74. “Нормальність” і членство у своїй культурі.

Під час дослідження етнокультурних психологічних уявлень необхідно враховувати нормативні уявлення про особливості, властиві людині певної статі, певного віку і статусу. Особливо важливим є вивчення тих чи тих особливостей у поведінковому контексті.

Становлення нормального, повноправного члена своєї культури охоплює вибіркове формування, розвиток у собі схвалених, санкціонованих потенційних можливостей і придушення водночас несанкціонованих (“злих”, “злочинних”) форм поведінки.

З погляду культури набагато краще, якщо ваш повсякденний розум, звичний стандартизований спосіб вашого мислення і відчуття формується так, щоб відображати усталені в культурі переконання й цінності. Тоді людина буде автоматично правильно сприймати й інтерпретувати події, все для неї буде природним, отже, досягнуто погодженого трансу, породженого культурою.

Під час дослідження проблеми “нормального” та “анормального” в поведінці індивіда перше питання, яке постає: чи існують її універсальні стандарти, чи вони змінюються від культури до культури. Більшість дослідників наголошують, що “норма” і “патологія” — поняття, детерміновані культурою.М. Рейлі слушно зауважує, що недоцільно оцінювати яку-небудь культуру, якщо за критерій обрано наші власні моральні вимоги, адже (не кажучи вже про те, що наша мораль дуже часто є лише теоретичною) багато інших суспільств у деяких аспектах виявляють більше гуманності, ніж наше.

Об’єктивною видається релятивістська аргументація про те, що кожне суспільство має свій моральний ідеал, з погляду якого воно розрізняє добро і зло. Наші ідеї про культуру самі є складовою культури того суспільства, до якого ми належимо, і тому ми не в змозі виконувати функцію лише зовнішніх спостерігачів, яка тільки й дає змогу встановити справжню ієрархію різних культур. Судження з цього питання з необхідністю є відносними і залежать від уявлень представника тої чи тої культури.

Прихильники культурного релятивізму пропонують вважати нормальним усе те, що є відповідним до законів певного суспільства і виправдовується у ньому.

Аналізуючи проблему співвідношення патології й норми, етнопсихологи досліджували засадничий аспект людської поведінки у різноманітних етнокультурних системах. Це питання має багаторівневу структуру. У цьому випадку найважливіше з’ясувати взаємозв’язок нормативної й патологічної поведінки на рівні індивіда й етнокультурної спільноти. Наявність анормальної поведінки відповідно до критеріїв одного рівня не завжди зумовлює аналогічні порушення стандартів іншого рівня. Людина може мати психосоматичне захворювання згідно з клінічними показниками, та вона потребує медичної допомоги для виправлення органічно-поведінкових дисфункцій. Але це не завжди зумовлює порушення індивідом загальної системи норм, усталених у спільноті. І навпаки, людина може діяти всупереч усім нормам та цінностям, які є еталонними в певній етнокультурній спільноті, проте залишатися цілком нормальною психічно. Вона є носієм поведінки з відхиленнями й може підлягати ізоляції й перевихованню, але не за допомогою медицини, а в пенітенціарних закладах. Є також випадки, коли людина анормальна згідно з обома критеріями.