66. Психологічні детермінанти міжетнічних конфліктів.

Основні психологічні чинники етноконфліктів:

→ етнічна та національна упередженість - установка упередженого чи ворожого ставлення до представників певних етнічних груп, будь-яких фактів дійсності, що пов'язані з їх діяльністю, поведінкою, соціальним станом, без достатніх для цього підстав і знань

→ націоналістичні настрої – окремий вид предметно-оріентованих суспільних настроїв, яким притаманні емоційний характер, імпульсивність і динамічність.

Думки дослідників – головна причина етноконфліктів:

• доктрина Гантінгтона - етноконфлікти є результатом “зіткнення цивілізацій”

• незавершеність процесу формування “молодих етносів “

• суттєві відмінності рівнів так званого “етнічного статусу”

• особлива роль інтелектуальних і політичних еліт у “мобілізації етнічних по чуттів”

• певним біологічно заданий феноменом внутрішньовидової агресії.

Майже всі психологічні концепції явно чи приховано враховують соціальні причини міжгрупових конфліктів і причини соціальної конкуренції та ворожості, які проявляються н діях та уявленнях

На сьогоднішній день можна говорити про мотиваційні, ситуативні та когнітивні теорії конфлікту.

67. Етнографічні аспекти вивчення етнічних особливостей особистості.

Задовго до виникнення самостійної науки про психологію народів існувала на-ука про народи, їхні побут, культуру, яку називати етнографією. На початку XIX ст- новий термін “етнологія- зароджується нова наука, яка ставить за мету використовувати етнографічні “польові” матеріали як матеріали для інтерпретації. До наук. обігу термін “етнологія” впровадив А. Шаванн, проте справжнього поширення він набув лише у першій половині XIX ст. завдяки Ж-Ж. Амперу, який розробив загальну класифікацію “антропологічних” наук, позначивши серед них етнологію. Спочатку етнологія розвивалася як наука про відсталі народи(що не створили власної державності). Оригінальне трактування ходу розвитку нової науки дали Альфред Геддон, Томас Пенніман, Роберт Лоуї, Вільгельм Мюльман та ін. Пенніман у книзі “Сто років антропології” виокремлює у багатовіковій історії її становлення п’ять періодів: формування, конвергенції, конструктивний, критичний, конвергенції і консолідації. Ієрархію зазначених дисциплін К. Леві-Строса: етнологія включає в себе етнографію як попередній етап, а культурна/соціальна антропологія становить останній етап синтезу, який узагальнює висновки етнографії та етнології. За Боасом, “наука антропологія має справу з біологією та розумовими про-явами людського життя”. Подружжя Кісінґів:“Антропологи розглядають як фізичну (біологічну), так і культурну й соціальну характеристики людини” . Вперше термін “соціальна антропологія” вжив Джеймс Фрезер (як галузь порівняльної соціології, яка вивчає звичаї і соціальну структуру примітивних суспільств.) Це визначення Б. Малиновський, А. Р. Радкліф-Браун. Історичний метод, який, на думку Радкліфа-Брауна, використовує етнологія, дає інтерпретацію конкретної інституції або комплексу, простежує етапи її розвитку і виявляє мірою можливості конкретні причини або події, які зумовлюють кожну із змін. На противагу історичному методу, який застосовує етнологія, існує інший тип пояснення-індуктивним, який базується на постулаті, що всі феномени підлягають природному закону, внаслідок чого можливо за допомогою певних логічних процедур - відкривати й доводити загальні закони. Сутністю ін¬дукції є процес узагальнення; кожен окремий факт пояснюється як окремий випадок якогось загального правила.

Уточнюючи розмежування дисциплін, що вивчають первісні суспільства, Радкліф-Браун розумів під етнографією опис безписемних народів, під етнологією — реконструкцію їхнього способу життя, під соціальною антропологією — теоретичну науку, метою якої є порівняльне вивчення форм соціального життя примітивних народів.

Співвідношення соціальної антропології та соціології: Глушчевич=на сьогодні важко провести чітку межу між соціологією, етнографією і соціальною психологією. В загальнішому плані соціологія та етнологія — це дві сторони однієї науки про людину і суспільство. Співвідношення етнографії та історії залежить від визначень, які дають науковці історії як науці, від їхнього розуміння її предмета і методів дослідження. Радянські дослідники історії розвитку етнології (антропології) як науки: Р. Ф. Ітса, С. О. Токарева, Ю. П. Аверкієву, Ю. В. Бромлея, М. В. Крюкова, О. І. Шкаратана та ін. На окрему увагу заслуговують праці російської дослідниці С. В. Лур’є, у яких докладно викладено історію етнології, психологічної антропології (етнопсихології).

У процесі розвитку етнології виникли теорії (еволюціонізм, ди- фузіоналізм, функціоналізм), які використовувалися нею в описових етнографічних дослідженнях як пояснювальний механізм.