56. Суб’єктивна культура як предмет дослідження етнопсихології.

Поняття “культура” є багатозначним. Показово, що хоча як спеціальний термін слово “культура” попервах вживали у вузькому значенні “освіченості, вихованості”, поступово його семантика дедалі розширювалася й зрештою виявилася близькою до поняття людської діяльності. Культура є те, що люди роблять із собою й своїм світом, і що вони при цьому думають і говорять. С. Пуфендорф розумів під культурою сукупність того, що створене діяльністю суспільної людини та існує завдяки людині й суспільному життю. Культура — це не те, що є “природа”, це створена людиною частина середовища, зокрема знання, вірування, мистецтво, мораль, право, звичаї тощо. Людина може засобами культури творити себе як людську особистість.

Власне культурною є буттєвість людини лише в тому разі, коли вона не лише користується духовними здобутками, але одночасно збагачує їх своїм індивідуальним сприйняттям, розумінням, творенням.

Культура насамперед багатоаспектне явище. Це — знаряддя, будинки, одяг, способи виготовлення їжі, соціальна взаємодія, вербальна та невербальна комунікація, виховання дітей, освіта молоді, релігія, естетичні вподобання, філософія тощо. Всі ці елементи становлять матеріальні та духовні продукти життєдіяльності людини. Матеріальна культура складається із створених людиною предметів, але в цих предметах матеріалізуються знання та уміння, які разом із цінностями, нормами, уявленнями про світ і правилами поведінки є елементами нематеріальної культури. Поділ культури на матеріальну та духовну є тільки наукова абстракція, через те що кожний матеріальний предмет, перш ніж його створено, має спочатку стати “ідеєю” в мозку людини, а вже потім ця ідея об’єктивується в певний матеріал — книгу, картину, скульптуру тощо. Якщо соціологи у дефініціях культури насамперед вирізняють ідеї, які передаються із покоління в покоління, пов’язані з ними системи цінностей, які, своєю чергою, визначають поведінку індивідів і груп, їхні способи мислення та сприймання, то етнопсихологи предметом своєї дисципліни називають суб’єктивну культуру.

Г. Тріандіс проводив розрізнення між матеріальною і суб’єктивною культурою. Перша охоплює такі зроблені людиною об’єкти, як будинки і знаряддя праці, а друга фіксує у формі цінностей, ролей і атитюдів реакцію людей на ці об’єкти”.

57. Етноцентризм як соціально-психологічний феномен.

Етноцентризм — схильність сприй­мати всі життєві явища крізь призму своєї культури та інтерпре­тувати з позиції своєї етнічної групи, взятої за еталон, тобто з певними перевагами. Для етноцентризму характерна співчутлива фіксація рис своєї групи.

Суть етноцентр. розглядають з позиції когнітивної категоризації - усі групи сприймають одна одну з позиції “ми” і "вони”. Зазвичай “ми” — це сукупність чеснот, тоді як “вони” — сукупність вад.

Етноцент. впливає на людей: зміцнює відчуття єдності, долаючи суперечності всередині групи та об’єд­нуючи людей, навіть якщо вони розділені економічними конф­ліктами й соціальною нерівністю, і одночасно віддаляє людей одне від одного, підсилюючи їхню неприязнь до інших груп.

Форми прояву етноцентр.: від ідеї істо­ричної місії та обраності власного народу до почуття зневаженої національної гідності, від патріотизму до шовінізму.

Наша власна культура задає нам когнітивну матрицю для розуміння світу- картину світу.

Дослідження Д. Кемпбелла, показали, що всім людям властиво:

• вважати все, що відбувається в їхній культурі, природним і правильним, а в інших — неправильним;

• розглядати звичаї своєї групи як універсальні: що добре для нас, то добре й для інших;

• вважати норми, ролі й цінності своєї групи безумовно пра­вильними;

• вважати допомогу і кооперацію з членами своєї групи при­родною;

• пишатися своєю групою;

• діяти так, щоб представники своєї групи почувалися пере­можцями;

• відчувати неприязнь до зовн. груп.

Д. Мацумото – проблема полягає не в тому, чи існує етноцентризм, а в тому, визнають люди чи ні, що вони етноцентричні. Етноцентризм, за Мацумото, буває двох типів: гнучкий та негнучкий.

Отже, суть етноцентризму зводиться до сукупності масових ірраціональних уявлень про власну етнічну спільноту як про центр, навколо якого групуються всі інші спільноти. Ці уявлення є психологічними утвореннями масової свідомості у вигляді конкретизованих спрощених образів свого народу, щедро наділених позитивними рисами в кількості, яка значно перевищує кількість позитивних рис в уявленнях про інші народи.