75. Теорія соціальної ідентичності (когнітивістський напрям).

У річищі когнітивістської традиції було запропоновано так звану “теорію соціальної ідентичності”, фундаторами якої є лідер Європейської асоціації експериментальної соціальної психології (ЄАЕСП) Г. Таджфел та Дж. Тернер.

Г. Таджфел та його послі­довники (М. Білліґ, Дж. Тернер та ін.) провели серію лаборатор­них експериментів, які отримали назву “експерименти з матриця­ми Таджфела” або “експерименти з мінімальної міжгрупової дискримінації” Суть Е.: дітей або студентів — випадковим чином розподіля­ли по двох умовних, або номінальних, групах, а віднесення їх до тої чи тої групи проводилось на підставі незначних критеріїв . Дослідження Г. Таджфела довели наявність групового фаворитизмута та міжгрупової дискримінації . Згодом дослідження реальних груп у природних умовах виявили міжгрупову диференціацію і дискримінацію.

Отже, саме когнітивні процеси, на думку Таджфела, і пояснюють отримані ним в лабораторії дані, так само, як і багато інших моментів у реальній міжгруповій взаємодії.+ В річищі когнітивізму Таджфел пропонує перегляд самого терміна “соціальна група”.

Загалом, згідно з когнітивістською теорією формування групи відбувається в тому випадку, коли два (або більше) індивіди починають усвідомлювати і визначати себе з позиції інгрупової — аутгрупової катетеризації. Сам факт членства у групі автоматично формує соц. ідентичність. “Категоріальне” членство автоматично розгортає ланцюжок когнітивних процесів, послідовно доводячи і його до міжгрупової диференціації на ментальному рівні й відповідно до міжгрупової дискримінації — на поведінковому.

У когнітивістській концепції міжгрупову поведінку, міжгрупву взаємодію виводять із когнітивного світу особистості, тобто і когнітивні процеси соціальної категоризацїї, ідентифікації з групою і міжгрупове порівняння стають причиною міжгрупової дискримінації. Тоді як у теорії реального конфлікту, запропоно­ваній Шерифом, внутрішньогруповий фаворитизм є наслідком проективних суперечностей, які виникають у процесі міжгрупової взаємодії.

76. Франц Боас – фундатор сучасної американської психологічної антропології.

Боаса вважають фундатором сучасної американської антропології, яка спирається на власну методологію дослідження та складається з кількох самостійних шкіл: етнопсихологічної (Абрам Кардинер, Рут Бенедикт, Маргарет Мід та ін.), історичної (Альфред Луїс Кребер, Роберт Лоуї, Кларк Віслер та ін.), культур­но-еволюційної (Леслі А. Вайт, М. Салінс, Дж. Стюард та ін.). Завдяки Боасу антропологія сформувалася у США не тільки як особлива галузь знань, як наукова дисципліна, а і як фах, адже саме він заклав підгрунтя професійної підготовки ант­ропологів у США.

Початок XX ст. ознаменувався значним хвилюванням у со­ц. науках, коли велися суперечки про співвідношення біо­логічних і соціальних чинників розвитку людини й суспільства. Боас-фундатор культурного детермінізму: культура — явище, яке не може бути обме­жене біологією, ні виведене з неї, ні підведене під її закони. Головною ме­тою Боаса було пояснення соціальних явищ у термінах культури, а не психології. Вивчення різноманітних аспектів біологічної та культурної сут­ності людини повинно проводитися різними методами: вимірювання і статистика для біологічних особливостей, тести і граматичний аналіз для мови, аналіз поширення і цілісні дослідження для культурних феноменів. Єдино можливим спо­собом перевірки теорії культурного детермінізму є порівняльне вивчення дитинства і юності в народів, що живуть у різних культурних умовах. На відміну від представників еволюціонізму, які наголошу­вали на подібності рис у різних культурах, Боас вважав особли­вості кожної культури результатом її власного розвитку. Боас намагався зосередити увагу на відмінностях між людьми. Він-прихильник культурного релятивізму, представники якого утвер­джували рівність між культурами і мало цікавилися встановлен­ням подібності між ними. На емпіричних фактах переко­нався, що кожний народ має свою неповторну історію і культуру. Схожі риси у поведінці, спільність мови або системи визначення спорідненості в одних випадках пояснюють спільним походженням, а в інших — взаєм­ним впливом. Відмінності між народами та властиві їм системи цінностей часто пояснюють відмінністю мотивів діяльності. Об’єктивне дослідження культури можливе тільки на грунті цінностей того народу, до якого вона належить, тобто, щоб оцінити іншу культуру слід звільнитися від оцінок, пов’язаних із власною культурою, і оцінювати іншу культу­ру з огляду на неї саму. У міру можливостей пристосовувати свій розум до розуму народу, що вивчається. Боас та його послідовники найбільшого значення надавали “зживанню з культурою”, включеному спостереженню у природних умовах. Хоча культурні моделі детермінують поведінку людини, це не означає, що всі люди під їхнім впливом поводяться однако­во. Боас виступає проти расо­вих забобонів, за принципову єдність людства, людської психіки та інтелекту. На рівень і динаміку культурного роз­витку різних народів насамперед впливають історичні умови, а не відмінності у здібностях окремих рас. Незаперечний науковий авторитет Боаса серед антропологів дав поштовх до створення школи Боаса, яка складається з кіль­кох самостійних напрямів: етнопсихологічного, історичного, куль­турно-еволюційного.