82. М. Мід та р. Бенедикт як фундатори школи “культура та особистість”, її основні особливості.

Мід: найбільший інтерес - “ранній досвід” лю­дини: спосіб сповивання, регулярність годування, заколисування, привчання до гігієни тощо. Першою описала процес дорослішання у пред­ставників незахідних культур, закцентувала увагу не тільки на прак­тиці виховання дітей, а й на вивченні несвідомих настановлень до­рослих членів суспільства стосовно дітей і способів комунікації між дорослими і дітьми. Праця: “Юність на островах Самоа». На прикладі культури жителів Самоа показано, що психо­логічних змін, які нібито завжди супроводжують період статевого дозрівання, може взагалі не бути, а конфлікт поколінь — риса, наявна в західних культурах. Польові дослідження в країні Самоа, спо­стерігаючи протягом 6 місяців за 68 дівчатами віком 8-20 років, та Новій Гвінеї, вивчаючи дві групи дітей манус: 2-6 і від 6-12 років. Результати викла­ла в “До­рослішання на Новій Гвінеї: Порівняльне вивчення традиційної освіти”. Виявилося: якщо в житті дорослих манус магія відіграє важ­ливе значення, то свідомість маленьких дітей цілком реалістична. У дитячих малюнках манус не виявилося нічого антропоморфного. Вона дійшла висновку, що анімістичний спосіб мислення насамперед детермінований культурою, потенцією людського розуму, а не є якоюсь стадією розумового розвитку, як стверджував Піаже. Мід допомогла визначити коло методологічних проблем, які стали центральними для школи “Культура і особистість”; вона розробила модель поведінки психоантрополога і його відносин з тубільцями й створила еталон проведення польового досліджен­ня, який залишався актуальним з 20-х до 60-х років XX ст. +Концепції міжпоколінних відносин. Розрізняє в історії людства три типи культур: постфігуративні, в яких діги вчаться переважно у своїх предків; кофігуративні, в яких і діти, й дорослі вчаться насамперед у ровесників; префігуративні, в яких дорослі вчаться також у своїх дітей. У 1932 р.-стаття Р. Бенедикт «Конфігурації культур», в якій вона висунула новаторську ідею про фундаментальні відмінності між культурами, кожна з яких має свою культурну домінанту. При створення типології культур Бенедикт використовувала ідеї Ф. Ніцше про аполлонічний і діонісичний типи культур. Результати польового дослідження індіанців пуебло дозволили їй віднести їх культуру до аполлонічного типу - споглядального, логічного, односторонньо-інтелектуального. Основна установка, що характеризує представників такої культури- уникнення крайносщів. Пуебла понад за все цінують помірність і збалансованість, відмова від сильних емоцій типу гніву чи ревнощів. Культуру сусідів пуебло - індіанців квакіютл - Бенедикт описала як діонісичну, підкреслює значимість буйства і екстазу. Описала і інші конфігурації культур. Так, культуру доби з Меланезії вона назвала параноїдальною через те, що члени цього племені живуть в атмосфері постійного конфлікту і підозрілості, протиставляючи одне поселення - іншому, сусіда - сусіду і навіть чоловіка - дружині. В своїх ранніх роботах Бенедикт практично ототожнює культуру і особистість, стверджуючи, що культура - це особистість суспільства. Але дуже скоро відмовляється від пріоритету індивідуальної психології в опозиції культура - особистість, підкреслюючи, що індивід, культура і суспільство нерозривно пов'язані між собою і впливають один на одного. Вона принципово не розрізняє психологічний, соціальний і культурний, за що піддається критиці навіть з боку прихильників теорії «Культура і особистість ». Подальший розвиток теорії не пов'язаний зі створенням типологій культур, а пішов по шляху з'ясування того, де і як відбувається взаємодія культури і особистості.