72. Теорія реального конфлікту (ситуативні змінні).

Представники: Шериф, Л. Росс і Р. Нісбетт.

Джерела міжгрупової ворожості Шериф убачає в об’єктивно­му конфлікті несумісної мети та інтересів взаємодіючих груп, не­минучому за ситуації конкурентної взаємодії представників цих груп. Це єдиний конфлікт серед міжгрупових конфліктів, причи­ну якого — reason міжгрупової ворожості (реальний конфлікт інтересів) — розглядають одночасно й як cause.

Експерименти Шерифа, здійснені в середині 50-х років XX ст. в американському містечку Роберс Кейве, у літньому таборі для підлітків (11—12 років), дали змогу виокремити вплив ситуації на прояви людиною агресії стосовно інших (людей, груп, племен).

Згідно з результатами досліджень: головна причина виникнення міжгрупових конфліктів- спосіб взаємодії між групами (кооперація або конкуренція). !! Було переконливо вста­новлено, що як інстинкти, так і принципи поведінки, засвоєні в родині, можуть відступати на задній план, якщо життєва ситуація зумовлює конкуренцію або кооперацію між групами.!!

 Працями Шерифа започатковано принципово новий підхід до дослідження міжгрупових відносин, коли джерела міжгрупової ворожості чи згуртованості шукають не в індивідуальних моти­ваційних чинниках, а в характеристиках самої міжгрупової взаємодії.

 Водночас концепція Шерифа виявилася однобічною, адже вона не може пояснити численних фактів прояву зовнішньогрупової ворожості й упередженості в оцінках своєї й чужої групи, які виникають за відсутності об’єктивного або реального конфлікту інтересів й загалом по­переднього досвіду міжгрупової взаємодії. Ця концепція залишає поза розглядом не менш суттєві для розуміння цих феноменів внутрішні (когнігивні й емоційні) процеси.

73. Психологічна антропологія як напрям етнічної психології в сша.

Вважається галуззю культурної антропології. До 20-х років ХХ ст. культурна антропологія використовувала переважно порівняльно-описовий (дескриптивний) метод і звертала увагу на фольклор, вірування, ритуали, звичаєве право тощо, властиві різним, зазвичай, “примітивним” спільнотам. Припускалося, що їх вивчення дає змогу зрозуміти еволюцію людського суспільства взагалі. Вважалося також, що поведінка окремих індивідів повинна бути конформною до норм конкретної культури й, отже, як особливий предмет досліджень індивід не повинен цікавити дослідників.

Прагнення розкрити механізми взаємодії психічних властивостей індивіда і культури привело до виникнення психологічної антропології.

Фундатори: Г. Батесон, Р. Бенедикт, Ф. Боас, Е. Воллес, Дж. Гоніґман, Дж. Ґорер, К. Дюбуа, А. Інкельс, А. Кардинер, Д. Левенсон, Р. Ле Він, Р. Лінтон, М. Мід, М. Спіро, Ф. Хсю.

Підхід до вивчення: emic підхід.

Основні теми досліджень: Дослідження особливостей формування національного характеру; проблема розуміння та співвідношення норми й патології в різних культурах; аналіз значення раннього досвіду дитинства для формування особистості.

Засадничі принципи і настановлення: Вивчення систематичних зв’язків між психологічними змінними, тобто між внутрішнім світом людини, і етнокультурними змінними на рівні етнічної спільноти.

Мета і завдання: Описати універсальні принципи, не припускаючи a priori існування психологічних універсалій; зрозуміти систему тих, хто вивчається та викласти свої спостереження в концептуальних рамках об’єкта вивчення.

Методологічні та концептуальні проблеми: Проблеми спільної наукової мови (поняттєвого апарату) і гносеологічного (пізнавального) підходу, прийнятного для наукової психології