічної психології
- •2. Відмінності психологічної антропології від її попередниці “культура та особистість”.
- •3. Національні почуття як компонент структури психології етнічної спільноти.
- •4. Напрями етнічної психології
- •6. Етнічна самосвідомість як компонент структури психології етнічної спільноти.
- •7. Методологічні принципи етнічної психології
- •8. Етоетнологія як нова галузь психологічної антропології.
- •9. Етнічна (національна) ідентичність як головна характеристика етнічної (національної) самосвідомості.
- •10. Історія виникнення і становлення етнопсихології
- •11. Крос-культурна психологія як науковий напрям, та її фундатори.
- •12. Основні підходи до вивчення етнічних спільнот.
- •13. Історія та етапи розвитку етнопсихології (від Античності до наших днів)
- •1) Стародавній світ: цікавила проблема етнічних відмінностей, їхній вплив на побут і культуру народів; намагалися аналізувати характер народів.
- •3) Друга половина XIX ст. — становлення етнічної психології
- •4) Етнічна психологія 20-30-х років XX ст. У Росії та її дискредитація
- •14. Культурна психологія як окремий напрям етнічної психології
- •15. Соціально-історичний підхід до визначення поняття “етнос” (ю. В. Бромлей).
- •16. Зародження етнічної психології в контексті історії і філософіі
- •17. Індигенна психологія: культура і світ більшості.
- •18. Природничо-біологічний підхід до визначення поняття “етнос” (л. М. Гумільов).
- •19. Погляди давньогрецьких вчених на відмінності між народами
- •20. Сучасна західна етнопсихологія.
- •21. Конструктивістський підхід до визначення поняття “етнос” або теорія соціальних конструкцій (е. Геллнер, б. Андерсон, в. О. Тішков).
- •22. Географічний (ландшафтний) принцип поясненні міжетнічних відмінностей.
- •23. Етнопсихологічні ідеї в Україні у хvііі столітті.
- •24. Теорія соціальної ідентичності або соціальної категоризації (диференціації) (г. Теджфел та Дж. Тернер);
- •25. “Дух народу” в працях французького вченого ш. Монтеск’є.
- •27. Інформаційна концепція до визначення поняття “етнос” (с.О.Арутюнов, м.М.Чебоксаров, м.Гібшманнова, і.Ржегак)
- •28. Думки д. Юма щодо національного характеру
- •29. Становлення етнопсихології в Росії та Україні. (Дореволюційний період).
- •30. Поняття етнічної свідомості та етнічної самосвідомості.
- •31. Залежність психічних компонентів від клімату і ландшафтів у працях німецького представника епохи Просвітництва й.Г.Гердера
- •32. Г. Г. Шпет як вітчизняний фундатор етнічної психології.
- •33. Етнічна ідентичність особистості.
- •34. Специфіка і розвиток національного характеру у працях Гегеля
- •35. Розвиток етнопсихології в Західних регіонах України кінця хіх – першої половини хх століття.
- •36. Трансформація етнічної ідентичності та її типи.
- •37. Становлення психології народів як науки в хіх столітті.
- •38. Крос-культурні дослідження в 30-х роках хх ст. (л. С. Виготський, о. Р. Лурія).
- •39. Компоненти етнічної ідентичності.
- •40. Моріц Лацарус та Герман Штайнталь як фундатори психології народів.
- •41. Значення праць учених діаспори для розвитку етнопсихології в Україні
- •42. Етапи становлення етнічної ідентичності
- •43. “Продукти” народного духу – мова, міфи, звичаї як джерела пізнання етнопсихології у працях в. Вундта.
- •44. Відродження сучасної вітчизняної психології.
- •45. Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності.
- •46. Погляди Густава Ле Бона щодо залежності історії народу, його цивілізації від душевного устрою історичних рас.
- •47. Співвідношення психології й культури.
- •48. Маргінальна етнічна ідентичність.
- •49. Етнопсихологія як міждисциплінарна галузь знань
- •50. Психічні процеси і культура.
- •51. Поняття етнічного стереотипу.
- •52. Класифікація методів, які використовуються в етнічній психології.
- •53. Функції етнічної культури.
- •54. Основні характеристики або виміри стереотипу.
- •56. Суб’єктивна культура як предмет дослідження етнопсихології.
- •57. Етноцентризм як соціально-психологічний феномен.
- •58. Діагностичні та експериментальні методи.
- •59. Культурні синдроми (г. Тріандіс).
- •60. Природа міжетнічних конфліктів.
- •61. Біографічні та праксиметричні методи.
- •62. Етнометрія як напрям етносоціальних досліджень.
- •63. Визначення і класифікація міжетнічних конфліктів.
- •64. Експеримент як метод дослідження.
- •65. Основні підходи до вивчення культур.
- •66. Психологічні детермінанти міжетнічних конфліктів.
- •67. Етнографічні аспекти вивчення етнічних особливостей особистості.
- •68. Культурний релятивізм у концепції л. Леві-Брюля про якісні відмінності ментальності первісної і сучасної людини.
- •69. Мотиваційні теорії конфлікту
- •70. Становлення психології народів як науки у хіх столітті.
- •71. Культурний універсалізм у концепції етнологічного структуралізму к. Леві-Строса.
- •72. Теорія реального конфлікту (ситуативні змінні).
- •73. Психологічна антропологія як напрям етнічної психології в сша.
- •74. “Нормальність” і членство у своїй культурі.
- •75. Теорія соціальної ідентичності (когнітивістський напрям).
- •76. Франц Боас – фундатор сучасної американської психологічної антропології.
- •77. Особливості культурно-специфічних психічних розладів.
- •78. Культурні синдроми (г. Гофстеде).
- •79. Науковий напрям “Культура й особистість”.
- •80. Регулятивні механізми культури.
- •81. Культурні синдроми (ф. Тромпенаарс, е. Голл).
- •82. М. Мід та р. Бенедикт як фундатори школи “культура та особистість”, її основні особливості.
- •83. Ознаки і типи етнічних спільнот.
- •84. Модальність міжетнічних конфліктів.
- •85. А. Кардинер та р. Лінтон та їхні поняття “базової” та “модальної” особистості.
- •86. Психологічна структура нації (етнічної спільноти).
- •87. Способи вирішення міжетнічних конфліктів.
- •88. Погляди Дж. Хонігмана та ф. Хсю на предмет і задачі психологічної антропології.
- •89. Складові елементи психічного складу етнічної спільноти.
- •90. Етнопсихологічні проблеми дослідження особистості.
84. Модальність міжетнічних конфліктів.
Г.У. Солдатова виділила три фази міжетнічної напруженості: латентну, фрустраційну, конфліктну.
Латентна - нормальний психологічний фон не тільки етноконтактних, але і будь-яких інших ситуацій, пов'язаних з елементами новизни чи неочікуваність, наприклад, ситуації знайомства, впізнавання людини з іншого боку. Латентна (або фонова) фаза міжетнічної напруженості існує в будь-якому, навіть самому гармонійному суспільстві, де є визнаний поділ на етнічні групи. Ситуація латентної міжетнічної напруженості передбачає позитивні відносини.
Фрустраційна - має у своїй основі відчуття гнітючої тривоги, відчаю, гніву, подразнення, розчарування. Негативні переживання підвищують ступінь емоційної збудженості людей. На цій стадії напруженість стає зримою, прориваючись назовні у формах побутового націоналізму, якому відповідають поява і широке поширення в суспільстві зневажливих групових характеристик ( «чорні», «чучмекі» ), зростання популярності анекдотів на національні теми. Головна ознака фрустраційної напруженості - зростання емоційного збудження. Збільшення чисельності фрустрованих особистостей підвищує рівень афективної зарядженості суспільства. Стає можливим запуск процесів емоційного зараження і наслідування. Наростання інтенсивності фрустраційної напруженості безпосередньо пов'язане з рівнем соціальної напруженості в суспільстві та її трансформацією в міжетнічну.
Конфліктна - має раціональну основу, тому що між протиборчими сторонами на цьому етапі виникає реальний конфлікт несумісних цілей, інтересів, цінностей і суперництво за обмежені ресурси. Зростання міжетнічної напруженості формує між групову взаємодія переважно за типом суперництва, яке визначає зростання антагонізму між групами.
85. А. Кардинер та р. Лінтон та їхні поняття “базової” та “модальної” особистості.
Абрам Кардинер висунув ідею про наявність у кожній культурі одного домінантного типу особистості. Запровадив 1939 р. до наукового обігу поняття “базова особистість”, визначаючи її як основну особистісну структуру, яка формується кожною культурою в дитинстві й застигає в цьому стані назавжди. Поняття базової особистості концентрує увагу не на суспільстві загалом, а на культурі (межі якої можуть не збігатися з межами суспільного колективу). Під впливом однієї культури може формуватися характер не однієї, а кількох націй. Поняття базової особистості можна застосовувати тільки до групи людей, які мають спільну загальну культуру. Базова особистість (нерідко її отожнювали з національним характером) — це схильності, уявлення, способи комунікації з іншими людьми. Це все те, що робить індивіда максимально сприйнятливим до певної культури й дає змогу йому досягати задоволеності та стійкості у межах наявного ладу, базова особистість-адаптацією до фундаментальних реалій життя в певній культурі. Особливу увагу звертав на перші місяці життя дитини, на яку найбільший вплив має практика догляду немовлят у кожній культурі: способи носіння, заколисування, сповивання. Саме способи догляду за дітьми, відмінні в різних культурах, накладають відбиток на особистість дорослої людини на все життя. “Дитина — батько дорослої людини”. Кардинер підкреслює наявність причинового зв’язку між особистістю та культурою, але не їх ідентичність, як Бенедикт у своїх ранніх працях. Саме від цих так званих “досвідів раннього дитинства” залежить те, як у дітей пригнічуються або сублімуються несвідомі імпульси, інстинктивні бажання та емоції, що, своєю чергою, визначає риси характеру індивідуума, які остаточно формуються у дитинстві й застигають в цьому стані до кінця його життя. Конкретні форми й рівень досконалості “досвідів дитинства” залежать від змісту та рівня розвитку культури. Отже, для різних культур притаманні різні структури або взірці особистості. Р. Лінтон відмовився від абстрактного поняття базової особистості на користь статистичного поняття “модальна особистість”. Він пропонував розмежовувати соціально бажану структуру особистості, яка є оптимальною для членів певного суспільства, і модальну особистість, яка є в наявності у його членів. Це дало змогу диференціювати оптимальну для умов культури структуру особистості, якої потребує соціум, і реально виявлені в спостереженнях та експериментах ті конфігурації структури особистості, які статистично переважають. Поняття “модальна особистість” виражає найбільшу розповсюдженість типу особистості в культурі. Іншими словами, використання поняття модальної особистості не припускає, що всі чи навіть більшість членів спільноти мають ідентичну особистісну структуру. Модальну особистість найчастіше виявляють у дорослих членів певного суспільства, а не культури, адже дослідники модальної особистості цікавились насамперед сучасними індустріальними суспільствами. Концепція модальної особистості може застосовуватися для характеристики не тільки національних, а й релігійних, професійних і будь-яких інших груп населення.